2. Соціальна структура суспільства.

Поняття «соціальна структура суспільства» у науковій соціально-політичній літературі має декілька трактувань. У широкому розумінні – це сукупність взаємопов’язаних і взаємодіючих соціальних груп, а також соціальних інститутів.

Соціальна структура – сукупність соціальних (клас, трудовий колектив, група, верства), соціально-демографічних (молодь, пенсіонери), професійно-кваліфікаційних, територіальних (тип поселення) й етнічних спільнот (нації, народності), пов’язаних між собою відносно сталими стосунками.

Соціальна структура суспільства – явище історичне. Її становлення та розвиток відображають процеси інституалізації та еволюції різноманітних соціальних інститутів. Ускладнення і диференціація їх у структурному і функціональному аспектах зумовили відповідні зміни у соціальній структурі. Тому соціальну структуру суспільства, закономірності її становлення й функціонування слід розглядати в контексті реалізації соціальними інститутами відповідних функцій чи, можливо, і дисфункцій.

Соціологія виділяє два основні елементи соціальної структури:

• Соціальні інститути, безособова система ролей і статусів.

• Система класів, верств, професійних та інших груп.

Обидва підходи взаємодоповнюють один одного. Соціальні інститути є більш або менш рухомою суспільною формою організації й регулювання діяльності соціальних груп.

Соціальні ж групи, будучи активним суб’єктивним компонентом соціальної структури, інтегруються в цю суспільну форму, якщо вона відповідає їхнім потребам, інтересам і цінностям, або ж вони її відхиляють. Поняття « соціальна група» є родовим щодо понять «клас», «соціальна верства», «колектив», «нація», «етнічна, територіальна, релігійна» та інші спільноти, оскільки фіксує соціальні відмінності, які виникають між окремими сукупностями людей у процесі розподілу праці й діяльності на основі відношення до засобів виробництва, влади, характеру праці, фаху, освіти, рівня й структури прибутків, статі, віку, національної приналежності, місця проживання, стилю життя та ін.

На перший погляд, скажімо, робітники, селяни, вчені, кооператори та інші, не є об’єднаними в якісь групи, якщо мати на увазі формальне об’єднання на зразок політичних партій. Та коли взяти до уваги їх реальне, об’єктивне становище в суспільстві, то – безперечно. У будь-якому суспільстві існує певна кількість соціальних груп, які:

а) посідають різні місця у системі соціальних нерівностей цього суспільства, у диференціації його населення за критеріями влади, власності, доходу тощо;

б) пов’язані між собою політичними, економічними й культурними відносинами;

в) є суб’єктами функціонування всіх соціальних інститутів суспільства.

У соціальні групи людей об’єднують соціальні інтереси, які зумовлюють їх дії і формуються у представників різних груп залежно від їхнього становища та ролі у суспільному житті.

Соціологія виділяє такі види соціальних структур:

• соціально-класова (класи, соціальні версти, соціальні групи, прошарки, стани);

• соціально-демографічна (вік, стать);

• соціально-територіальна (міська, сільська спільноти, населення агломерацій, переселенські групи);

• соціально-професійна;

• соціально-етнічна та ін..

Соціально-класова структура.

Вона відображає найважливіший зріз соціальної структури класового суспільства: складну картину соціальної нерівності між соціальними класами, представниками розумової і фізичної праці, соціальними верствами всередині класів. Глибокі соціальні зміни, які відбуваються у суспільстві, призводять до появи проміжних груп, більш контрастних і поляризованих.

Маргіналізація – це втрата особистістю об’єктивної приналежності до даної соціальної групи без наступного входження до іншої, а також втрата особистістю норм і цінностей відповідної субкультури.

Вона, як відомо, пов’язана з розхитуванням і ламанням нормативно-ціннісних систем під впливом соціальних і економічних зрушень. При цьому маргінали сприймаються не лише як аутсайдери і парії (пригноблена людина), що перебувають на «дні» суспільства. Маргінальність означає стійку, соціально обумовлену відмінність між соціально-культурним походженням і нинішнім суспільним становищем. Класична, еталонна модель маргінала – фігура мігранта із села у місто у пошуках роботи. Ця людина – вже не селянин, але ще не робітник. Не можна ототожнювати маргіналів з декласованими елементами. Маргіналізація – об’єктивний соціально-економічний процес переходу до іншої соціальної групи, а не «виштовхування» особистості на периферії соціального життя.

Елементом соціально-класової структури суспільства є соціальні верстви, які утворюють внутрішню структуру класів і великих соціальних груп (наприклад, робітники низької, середньої та високої кваліфікації).

Соціальна верства – сукупність індивідів, зайнятих економічно й соціально рівноцінними видами праці, які отримують приблизно рівну матеріальну та моральну винагороду.

Це така спільнота, в якій кожен індивід є носієм ознаки. Такою ознакою може бути: тип трудової поведінки на робочому місті; рівень доходу; способи проведення вільного часу, дозвілля й задоволення потреб; зміст соціальних орієнтацій, установок, цінностей, інтересів; ставлення до найважливіших подій у країні й за кордоном; ставлення до соціальних і технологічних нововведень. Аналіз структури суспільства крізь призму його соціальних верств дає змогу з’ясувати різні грані його диференціації значно повніше, ніж класовий аналіз.

Детальніший поділ суспільства дає змогу виявити в соціально-класовій структурі малі соціальні групи.

Мала соціальна група – нечисленна за складом соціальна група, члени якої об’єднані спільною діяльністю і перебувають у безпосередньому стійкому особистому спілкуванні один з одним, що є основою для виникнення як емоційних стосунків, так і особливих цінностей і норм поведінки.

Родовою ознакою малої групи є її належність до безпосередньо тривких особистих контактів (спілкування, взаємодія). Наприклад, сім’я, виробнича бригада, студентська група, науковий та інші колективи.

До соціально-класової структури суспільства належать і декласовані елементи.

Декласований елемент – особа, яка втратила тривкі зв’язки з усіма соціальними групами і опустилася на дно суспільного життя.

Зростання чисельності декласованих елементів спричиняє економічні кризи, масове безробіття, зубожіння нижчих у суспільній ієрархії верств населення.

У соціальній структурі суспільства винятково важливе місце належить соціально-демографічним «зрізам». Соціально-демографічна структура – це результат накладання демографічних структур (статевої, вікової, сімейної) га соціальну. Статистичними параметрами в таких випадках є: народжуваність, смертність, шлюб, розлучення, міграційний обмін населення між міською і сільською місцевостями, а також між різними територіями.

Статево-вікову структуру населення можна аналізувати за однією ознакою (стать чи вік) або за обома. У першому випадку особливий інтерес становить розподіл населення на три групи: 0-14 років (діти), 15-49 років (молодь і середній вік), 50 років і старші (похилий вік). Співвідношення між ними характеризує тип вікової структури населення. Аналіз вікової структури, яка охоплює ці три контингенти, розкриває трудовий потенціал країни, дає змогу виявити динаміку його розвитку. Чим прогресивніша структура, тим вищими можливостями розвитку вона наділена, тим стійкіший трудовий потенціал населення.

Вивчення структури населення за статтю має не менш важливе практичне значення , оскільки впливає на розміщення трудових сил, на відтворення і територіальне формування населення.

Одним з аспектів соціальної структури суспільства є соціально-територіальна структура, яка є результатом взаємодії двох зрізів суспільства – соціально-класового і територіального.

Соціально-територіальна структура – сукупність тривких спільнот людей, що формуються на основі соціальної неоднорідності умов життєдіяльності у різних територіально-адміністративних утвореннях, і стосунків між цими спільнотами.

Соціальна структура пов’язана і взаємодіє з професіональною структурою, оскільки професійний розподіл праці пов’язаний з її суспільним розподілом (на розумову та фізичну, аграрну й індустріальну, організаторську й виконавську і т.п.). Нерідко соціально-професійну структуру трактують як соціальну форму професійного розподілу праці, що розглядається в аспекті її матеріально-речового змісту. Аналізуючи професійну структуру суспільства, доцільно розмежовувати фахову диференціацію людей і професійний розподіл праці, зважаючи, крім того, на існування природного зв’язку професій із соціально-економічними відмінностями у суспільстві, тобто із суспільними класами і верствами. Фаховий поділ не може бути основою, вихідним пунктом утворення класів і соціальних верств.

Дослідження соціально-етнічної структури здійснює соціологія національних стосунків (етносоціологія).

Етносоціологія – галузь соціології, яка вивчає генезис, сутність, функції, спільні закономірності розвитку етносів, міжетнічні (міжнаціональні) стосунки й виробляє основні методологічні принципи їх дослідження.

Вона вивчає комплекс проблем, пов’язаних із соціальним розвитком націй і народностей країни: соціально-економічних, соціально-політичних, духовно-ідеологічних, культурних, освітніх тощо.