1. Внутрішньошкільне підвищення кваліфікації.

Ще на початку ХХ століття набувають поширення ідеї щодо проведення підвищення кваліфікації на базі школи, так зване внутрішньошкільне підвищення кваліфікації вчителів всіх рівнів освіти. Передусім ідеться про методичні семінари, які організовуються представниками різних закладів післядипломної освіти (Педагогічний інститут, обласні центри підвищення кваліфікації, вищі навчальні заклади тощо) в школах з метою ознайомлення слухачів з сучасними тенденціями в організації навчально-виховного процесу в класі і, обов’язково, вирішення проблем, з якими зіштовхуються вчителі протягом їх професійної діяльності [147, с. 7 - 8]. Крім того, така форма підвищення кваліфікації отримує позитивні відгуки з боку слухачів та адміністрації шкіл, тому що дозволяє педагогам без відриву від процесу навчання покращувати свою педагогічну майстерність. Зазвичай семінари тривають декілька тижнів, слухачі не отримують посвідчення про відвідування семінарів, але результати навчання позитивно позначаються на знаннях учнів школи.

2. Дистанційне підвищення кваліфікації.

У концепції дослідження вважаємо за доцільне відмітити, що однією з актуальних проблем сучасної освіти в європейських країнах, зокрема в Греції, та процесу інформатизації є застосування електронної освіти. Це надає можливість здійснювати самопідготовку, розширювати можливості неперервної освіти, підвищувати оперативність і ефективність управління системою освіти [268, с. 83].

Сьогодні інформатизація суспільства сприяє зростанню використання комп’ютерних технологій в освіті, в тому числі й у післядипломній педагогічній освіті. З’являються нові, дистанційні шляхи отримання інформації та знань.

Традиційні способи реалізації цілей та завдань післядипломної педагогічної освіти не можуть задовольнити потреби в оновленні знань великої кількості людей. Вихід із цього становища полягає в переорієнтації післядипломної педагогічної освіти на принципи та моделі відкритої освіти та широке застосування дистанційного навчання. Дистанційна освіта – це навчання на відстані, коли слухач та викладач розділені просторово [113, с. 144]. Їй притаманна низка рис, не характерних для систем традиційної освіти. До них належать такі:

• доступ до освітнього простору без часових та територіальних обмежень, в якому створено постійно діючий систематизований каталог інформаційних джерел (електронні книги, віртуальні бібліотеки);

• можливість вибору рівня та періоду навчання;

• підвищення кваліфікації великої кількості вчителів з використанням при цьому різних способів організації навчання;

• зменшення витрат на організацію підвищення кваліфікації та перепідготовки вчителів всієї країни;

• можливість відведення часу на адаптаційний період до змісту та моделі підвищення кваліфікації;

• надання права самостійно обирати тематичні цикли відповідно до власних уподобань;

• забезпечення практичної реалізації принципу неперервності в освіті (освіта протягом життя) [170, с. 162].

Х. Панагіотокопулос та В. Спіліотопулу доводять, що дистанційна освіта значною мірою активізує процес поповнення знань та збагачення наукового досвіду, стимулює творчі здібності вчителів та сприяє здійсненню самоконтролю над неперервною педагогічною підготовкою. Крім того, підвищується комп’ютерна грамотність учителя та рівень його комунікабельності. Можливість обміну думками за певною темою з колегами всієї країни та інших держав у Web-середовищі мотивує особистість і прискорює процес розвитку вчителя [210].

У Греції дистанційна освіта поступово включається у процес післядипломної підготовки вчителів і створюються навчальні класи (аудиторії) у дистанційному режимі. Їх організація, зміст програм відповідають соціальним замовленням, науково-технічному прогресу та вимогам щодо рівня підготовки вчителів. Слід зауважити, що дистанційне підвищення кваліфікації вчителів дозволяє залучити сучасні інформаційні та мультимедійні технології, що позитивно впливає на процес отримання навчального матеріалу. Крім того, дистанційна та віртуальна освіта дозволяють зробити процес професійної підготовки та післядипломної освіти фахівців неперервним, незалежно від місця їх знаходження [166, с.76 - 77].

С. Х. Пападакіс, А. В. Веліссаріос, І. Г. Франгуліс визначають необхідіні передумови дистанційної освіти. До них належать:

1. Визначення інтересів і потреб вчителів та системи освіти відповідно до освітньої політики держави. Залучення вчителів до активної участі у процесі післядипломної педагогічної освіти (визначення методів підвищення кваліфікації та перепідготовки, складання аналітичної частини навчальної програми).

2. Використання досвіду зарубіжних країн щодо методології післядипломної педагогічної освіти за допомогою комп’ютерних технологій.

3. Складання програм різних за обсягом та інтересами, їх розподіл за рівнем значущості (національні, обласні тощо).

4. Внесення до змісту програм тем, що стосуються навчально-педагогічної діяльності вчителя, його розвитку як особистості та практичне застосування набутих знань.

5. Здійснення відбору, складання та надання оцінки навчальному матеріалу.

6. Реалізація тільки тих програм підвищення кваліфікації та перепідготовки вчителів, які розраховані на довготривале існування.

7. Розробка методів оцінювання та посвідчень або дипломів про післядипломну педагогічну освіту [214, с. 588 - 569].

Перша спроба організації дистанційних курсів підвищення кваліфікації вчителів належить Педагогічному інституту, який заснував Центр дистанційного підвищення кваліфікації, де пропонувалися програми дистанційного підвищення кваліфікації вчителів початкової та середньої ланок освіти на базі школи [113, с. 144]. Н.Кастис виділяє основні положення проведення такої форми підвищення кваліфікації, а саме:

• Використання мережі Інтернет в рамках програми впливає на створення нового середовища дистанційного навчання, яке сприяє підтримці неперервної педагогічної освіти з урахуванням вимог нового інформаційного суспільства.

• Модель, що пропонується, придатна для використання в межах школи за допомогою дистанційних форм навчання. У свою чергу, застосування учителями сучасних технологій розвиває в них здібності користуватися новими технічними досягненнями в їх педагогічній діяльності.

• Також розповсюдження структури та змісту запропонованого підвищення кваліфікації, обмін ідеями щодо методів навчання та засобів організації викладання серед країн-членів Європейського Союзу підтримує тісний зв'язок між учителями цих країн та сприяє розвитку співробітництва педагогічних кадрів на європейському рівні.

• Зміст програм підвищення кваліфікації може розкривати сутність як загальних освітніх питань (оцінювання учнів, організація та управління школою, викладання природничих наук тощо), так і спеціальних тем залежно від рівня або типу освіти (загальна, професійно-технічна). Таким чином, додаткову освіту може здобути більша кількість педагогічних кадрів загальної (початкової та середньої), технічної і професійної освіти [137, с. 11 - 12].

Спираючись на викладене вище, можна визначити, що дистанційне підвищення кваліфікації учителів на базі школи:

• пропонує вчителям підвищення кваліфікації без відриву від роботи, відповідає інтересам педагогів та сприяє покращенню їх знань, набутих в університеті;

• характеризується використанням новітніх інформаційних технологій, мережі Інтернет;

• має багаторівневу та багатогранну структуру, що дозволяє використовувати велику кількість різноманітних методів навчання «відкритої» та дистанційної освіти;

• забезпечує результативне покращення знань та розвиток професійних умінь учителів;

• наближає школу до нового рівня розвитку, який відповідає вимогам сучасного інформаційного суспільства;

• базою для впровадження програм даної моделі слугує школа, де працює учитель [137, с. 12 - 13].

На основі вищезазначеного можна встановити, що дистанційне підвищення кваліфікації вчителів – це сукупність рекомендацій щодо вибору педагогічних технологій та технічних засобів для удосконалення професійної майстерності вчителів з різними умовами подальшого розвитку.

У процесі реалізації запропонованого підвищення кваліфікації вчителів розглядається зміст навчання у школі, міжпредметний зв'язок різних наук, збагачується педагогічний досвід. Слід додати, що такий підхід до організації післядипломної педагогічної освіти передбачає існування різних рівнів підвищення кваліфікації (від основного до найвищого), які задовольняють потреби у знаннях педагогічних кадрів залежно від їх рівня підготовки.

Основу навчального процесу дистанційного підвищення кваліфікації становить цілеспрямована та контрольована праця того, хто навчається, в зручному для нього місці, в зручний для нього час, за індивідуальним розкладом, маючи при собі комплект спеціальних засобів навчання та узгоджену можливість контакту з викладачем за телефоном, електронною поштою залежно від того, який з трьох напрямів підвищення кваліфікації обрав учитель [166, с. 77 - 78].

1. Віртуальна аудиторія навчання.

Сучасні технології навчання дозволяють замінити справжню аудиторію на віртуальну, де все ж таки головна роль відводиться викладачу. За цим сценарієм слухачі ставлять йому різні запитання, пропонують проблемні ситуації, висловлюють зауваження. Дидактичний матеріал містить усі теми, які можуть зацікавити учителів і, якщо, необхідно, пропонуються на різних рівнях навчання. У цьому випадку викладач викликає у слухачів позитивну мотивацію до навчання.

2. Самонавчання з допомогою викладача.

Як відомо, головним принципом дистанційної освіти є самонавчання та самоосвіта, іншими словами, учитель одночасно є носієм та одержувачем певних знань. Завдяки інформаційним технологіям цей процес підтримується різними елементами віртуального та дистанційного навчання: матеріали для самонавчання, засоби самоконтролю тощо. На відміну від традиційних систем віртуальної освіти, де навчальний матеріал розсилається в друкованому вигляді, інформаційні технології пропонують все необхідне для навчання online, вони удосконалюють систему підтримки учнів викладачами, адже полегшують їх спілкування в мережі Інтернет [137, с.34].

3. Колективне навчання.

Підвищення кваліфікації вчителів здійснюється в процесі спілкування з іншими слухачами. Кожен з них може відправляти та відповідати на повідомлення один одного, таким чином створюючи дискусійні групи (forums). Однак коли виникає необхідність, викладач бере на себе роль координатора, щоб запропонувати нову тему, підтримати та спрямувати бесіду [170, с. 163].

Під час дистанційного навчання на викладача покладаються такі функції, як координація пізнавального процесу, коригування курсу, що викладається, консультування, керівництво навчальними проектами.

Синхронна взаємодія може передбачати дистанційні лекції, заняття-конференції. Засобами синхронної взаємодії є телематика – радіотелевізійні, аудіовізуальні системи [244, с. 71].

Асинхронна взаємодія викладача з тими, хто навчається, передбачає прослуховування дистанційних лекцій, обмін електронними повідомленнями. Засобами асинхронної взаємодії є електронна пошта, Web-сторінки, телекомунікаційні інформаційні системи та носії інформації типу CD-дисків [268, с. 92 - 94].

Як форми контролю знань в дистанційному навчанні використовуються дистанційно організовані співбесіди, практичні та проектні роботи, комп’ютерні інтелектуальні тестуючі системи. При цьому Н.Кастис доводить ефективність застосування самоконтролю та контролю з боку інших суб’єктів підвищення кваліфікації [137, с. 48].

А.Андреу наголошує, що дистанційне підвищення кваліфікації в школі є невід’ємною частиною освітньої практики в Європі та дозволяє плідно співпрацювати з колегами інших країн ЄС [113, с. 145]. Важливо додати, що Європейська комісія створила організацію EURYDICE, яка здійснює контроль за підвищенням кваліфікації учителів e межах школи і їх інформованості в країнах-членах ЄС, тим самим виводячи неперервну професійну освіту на високий рівень розвитку. Це пов’язано з тим, що європейські освітні системи не надають особистості необхідний багаж знань для життя та плідної праці в Європі ХХІ століття, тому навчання протягом життя дозволить громадянам оновлювати свої знання впродовж всієї професійної lszkmyjcns. Європейська комісія також фінансує деякі програми підвищення кваліфікації, щоб підтримати розвиток нових механізмів післядипломної підготовки за допомогою віртуального та дистанційного навчання.

Таким чином, слід зазначити, що реалізація дистанційного підвищення кваліфікації вчителів в Греції обумовлюється соціальним запитом, розвитком інформаційного суспільства та сприяє вдосконаленню професійних навичок та вмінь педагогічних працівників за допомогою новітніх інформаційних технологій.