1.Види натурного дослідження

1.1.Архітектурні дослідження.

Цілі і завдання архітектурного дослідження – з'ясувати особливості архітектурної форми. Виділити її основні особливості: геометричний вигляд, величину, пропорції, масу, силует, положення в просторі, світлотінь, фактуру, колір

1. дослідження геометрії і зовнішніх особливостей архітектурної форми.(дивись додаток А).

2. визначення основних просторових параметрів кожного масштабного рівня. Залежність просторового масштабу середовища пішохідної зони і загальноміського середовища вирішується шляхом порівняння планувальних сіток.(дивись рис. 1.1).

Отже:

I- й масштабний рівень.

Вузол містобудівного композиційного центру. Розглядається величина і значущість вертикальних домінант (дивись рис.1.2 та додаток Б).

II- й масштабний рівень.

Співвідношення планувальних елементів їх розмірів в системі міського кварталу.

III- й масштабний рівень.

Рівень сприйняття міського інтер'єру. Значимий людський масштаб, асоціативні суб'єктивні оцінки асоціації по К.Лінчу, фізичні якості предметно - просторового середовища.

Виходячи з форми плану, визначаються провідні вузли композиційної ідеї, орієнтації, що входять в систему, в просторові, масштабні залежності між ними. Основні якості міського (пішохідного) простору визначаються не лише умовами сприйняття, але і його функціональною структурою.

Рис.1.1. Рівні сприйняття міського середовища.

Н айбільш важливі в соціально-функціональному відношенні ділянки простору представляються як "головні місця подій".

Рис.1.2. Містобудівні композиційні акценти.

Далі звернути увагу на пластичну розробку основної форми об'єкту. Досліджуючи поверхню, об'єм, масштабність архітектурної споруди, визначити відповідність його характеру, його образному рішенню і мірі його розчленованості (додаток А).

З’ясувати особливості архітектурного простору, такі як: відкритий або закритий простір; динамічна або статична його композиція; форма плану; положення глядача і напрям його руху в просторі архітектурного середовища (рис 1.3). Визначити стосунки внутрішнього простору до зовнішнього середовища і навпаки. Обов'язково звернути увагу на характер рельєфу та клімат (рис.1.4).

Рис.1.3. Відношення основного напряму осі композиції і напряму руху глядача та його сприйняття даного архітектурного простіру.

Рис.1.4. Вплив характеру рельєфу на облік архітектурної споруди

Завдання проектування в історичній частині міста (при реконструкції тощо) на практиці не виконати без ретроспективного дослідження.

Мета - виявлення ціннісних характеристик історичного середовища. Вони визначають рамки проектних дій зі збереження спадкоємності розвитку. Залежно від стану історичної забудови (матеріальній, технічній,естетичній мірі збереження) робиться висновок про можливість і напрям реконструктивного втручання в тканину історичної забудови.

I. Аналіз ситуації: вивчення історико-соціальних аспектів формування середовища; формування історичної функції об'єктів.

II. Аналіз просторово - тимчасових форм оточення, що історично склалося.

Архітектурне середовище - одно з втілень матеріальної і духовної культури суспільства. І є нашаруванням різних етапів соціального розвитку.

III. Напрям реконструкції визначається по мірі реконструктивного втручання:

А) реставрація з абсолютними обмеженнями;

Б) реставрація з частковими обмеженнями;

В) реабілітація (реставрація і часткова перебудова);

Г) оновлення міського інтер'єру при збереженні функціональних і структурних якостей середовища, з деякими обмеженнями;

Д) знос і корінна реконструкція.

IV. Виявлення історичної функції об'єктів. Мета - визначення найбільш оптимальної функціональної організації. Виявити асоціативний ряд представлень, що формують історичний контекст середовища. Цінність такого середовища в її естетичній і культурній значущості.

V. Вивчення морфології.

Це дає основу для виявлення основних типів об'єктів, що історично склалися (дивись додаток Б). Так вивчення морфології квартальної забудови виявляє традиційний тип дворових просторів, що визначають архітектурно-планувальну композицію у середині квартального простору.

Мета - збереження типів організації житла, збереження традицій міста, що історично склалося.

Морфологія - розділ композиції, яка вивчає зовнішній вигляд, архітектурних об'єктів, що змінюються в часі .

Морфотип - елемент історичної забудови (кварталу, комплексу, ансамблю), що зберігає структурну цілісність і композиційні прийоми певного етапу історичного розвитку.

У різному середовищі різні морфо типи забудови. У своєму поєднанні морфотипи утворюють складну мозаїку тканини міста (специфічну в кожному місті).

Вивчення історичних морфотипів забудови пов'язано з виявленням структури, що склалася історично.

VI. Виявлення морфотипів відбиває залежність формоутворення в архітектурі від різноманітних складно взаємодіючих чинників:

- соціальні потреби, що історично змінюються;

- культурні особливості;

- природні умови;

- різноманітність матеріально -технічної бази;

- досягнення науки; економіки; будівельної технології;

- естетичні ідеали суспільства, що змінюються ;

- талант і майстерність архітектора.

Ретроспективний погляд дає можливість розглянути не лише цілеспрямовані акти архітектурної діяльності, але і комплекс природних процесів формування.

Поняття «Капітальна забудова» визначається матеріалом стін і конструкцій, а так само конструктивною схемою будівлі.

Відомості про технічний стан об'єктів потрібні для складання опорної забудови історико-опорного плану. План містить відомості про пам'ятники архітектури, містить відомості про цінні об'єкти архітектури, що зберігаються, відомості про комплекси охоронних заходів історично цінних фрагментів міського середовища.

Амортизація - фізичний знос будівлі (визначається у відсотках).

До опорних будівель відносяться будівлі з показником капітальності 100 і більше років (кам'яні будівлі) - знос менш 40 відсотків.

Моральний знос - міра знецінення об'єктів.

Невідповідність діючим нормам і технічним умовам, вимогам населення, що так само змінюються: архітектурного рішення, рівня благоустрою, інженерних пристроїв. До опорних будівель відносяться об'єкти з моральним зносом до 25 відсотків.

Об'єкти рядової забудови ранжируються за сумарною естетичною оцінкою.

1.Історико-культурна цінність зв'язується з причетністю об'єкту до періоду формування архітектурного середовища певної історичної епохи.

2.Археологічна цінність характеризує об'єкт, як пам'ятник матеріальної культури.

3.Меморіальна цінність - причетність історичної забудови до історичної події. Такий об'єкт має юридичний статус пам'ятника історії.

4.Містобудівна цінність визначає відношення об'єкту до оточення. Характеризується наявністю композиційних зв'язків з елементами історичної забудови і природними компонентами архітектурного середовища. В процесі визначення міської цінності важливо врахувати композиційні зв'язки на різних рівнях в системі міського середовища.

Система територій, що охороняються, в історичному населеному пункті організована з метою збереження в ній об'єктів архітектурно-містобудівної, історико-культурної спадщини і збереження їх композиційно-художніх якостей.

Вона у свою чергу ділиться на охоронні зони.

1.Заповідник – територія , що охоплює комплекс пам'ятників (архітектури, археології, історії, садово-паркового мистецтва), які мають особливу історико-культурну і художню цінність. Про організацію заповідників Рада Міністрів виносить спеціальне рішення.

2.Територія пам'ятників – найбільш цінна ділянка історичного міського середовища. Вона безпосередньо прилегла до пам'ятника і становить з ним єдине ціле, що склалося історично. Приклад, центр середньовічного міста, площа, садиба. На відповідній території заборонено будівництво, передбачено лише благоустрій, реставрація, відновлення.

3.Охоронна зона – включає ділянки, що зберегли основні композиційні прийоми історичного середовища. Як правило, вона є продовженням території пам'ятників. Вона призначена для забезпечення збереженню пам'ятника і його історичного середовища, доцільного використання і створення оптимальних умов для його найкращого сприйняття. Тут допускається обмежене будівництво, пов'язане з відновленням втрачених елементів історичного середовища, її вдосконаленням.

4.Зона регулювання забудови – територія навколо охоронної зони пам'ятника з елементами історичного планування, що збереглися, фрагментами цінної і традиційної рядової забудови. Включає ділянки на які поширюється композиційний вплив міських утворень і архітектурних домінант. Призначена для збереження містобудівної спадщини, умов зорового сприйняття шляхом регулювання параметрів нової забудови.

5.Зона ландшафту, що охороняється, встановлюється, де пам'ятники архітектури зберегли тісний зв'язок з природним оточенням і формують разом високохудожній архітектурно-ландшафтний комплекс. призначений для збереження єдності забудови з природою і збереження цілісного сприйняття, що історично склалося.

Забороняються зміни що негативно впливають на характер ландшафту (земляні дорожні роботи, нове будівництво не пов'язане з благоустроєм).

В процесі обстеження локальної ділянки (міського середовища) роблять наступне:

1.Корегування топографічної підоснови; уточнюють правильність конфігурації і збереження об'єктів забудови (означають на плані номера будинків).

2.Вносять позначення поверховості та моральний знос будівель.

3.Показують на плані об'єкти, що не збереглися, які були виявлені в процесі вивчення історичних, літературних і графічних джерел.

4.Виділити пам'ятники архітектури, характер об'ємно-планувального рішення та стилістичні характеристики.

VII. Останній етап історико- культурного аналізу полягає у виявленні основних містобудівних параметрів і включення в тканину історичної забудови.

1. визначення меж охоронних зон (цінної історико-архітектурної спадщини).

2. виявлення (у першому наближенні) етапів зносу об'єктів середовища по граничному терміну амортизації і морального зносу.

3. визначення територій для можливого нового будівництва.