4. Специфіка філософії Просвітництва.

XVIII століття в європейській історії називається епохою Просвітництва. Ідеологія Просвітництва продовжує ідейні та культурні тенденції Нового часу. Основний зміст Просвітництва був визначений раціоналістичним світоглядом з його культом розуму, критикою всіх основ феодального суспільства та ідеєю вдосконалення людини і суспільства.

Просвітницька ідеологія виникає як теоретичне обґрунтування прагнень та інтересів буржуазного суспільства в його боротьбі з феодалізмом. І хоча Просвітництво XVIII ст. було загальноєвропейським явищем, найбільш яскраво просвітницький рух виявив себе у Франції, де він став своєрідною ідейною підготовкою і виправданням Великої французької революції. Вольтер, Руссо, Дідро. Ламетрі. Монтеск'є, Гельвецій, Гольбах, Кондорсе та ін. є представниками французького Просвітництва.

На відміну від філософії Нового часу, філософія Просвітництва звертається до суспільних і гуманітарних проблем. Просвітники поставили собі за мету створення таких суспільних відносин, які б відповідали вимогам розуму, принципам справедливості, свободи, рівності, братерства. Тому проблема людини. її історичної діяльності, її прав та політичних свобод, проблема історичного прогресу, ідея вдосконалення суспільства, природа та призначення релігії, моральні та правові аспекти людського буття, - все це стає предметом особливої уваги.

Філософія Просвітництва ґрунтується на переконанні, що в історії все трапляється так само закономірно, як у природі. Ідея створення справедливого суспільства потребувала відкриття його законів. Майбутнє суспільство, щоб бути дійсно розумно побудованим, повинно було відповідати «природним» законам історії. Так з'являється в філософії XVIII ст. ідея історичного прогресу, розвитку людського суспільства по висхідній. Сприяти суспільному прогресу було одним з основних завдань Просвітництва. Засіб вдосконалення суспільства просвітники вбачали в освіті і вихованні, у розвитку культури і науки, у моральному вихованні народу. Причому для просвітницької ідеології був характерним поділ суспільства на «темну» масу, народ, який потрібно було просвітити і виховати, й «еліту», купку інтелектуалів, які знають, у чому полягають розумні засади майбутнього суспільства і що саме потрібно для свободи, щастя і благополуччя народу.

На противагу схоластично-теологічному розумінню історії, просвітники висувають раціоналістичні версії суспільного розвитку.

Проблема політичної і правової свободи громадян стає однією з центральних тем обговорення в ідеології Просвітництва, саме у цей період виникає концепція прав людини, на яку спирається сучасна правова система демократії.

Просвітництво XVIII ст. виявило тяжіння до матеріалізму й атеїзму. Безумовно, не всі просвітники зайняли відверто атеїстичну позицію, як Дідро, Гольбах, та інші. Але всі французькі філософи піддавали критиці релігійні забобони і релігійний фанатизм, догматизм і нетерпимість церкви. Філософи-просвітники підкреслювали соціальне призначення релігії, її функцію засобу для підтримки соціального порядку і зберігання моральності у суспільстві.

Визнаючи необхідність політичної свободи, французькі філософи фактично заперечували особистісну свободу, як вияв творчої сутності людини. У теорії пізнання французький матеріалізм займав сенсуалістичну позицію (від лат. «чуття», «чуттєві сприйняття»). Джерелом усіх знань вони проголошували відчуття.