Розділ 2.Розрахунок чисельності робітників

[1] с 117 У загальному комплексі проблем розвитку суб´єктів господарювання важливе місце посідають питання забезпечення їх персоналом,виявлення джерел їх раціонального використання та форм підготовки.

Сукупність працівників підприємства можна означити ,як персонал підприємства.

Персонал підприємства-це сукупність постійних працівників,які отримали необхідну професійну підготовку та мають практичний досвід і навики роботи .Крім постійних працівників,у роботі підприємства можуть брати участь на основі контракту інші працездатні особи.

В умовах ринкової економіки роль трудових ресурсів суттєво зростає. Вони є найважливішим елементом продуктивних сил,а інвестеційно-інноваційний характер виробництва,його висока науко місткість,пріоритетність питань якості продукції змінили комплекс вимог до працівників,підвищили значимість творчого ставлення до праці і високого професіоналізму.

В економічній науці розрізняють поняття "трудові ресурси" і "персонал підприємства".

Під трудовими ресурсами спід розуміти частину населення працездатного віку, що має необхідні фізичні можливості, володіє знаннями і практичним досвідом для здійснення визначеної роботи в народному господарстві. До трудових ресурсів відносять як фактично зайнятих, так і потенційних працівників.

Персонал підприємства (кадри, трудовий колектив) - це сукупність працівників, що входять до його облікового складу.

Усіх працівників підприємства поділяють на дві групи:

- промислово-виробничий персонал, зайнятий виробництвом і його обслуговуванням;

- непромисловий персонал, зайнятий в основному в соціальній сфері діяльності підприємства.

За характером виконуваних функцій промислово-виробничий персонал (далі -ПВП) підрозділяється на шість категорій:

- робітники;

- керівники;

- фахівці;

- службовці;

- молодший обслуговуючий персонал;

- стажери (учні).

Робітники - це працівники, безпосередньо зайняті виробництвом продукції (наданням послуг), ремонтом, переміщенням вантажів, наглядом за роботою промислових агрегатів, налагодженням та обслуговуванням устаткування.

У залежності від характеру участі у виробничому процесі робітники, у свою чергу, поділяються на основних (виробляючих продукцію) і допоміжних (обслуговуючих технологічний процес). Окремо виділяють черговий та ремонтний персонал.

Керівники - особи з високою професійною підготовкою, безпосередньо зайняті управлінням виробничими процесами та підлеглими працівниками. Вони обіймають керівні посади на підприємств і в межах функціональних служб.

Фахівці - інженерно-технічні працівники, що виконують рядові функції управління, здійснюють технічне, організаційне, економічне керівництво виробничими процесами, а також організують діяльність промислово-виробничого персоналу. До цієї категорії відносяться інженери; економісти, бухгалтери, соціологи, юрисконсульти, нормувальники, технологи тощо.

Службовці — працівники, що здійснюють підготовку й оформлення документів, виконують адміністративно-господарську, фінансову, статистичну, обліково-бухгалтерську, інші функції обслуговування. До цієї категорії відносять діловодів, секретарів, друкарів, табельників, креслярів, копіювальників, архіваріусів, агентів тощо.

До категорії молодшого обслуговуючого персоналу відносять осіб, зайнятих обслуговуванням основного парку обладнання та устаткування, а також зайнятих обслуговуванням основних, допоміжних, чергових і ремонтних виробничих працівників. До цієї категорії відносять також прибиральників, двірників, гардеробників, охоронців, пожежно-вартову службу.

До категорії стажерів (учнів) зазвичай відносять осіб, які набувають практичних навичок оволодіння професією на конкретному підприємстві.

Для ефективного здійснення господарської діяльності важливе значення має оцінка персоналу за професіями, кваліфікацією, спеціальностями і виконуваними роботами.

Робота – певні завдання та обов’язки, які повинні бути виконані працівником.

Кваліфікація – здатність (ступінь підготовленості) працівника виконувати завдання та обов’язки відповідної роботи обумовленої складності. Кваліфікація робітників визначається розрядами, а інших працівників – відповідними посадами.

Професія характеризує вид трудової діяльності як сукупність робіт, які може виконувати певний працівник.

Спеціальність – спеціалізація за видами робіт трудової діяльності працівника певної професії.

За відношенням працівників підприємства до його власності на майно їх можна поділити на власників і найманих.

Власник – це працівник, який приймає участь в господарській діяльності підприємства особистою працею та власним майном (активами), а також природними ресурсами (земельною ділянкою).

Найманий працівник – працівник, який приймає участь в господарській діяльності підприємства тільки особистою працею.

Крім того, в господарській діяльності підприємства можуть приймати участь сумісники, а також працівники, які виконують роботи підприємству від імені інших суб’єктів господарювання.

Сумісник – працівник підприємства (власник, найманий), який має місце основної роботи на іншому підприємстві. Сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.

Для роботи за сумісництвом згоди власника або уповноваженого ним органу за місцем основної роботи не потрібно.

Працівники інших суб’єктів господарської діяльності – виконують роботи господарюючому суб’єкту на умовах виконання замовлення підприємства суб’єктом підприємництва, до персоналу якого вони належать.

Право на працю на підприємстві реалізується шляхом укладення трудового договору. Він визначається як угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ними органом, згідно з якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а власник або уповноважений ним орган зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату й забезпечувати необхідні для виконання роботи умови праці, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, який укладається в письмовій формі на визначений сторонами договору строк (додаток Ж).

Власник або уповноважений ним орган може вимагати від працівника, який працює за безстроковим трудовим договором, укладання контракту лише у випадку, коли він належить до категорії працівників, котрі згідно із законодавством можуть працювати за контрактом. Підставою для укладання контрактів з керівниками підприємства незалежно від форм власності є Закон України “Про підприємства в Україні”. Для керівників державних підприємств контракт є обов’язковою формою трудового договору.

Конкретний рівень кваліфікації робітників визначається за допомогою тарифно-кваліфікаційних довідників (характеристик). Для оцінки кваліфікаційного рівня та організації оплати праці робітників тих професій, а керівників, спеціалістів та службовців за посадами, що є загальними для всіх бюджетних установ і організацій, використовується "Єдина тарифна сітка" (29-ти розрядна). При цьому передбачається, що посадові оклади (ставки заробітної плати) працівників бюджетних організацій встановлюються з урахуванням кваліфікаційних вимог і тарифних розрядів працівників відповідної кваліфікації на основі атестації або тарифікації.

Слід враховувати протиріччя, яке досить часто виникає з двох різних підходів до визначення кваліфікації. З одного боку, оцінка кваліфікації робочих місць або робіт, що підлягають виконанню, з іншого — оцінка кваліфікації конкретних виконавців цих робіт. Їх розбіжність створює конфліктну ситуацію, яка повинна розв'язуватись у переговорному процесі при складанні відповідних тарифних угод чи контрактів. Основним напрямком державної політики розвитку трудового потенціалу є створення умов для його розвитку через підвищення трудових доходів шляхом:

посилення контролю за додержанням законодавства про оплату праці;

створення умов для стимулювання продуктивності праці, підприємницької та ділової активності;

забезпечення залежності розмірів заробітної плати від складності виконува них робіт, кваліфікації та професійного досвіду працівника, його особистого внеску в кінцевий результат роботи;

посилення державних гарантій в оплаті праці шляхом поетапного наближення розміру мінімальної заробітної плати до величини вартості межі малозабезпеченості;

подальшого розвитку ринкових механізмів регулювання оплати праці та підвищення ролі колективних договорів та угод на всіх рівнях соціального партнерства в забезпеченні мінімальних гарантій оплати праці.[1] с.118

Показники	По плану
Календарний фонд за рік,дні Вихідні та святкові дні Номінальний фонд робочого часу,дні Невиходи на роботу/дні/: -відпустки основні і додаткові -виконання державних та громадських обов′язків -відпустки по вагітності та родам -неявки по хворобі -неявки з дозволу адміністрації Ефективний фонд робочого часу,дні Ефективний час зміни,годин Ефективний час за рік,годин	365 110 255 24 2 1 6 1 221 7,8 1723,8

[9] с.99 Таблиця. Баланс робочого часу одного середньоспискового робітника.

Таблиця

Визначаю середньосписочну кількість робочих цеху з урахуванням перевиконання норм виробітки %

Для цього використовую слідуючу формулу:

Р= ;[4] ст. 7 (1)

де, Р-чисельність працівників-відрядників;

Ор-річний обсяг виробництва;

Нв-норма виробітку(т,шт.,та інш.)

Еф-ефективний фонд робочого часу одного робітника за рік(год.дн)

К- плануємий коефіцієнт виконання норм праці.

чол.

По цеху планується:майстер-1;МОП-1.

Розрахункова кількість основних робітників розміщується по робочим місцям і операціям,при цьому приймаються до уваги підібраний технологічний процес і обладнання в курсовому проекті по технології.

Крім основних виробничих робітників на підприємстві є група робочих,робота яких не піддається нормуванню і не знаходиться в прямій залежності від кількості продукції,що виготовляється.

Таблиця. Розрахунок кількості ПВП.

Група і категорія персоналу	Група і категорія персоналу
Промислово-виробничий персонал,всього в тому числі: Робочі Майстер МОП	10 1 1