1.Б)Освоєння нових земель

Нові явища в соціально-економічному житті України, передусім зародження і розвиток фільваркової системи, мали серйозні наслідки: дедалі більше посилювався феодально-кріпосницький гніт, доповнений обмеженням національних прав українського народу. Наступ феодалів на селянство викликав хвилю антифеодальної боротьби, найпоширенішою формою якої стали втечі селян.

Втечі набували характеру переселення, особливо з Галичини, Західного Поділля і Волині, де раніше почало розвиватися фільваркове господарство, у малозалюднені, а то й пустинні східні та південно-східні окраїни Поділля і Київщини. Втечі зростали з кожним десятиріччям і протягом XVI ст. набрали вже загрозливих для панства масштабів

На нових місцях втікачі називали себе козаками — вільними людьми.

У другій половині XV — на початку XVI ст. у верхоріччі Південного Бугу, на Собі й Синюсі, на Росі, Тясмині, а також на лівому березі Дніпра — вздовж Трубежа, Сули, Псла з'явилося чимало козацьких слобід і хуторів. Невдовзі козацькі селища зайняли цілу смугу на українському пограниччі — від середньої течії Дніпра майже до Дністра.

Козаки відродили землеробство в тих місцях, де воно було давно забуте, і поклали початок там, де його ніколи не знали, просунули культуру землеробства далеко на схід і південь. Поряд із землеробством вони займалися скотарством і промислами: рибальством, мисливством, селітроварінням, степовим бджільництвом.

Одним із перших результатів господарського відродження південно-східних окраїн було поступове зростання економічних зв'язків між ними та центральними районами України. Черкаські й канівські козаки, наприклад, возили в Київ на продаж мед, віск, шкіри, сало, сіль, солод. Чимале місце в торгівлі належало рибі в'яленій та солоній.

1.В)Боротьба з феодальним гнітом

Однією з найпоширеніших форм класової боротьби на Україні з XV ст. були втечі селян від панів. Найчастіше селяни тікали з західних районів, де феодальний гніт був тяжчим. З свого боку, феодали східних місцевостей, зацікавлені у припливі робочої сили, намагалися залучити у свої маєтки втікачів різними пільгами та обіцянками. Це робили й управителі маєтків великого князя литовського, якому належали величезні земельні простори. Таке становище викликало невдоволення феодалів, від яких тікали селяни. Вони зверталися із скаргами до великого князя й вимагали, щоб він заборонив приймати втікачів. У 1457 р. великий князь литовський видав грамоту, в якій зобов'язувався не приймати чужих збіглих селян у своїх володіннях.

 Посилення феодального гніту народних мас

Феодальние господарства Лівобережної і Слобідської України поступово втягувалися в товарно-грошові відносини. Щоб отримувати найбільші прибутки, козацькі старшини посилювала експлуатацію селян. Вона зажадала від них сплачувати грошові і натуральні податі. Самій важкої повинністю селянам знову стала панщина.

Одночасно посилювалася особиста залежність селянських мас від феодала. Гетьманські універсали передбачали суворі покарання тим, хто самовільно залишав своє житло. Феодали отримали право бити нагайкою, заковувати в кайдани, саджати до в'язниць своїх підданих. Продовжували зменшуватися площі селянських земель. У деяких полицях Лівобережної України кількість безземельних селянських дворів досягло 40 відсотків. Збільшилося число проподсоседков — тобто селян, які частково чи цілком позбавлялися своєї землі і переходили жити у садибу більш заможних односельців. Вони часто потрапляли в господарську залежність від нього.

Ставлення царського уряду козацькому стану був суперечливим. З одного боку, воно прагнуло зберегти козацтво як дармову військову силу, з іншого — не справляло особливих перешкод дообезземеливанию козацьких господарств і ними тягловою сили. Це призводила до того, що з козацтва дедалі більше поглиблювалося соціальне розшарування. Рядових козаків примушували сплачувати більші податки старшині, і навіть утримувати місцеву, й царську адміністрацію, церква, варту, військових музикантів та інших. Разом з цим виділялася група багатих козаків — «виборних», що лише військову службу.

Важким тягарем на плечі народних мас лягли загальнодержавні повинності. Селяни і козацька біднота навіть протягом літніх і осінніх польових робіт змушені були надавати вози для перевезення вантажів, ремонтувати дороги, переправи, мости, фортечні мури.