Тема 4. Плюралізм політичних концепцій XIX-XX ст План

1. Політичні теорії XIX ст.:

   1. лібералізм як політична ідеологія того часу;

   2. позитивізм - новий метод підходу до дослідження суспільного життя;

   3. політична доктрина анархізму;

2. Соціалістичні концепції політики:

   1. утопічний соціалізм;

   2. марксистське вчення про політику;

   3. соціал - демократизм та соціалізм;

3. Основні тенденції розвитку політичної думки кінця XIX початку XX ст.:

   1. політичні концепції М.Вебера;

   2. політологічні теорії еліти (Г.Моска, В.Парето, Р.Міхельс).

4. Традиціоналістські і сучасні суспільно-політичні течії і доктрини:

   1. консерватизм і неоконсерватизм;

   2. лібералізм і неолібералізм;

   3. фашизм і неофашизм;

   4. тероризм;

   5. клерикалізм;

Ключові слова, поняття, терміни: лібералізм, неолібералізм, консерватизм, неоконсерватизм, соціалізм, марксизм, анархізм, соціал-демократизм.

Теми рефератів:

1. Російська політична думка на рубежі XIX-XX ст.

2. Американська політична думка.

Проблемні питання:

1. В чому причини, джерела, що призводять до появи різноманітних політичних доктрин?

2. Російський мислитель М.О.Бердяев писав у 1937 році: "Комунізм по своїй ідеї хотів би здійснити не тільки справедливість, але й братерство у людських відносинах. Але наївно і смішно думати, що братство між людьми може бути здійснено шляхом зовнішньої, примусової соціальної муштри, шляхом звички. Для цього необхідна дія глибинних духовних сил ". Чи згідні ви з такою думкою. Дайте свою інтерпретацію цієї думки.

сторінка 46 » Н А Г О Р У »

Література:

Бердяєв Н.А. Истоки и смысл русского коммунизма. М., 1990. - Гл.2,3.

Гальчинський А. Ідеї Маркса і сучасність / Політика і час. - 1991. - №13.

Волкогонов Д.А. Тріумф і трагедія. Політичний портрет Й.В.Сталіна. - К., 1989. - Кн.1.

П.Толочко. Політична еліта і народ у новій Україні. Голос України, 31 травня 1997, №94 (1594)

Из истории социально-политической мысли / Социал.-полит. журнал. -1992. - №6-9.

Мадіссон В.В. та ін. Історія розвитку політичної думки. Курс лекцій: Навч.посібник. - К.: -1996.

Муляр В.І. Політологія: курс лекцій. - Житомир, ЖІТІ. - 1999 - С. 161-186.

Основи політології: Навч. посібник /Кер. авт. кол. Ф.М. Кирилюк. - К., 1995. - С.31-41. Політологія/За ред. 0.1. Семківа. -2-е вид. -Львів, 1994. -Розд.ІІ.

Політологія: Підручник. За заг. ред. І.С. Дзюбка, К.М. Левківського. -К., 1998. - С.65-90,203-219.

Політологія: Посібник для студентів вузів. За ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. - К., 1998. -С.35-45, 231-262.

Методичні матеріали

1. Політичні теорії XIX ст.:

• лібералізм як політична ідеологія того часу. Перша половина XIX ст. - час становлення індустріальної цивілізації в провідних європейських країнах. Цей період характеризується остаточним оформленням основних політичних ідеологій, появою нових методологічних підходів до вивчення політичних явищ. Провідною політичною ідеологією цього часу стає лібералізм: Б. Констан (1767 - 1830), І. Бентам (1743 - 1832), І. Кант, Г. Гегель та ін. Основними цінностями лібералізму проголошуються права і свободи особи, її недоторканність, свобода приватної власності і економічної діяльності, невтручання держави в економіку, розподіл властей. Тобто мова йде про ідеї, які беруть початок ще в період буржуазних революцій XVII- XVIII ст. і отримали поширення в XIX ст. Лібералізм утверджується в трьох сферах суспільного життя (див. схему).

Можна дати таке визначення лібералізму. Лібералізм (лат. liberalis) - сукупність ідейно-політичних вчень, політичних і економічних програм, що ставлять за мету ліквідацію або пом'якшення різних форм державного і суспільного примусу щодо індивіда.

• Позитивізм - новий метод підходу до дослідження суспільного життя. Філософським обґрунтуванням лібералізму став позитивізм. Його засновники - французький філософ Огюст Конт (1798-1857) та ін. Відмовляючись від пізнання сутності політичних явищ, позитивізм зводить задачі політичної науки лише до описання їх статистки і динаміки. Цей метод дав поштовх початку конкретних соціологічних досліджень у галузі політики. Його використовували прихильники різних політичних ідеологій. У своїй праці "Система позитивної політики" Конт зазначає, що розвиток суспільства,політичної влади і держави тісно пов'язаний з еволюцією людської свідомості, послідовною зміною трьох пануючих типів світогляду: теологічного, метафізичного і позитивного (наукового). Цим трьом етапам мислення відповідає розвиток політичних, економічних і правових відносин і інститутів соціально-політичного життя.

сторінка 47 » Н А Г О Р У »

На теологічній стадії держава розглядається як результат дії надприродних сил, а всі політичні явища є волею Бога.

На другій стадії панівним стає метафізичний світогляд. Влада переходить до філософів-метафізиків. Метафізична епоха породжує іншу крайність - революції і монархічну республіку, в якій панує індивідуалізм, лібералізм і демократія. Все це, на думку Конта, викликає претензії особи до держави, захоплення влади некомпетентними людьми і є головною перешкодою для нормального розвитку суспільства.

На третій стадії панує позитивна свідомість. Реакційну аристократію монархічну республіку" змінює соціально-політична система "соціократія".

сторінка 48 » Н А Г О Р У »

Основний закон соціократії висловлюється формулою: "Любов, як принцип, порядок, як основа, прогрес, як мета". Невід'ємною рисою й властивістю нормального суспільного життя виступає солідарність. Порушення цієї солідарності, цієї суспільної гармонії неодмінно веде до розкладу суспільства і держави. Політична влада в соціократії належить банкірам, що спираються на професійних радників-вчених.

Значною мірою ідеї позитивізму розвинув далі англійський філософ і соціолог Герберт Спенсер (1820-1903). У своїй основній десятитомній праці "Система синтетичної філософії", яку написав майже за 30 років, виклав основи еволюційної соціології. Основна думка Спенсера - це аналогія держави з біологічним організмом. Він вбачав головне завдання держави в охороні прав громадян, засуджуючи розширення втручання держави в соціально-економічні процеси, висловив цікаві думки щодо бюрократії, заклав основу системного аналізу в дослідженні політики.

У той самий період (перша половина XIX ст.) оформлюється політичний консерватизм. Конкретні ідеї, що становили його зміст, змінювались в процесі історичного розвитку, але загальні світоглядні принципи, сформульовані в ті роки, залишаються по сьогоднішній день: збереження форм політичного життя, які сформувалися, пріоритет державних інтересів над особистими правами і свободами, заперечення рівності людей, демократичних інститутів і т. ін.

• Політична доктрина анархізму. На противагу лібералізму в середині XIX ст. формується суспільно-політична теорія анархізму. В літературі зафіксовано два його напрями: анархо-індивідуалізм і анархо-комунізм.

Основні ідеї анархо-індивідуалізму сформульовані німецьким філософом Максом Штірнером (1806-1856) і французьким філософом П'єром Прудоном (1809-1865). Ці ідеї зводились до того, що нове суспільство повинно ґрунтуватися на пріоритеті особистості, на егоїзмі. Оскільки держава і особа несумісні, анархо-індивідуалізм виступив проти держави, будь-якої централізованої влади. Майбутнє суспільство уявлялось анархо-індивідуалістам як суспільство обліку послуг, угоди дрібних власників, в якому нема місця антагонізму класів і насильства, досягнутий "взаємний договір".

Теоретиками анархо-комунізму були Михайло Бакунін (1814-1876) і Петро Кропоткін (1842-1921). Головна мета їх учення - звільнення людини від насилля. Здійснення цього вони пов'язували з відмиранням держави, побудовою бездержавного соціалізму, при якому народ позбавиться від примусу якої б то не було влади. М. Бакунін піддав гострій критиці ідею К. Маркса про диктатуру пролетаріату. Нездійсненність марксової ідеї він пояснював тим, що весь робітничий клас одночасно бути диктатором не

сторінка 49 » Н А Г О Р У »

зможе. Диктатура пролетаріату поступово опиниться в руках управляючої меншості, яка буде відстоювати не народні, а свої власні інтереси, захищаючи своє привілейоване становище. В результаті, - робить висновок М. Бакунін, - відбудеться переродження пролетарської держави. Сформується політична система, яку він назвав "авторитарний комунізм", або "державний соціалізм". Логічність його міркувань і правомірність висновків підтверджені практикою казарменого соціалізму в колишньому Союзі. Теорія анархізму пустила свої корені в міжнародному робітничому русі.

Об'єктивний аналіз анархізму свідчить, що такі його представники, як М.О. Бакунін, П.О. Кропоткін, висловили ряд ідей, які актуальні й досі. Так вони відкидали будь-яку форму деспотії, культ одноосібного правління, пригнічення особистості, стверджували ідею взаємодопомоги і солідарності у відносинах людей, вірили у реальні можливості самоорганізації і саморегуляції, передбачали безперспективність державного соціалізму тощо. (Див.: Політологія. За заг. ред. І.С. Дзюбка, К.М. Левківського. - К., -1998. -С.78). Наприкінці XIX - на початку XX ст. виник особливий різновид анархізму - анархо-синдикалізм.

Анархо-синдикалізм, чи революційний синдикалізм, - течія в робітничому русі, що ставить своєю метою повалення капіталістичного ладу шляхом революційної боротьби синдикатів (французька назва профспілок). Прояви анархістської активності спостерігаються й досі. Так, наприклад, у країнах Західної Європи, Америки анархізм зберігається у вигляді федерацій, груп, громадських рухів та ін.