Рафаель санті.

У Рафаеля сяяли найрідкісніші душевні якості, що з ними поєднувались грація, працелюбність, скромність та добра моральність... Він постійно мав безліч учнів, допо­магав їм та керував із батьківською любов'ю». Ці відгуки характеризують Рафаеля як людину дивної чарівності. Таким самим було і його мистецтво: ясним, піднесеним, сповненим шляхетності та простоти. Рафаель прожив усього 37 років (1483—1520), але й про­тягом цього недовгого строку зумів залишити багато­гранний творчий спадок. Перші уроки живопису йому дав батько, Джованні Санті, живописець та поет. Потім Рафаель вчився у відомого майстра того часу П'єтро Перуджино. Перші роботи Рафаеля . не вирізняються серед робіт його вчителів, але вже у «Мадонні Конестабіле», що була написана ним у 20 років, проявля­ється дивовижне вміння Рафаеля ви­будовувати композицію, пов'язувати фігури на картині у єдине ціле. У 1508 р. за запрошенням Папи, голови католицької церкви, він переїхав із Фло­ренції до Рима, де у повній мірі розкрив­ся його геній. Там він почав працю­вати над розписом кімнат Ватиканського пала­цу. Саме тоді проявились виключні якості Рафаеля як живописця: тонке відчуття кольору, майстерність ма­люнка і, головне — уміння об'єдну­вати численні образи у єдиний гар­монічний ансамбль, як на великій фресці.

«Афінська школа».

Під зводами просторого величного храму зібрались мудреці Стародавньої Греції. У центрі — Платон та Аристотель. Платон вказує Аристотелю на небо, підкреслюючи духовну, божественну основу світу. Арис­тотель простирає руку над землею, стверд­жуючи матеріальну сутність речей. Платон та Аристотель оточені натовпом послідов­ників та учнів. На сходах храму сидить мудрий Діоген, праворуч біля сходів — Гео­метрія та Астрономія, ліворуч — Грамати­ка та Арифметика, Музика, у центрі гру­пи — Евклід, заглиблений у вивчення книги. Багатьох вчених давнини Рафаель наділив рисами своїх сучасників.

Афінська школа. Розпис Ватиканського палацу. Фреска. 1510 р.

«Парнас».

На фресці «Парнас» Рафаель зобразив по­кровителя мистецтв Аполлона в оточенні дев'яти муз. Навколо них зібрались знамени­ті грецькі та римські поети, а також великі поети й письменники епохи Відроджен­ня — Данте, Петрарка, Боккаччо, Аріосто. Художник зближує античність та сучасний йому світ і висловлює цим свою мрію про велич людини, її стремлінь та звершень у нау­ці, мистецтві. Рафаель бачить своїх героїв ідеальними, він прагне показати все краще та досконале у людині. Ця віра була основою всього світогляду епохи Відродження.Образи

Богоматері.

Образ Мадонни був одним із найулюбле­ніших у творчості Рафаеля. Він створив кілька всесвітньовідомих картин, що у них Богоматір постає як богиня добра та краси Його мадонна то велично панує у великих вівтарних композиціях, то, немов звичайна жінка, милується першими кроками свого сина, як це зображено на картині «Мадонна у зелені». Рафаель наполегливо шукав шлях ідеального втілення образу Богоматері, він досяг цього ідеалу у прославленій «Сикстинській Мадонні». Картина була написана на замовлення Папи римського Юлія II. Боса, але царствена та велична, вона кро­кує хмарами з немовлям на руках. На неї з благоговінням дивиться Сикст, що зняв папську тіару, та свята Варвара. Двоє янголят спрямовують вгору мрійливий погляд. Юна мадонна спокійна та велична, але у її погляді, жесті, яким вона притискає до себе сина, відчувається якась тривога та приреченість. Вона ніби бачить наперед хресні страждання свого сина, страждання свої та страждання усього роду людського. Рафаель розсунув над зображенням важку завісу, нагадуючи, що це не реальність, а лише мрія про кращий світ, про досконалість, що її повинна прагнути людина.

В останні роки свого життя Рафаель разом з архітектором Донато Браманте

працював над реконструкцією та розписом лоджій Ватиканського палацу. Це довга галерея, що рівномірно пересічена 12-ма високими арками. Рафаель вкрив

Сикстинська Мадонна. 1515-1519 рр.Рафаель.

розписами усі лод­жії: тут релігійні та міфологічні картини, вигадливий орнамент із рослин та квітів, на плафонах — найголовніші біблейські історії. Розписи Рафаеля іноді називають ще «Біблі­єю Рафаеля».

Мадонна у зелені. 1505 р.Рафаель.

Мікеланджело (1475^-1564)

У різні роки свого життя віддавав перевагу то скульптурі, то живопису, у зрілі роки займався архітектурою, у пізні — поезією. Головним героєм його творів стала люди­на із трагічною або героїчною долею.

Скульптура «Давид»

Уже в перших скульптурах Мікеланджело проявились головні риси його образів: внутрішня сила та драматизм. У 1501 р. він почав працювати над мармуровою статуєю Давида, юнака, що переміг велетня Голіафа та став царем Юдеї. Скульптуру встановили у центрі Фло­ренції, і флорентійці побачили у ній образ захисника міста. Флорентійці тоді боролися з тиранією сімейства Медичі, що правили містом. «Давид» Мікеланджело — гігант не лише за своїми розмірами (статую так і назвали «Гі­гант»), але й за своїм духовним потенціалом. Легка та невимушена поза героя, але внутрі­шнє напрркення відчувається у всій фігурі, особливо у проникливому погляді. Праща (ремінь для кидання каменів) перекинута за спину. Опущеною рукою він підхопив її нижній кінець із рукояттю у вигляді корот­кого круглого стрижня, що часто помилково вважають каменем. Давид зображений оголеним, як це робили скульптори Ста­родавньої Греції. Він зібраний та зосе­реджений перед битвою з Голіафом, і Мікеланджело показав цю внутрішню готовність героя до подвигу.

Гробниця Юлія II

У1505 р. Папа Юлій II доручив скульпторові створення власної гробниці. Мікеландже­ло переїхав до Риму, й багато років його творчого життя з того часу були пов'язані з цим містом. Проект гробниці кілька разів змінювався та скорочувався. Для неї Міке­ланджело створив дві статуї рабів та статую «Мойсей» — втілення нескоримої волі та сили людського духу. Мойсей — давньоєв­рейський пророк, що вів свій народ до землі обітованої. Він зображений із скрижалями, де Бог начертав 10 заповідей.

Мойсей. Статуя прикрашає гробницю Папи Юлія 11. 1516р.

Сикстинська капела

Природжений скульптор, Мікеланджело й у живописі мислить об'ємно. У 1508 р. Папа римський доручив йому розписати стелю Сикстинської капели — до­мової церкви римських пап у Ватикані. Спочатку Мікеланджело планував розпи­сати лише люнети (простори над арками) та зобразити 12 апостолів. Згодом замисел розрісся і розписи вкрили все склепіння та його бічні частини. Більше чотирьох років неймовірних зусиль віддав Мікеланджело цій праці. Довелось розписати біля 600 м² площі, причому на стелі, лежачи на спині на риш­туванні. В результаті у нього погіршився зір, здоров'я було підірване. Коли робота завершилась, сам Папа та рим­ляни були вражені побаченим. Перед ними постав світ титанів, сповнений людських пристрастей. Це не був ідеальний, гармо­нійний світ Рафаеля. У героях Мікеланджело ми чуємо биття людських сердець, стаємо свідками їхніх почуттів та пристрастей. Кожен сантиметр розпису свідчить про те, що творцем керували пристрасть та уява. Велич особистості самого Мікеланджело проявилась у титанічних образах його геро­їв. Приміром, розпис «Створення Адама». По безкінечному простору летить Бог-Отець в оточенні янголів. Його плащ розвівається, немов вітрило. Правиця Бога, що дарує життя, майже торкаєть­ся руки Адама, і його тіло, що лежить на землі, починає рухатись. Між двома руками немов пробігає електрична іскра. У цій точці ви­ражено весь пафос сцени, весь глибинний задум. Гнучке, сильне тіло Адама та його обличчя, звернені до Бога із благанням та очікуванням — усе звеличене уявою художника.