4)Феодальна роздробленість на Русі стала закономірним підсумком економічного і політичного розвитку ранньофеодального суспільства.

Складання в Давньоруській державі великого землеволодіння - вотчин - в умовах панування натурального господарства неминуче робило їх цілком самостійними виробничими комплексами, економічні зв'язки яких обмежувалися найближчій округою.

Формується клас феодальних землевласників прагнув до встановлення різних форм економічної і юридичної залежності землеробського населення. Але в XI - XII ст. були класові антагонізми носили в основному локальний характер; для вирішення цілком вистачало сил місцевої влади, і вони не вимагали загальнодержавного втручання. Дані умови робили великих землевласників - бояр-вотчинників майже повністю економічно і соціально незалежними від центральної влади.

Місцеве боярство не бачило необхідності ділитися своїми доходами з великим київським князем і активно підтримувала в боротьбі за економічну і політичну самостійність володарів окремих князівств.

Зовні розпад Київської Русі виглядав як розділ території Київської Русі між різними членами розорилася князівської родини. За традицією місцеві престоли займали, як правило, тільки нащадки будинку Рюрика.

Процес настання феодальної роздробленості був об'єктивно неминучий. Він дав можливість більш міцному затвердження на Русі розвивається системи феодальних відносин. З цієї точки зору можна говорити про історичну прогресивності цього етапу російської історії, в рамках розвитку економіки та культури.

Джерела

Найважливішими джерелами з історії середньовічної Русі, як і раніше залишаються літописі. З кінця XII в. їх коло значно розширюється. З розвитком окремих земель і князівств поширюється обласне літописання.

Найбільший корпус джерел становлять актові матеріали - грамоти, писали по самих різних приводів. Грамоти бували жалуваними, вкладними, рядними, купчих, духовними, перемірнимі, статутними, та інші, в залежності від призначення. З розвитком феодально-помісної системи збільшується число поточної діловодної документації (Писцовой, дозорні, розрядні, родоводи книги, відписки, чолобитні, пам'яті, судні списки). Актові та діловодні матеріали є цінними джерелами по соціально - економічної історії Росії.Феодальна роздробленість нова форма держ. -Політичної організації

З другої третини XII-століття на Русі почався тривав до кінця XV-века період феодальної роздробленості, через який пройшли всі країни Європи і Азії. Феодальна роздробленість як нова форма державної політичної організації, замінивши раннефеодальную Київську монархію, відповідала розвиненому феодального суспільству.

а) Зміна ранньофеодальної монархії

Феодальні республіки не випадково склалися в рамках колишніх племінних спілок, етнічна та обласна стійкість яких підтримувалася природними рубежами і культурними традиціями.

б) Розподіл праці

В результаті розвитку продуктивних сил і суспільного поділу праці старі плем. центри й нові міста перетворилися на економічні та політичні центри. С "окняжение" "обояріванія" общинних земель в систему феодальної залежності залучилися селяни.

Стара родоплеменная знати перетворилася на земських бояр і утворила разом з іншими категоріями феодалів корпорації земельних власників.

в) Посилення політичної влади місцевих князів і бояр

В межах невеликих держав-князівств феодали могли ефективно захищати свої інтереси, з якими мало вважалися в Києві.

Підбираючи і закріплюючи за своїми "столами" відповідних князів, місцева знать змушувала їх відмовитися від погляду на "столи" як на тимчасове для них годування.

г) Перші усобиці

Після смерті Володимира Святославовича в 1015 р. почалася тривала війна між його численними синами, що керували окремими частинами Русі. Призвідником усобиці був Святополк Окаянний, який убив своїх братів Бориса і Гліба. У міжусобних війнах князі - брати приводили на Русь то печенігів, то поляків, то наймані загони варягів. Зрештою переможцем виявився Ярослав Мудрий делівшій Русь (по Дніпро) з братом Мстиславом Тмутараканским з 1024 по 1036 р., а потім після смерті Мстислава став "самовластцем".

д) Русь в середині XI ст.

Після смерті Ярослава Мудрого в 1054 р. на Русі виявилося значне число синів, рідних і двоюрідних племінників великого князя.

У кожного з них була та чи інша "отчина", свій домен, і кожен в міру своїх сил прагнув збільшити домен або обміняти його на більш багатий. Це створювало напружене становище у всіх князівських центрах і в самому Києві. Дослідники іноді називають час після смерті Ярослава часом феодальної роздробленості, але це не можна визнати правильним, оскільки справжня феодальна роздробленість настає тоді, коли кристалізуються окремі землі, виростають великі міста, які очолюють ці землі, коли в кожному суверенній князівстві закріплюється своя княжа династія. Все це з'явилося на Русі тільки після 1132 р., а в другій половині XI ст. все було мінливе, хитким і нестійкий. Княжі усобиці розоряли народ і дружину, розхитували російську державність, але не вводили ніякої нової політичної форми.

До внутрішніх суперечностей додалося вторгнення нових кочових орд, які на два сторіччя стали господарями степів.

е) Усобиці кінця XI ст.

В останній чверті XI ст. в складних умовах внутрішньої кризи і постійної загрози зовнішньої небезпеки з боку половецьких ханів князівські усобиці набирали характеру всенародного лиха. Об'єктом чвар став великокняжий престол: Святослав Ярославич вигнав з Києва свого старшого брата Ізяслава, "поклавши початок вигнання братів".

Особливо страшні стали усобиці після того, як син Святослава Олег увійшов в союзні відносини з половцями і неодноразово приводив половецькі орди на Русь для своєкорисливо рішення міжкнязівських чвар.

Ворогом Олега був молодий Володимир Всеволодович Мономах, що княжив у прикордонному Переяславі. Мономаху вдалося зібрати княжий з'їзд у Любечі в 1097 р., завдання якого полягало в тому, щоб закріпити "отчини" за князями, засудити призвідника усобиць Олега і по можливості усунути майбутні усобиці, щоб єдиними силами протистояти половцям. Проте князі були безсилі встановити порядок не тільки у всій Руській землі, але навіть всередині свого княжого кола рідних і двоюрідних братів і племінників. Відразу ж після з'їзду в Любечі спалахнула нова усобиця, що тривала кілька років. Єдиною силою, яка в тих умовах могла реально призупинити коловращеніі князів і князівські чвари, - це боярство - основний склад молодого і прогресивного тоді феодального класу. Боярська програма в кінці XI і на початку XII ст. полягала в обмеженні княжого свавілля і безчинств князівських чиновників, у ліквідації усобиць і в загальній обороні Русі від половців. Співпадаючи в цих пунктах з устремліннями городян, ця програма відображала загальнонародні інтереси і була безумовно прогресивною.

У 1093 р., після смерті Всеволода Ярославича, кияни запросили на трон незначного Туровського князя Святополка, але значно прорахувалися, оскільки він виявився поганим полководцем і жадібним правителем.

Святополк помер у 1113 р.; його смерть послужила сигналом до широкого повстання в Києві. Народ обрушився на двори княжих управителів і лихварів. Київське боярство в обхід княжого старшинства вибрало великим князем Володимира Мономаха, який княжив успішно до своєї смерті в 1125 р. Після нього єдність Русі ще трималося за його сина Мстислава (1125-1132 рр..), А потім, за висловом літописця, "раздрася вся земля Руська "на окремі самостійні князівства.

2. Сутність

а) Ослаблення країни напередодні монголо-татарської навали

Втрата державної єдності Русі послаблювала і роз'єднувала її сили перед обличчям зростаючої загрози іноземної агресії і перш за все степових кочівників. Все це зумовлювало поступовий занепад Київської землі з XIII-століття. На деякий час при Монамахе і Мстиславі Київ знову піднявся. Ці князі змогли дати відсіч кочівникам-половців.

б) Розпад єдиної держави

Після смерті Мстислава замість єдиної держави виникло близько півтора десятків самостійних земель: Галицька, Чернігівська, Смоленська, Новгородська та інші.

II. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК РУСІ XII-XIII ВВ.

1. Сільське господарство

а) Загальна хар-ка

Основою господарства в російських землях залишалося орне землеробство. Поєднання землеробства зі скотарством, сільськими промислами і підсобним домашнім ремеслом викликав натуральний характер селянського і феодально-вотчинного господарства, у яких виробничий цикл робіт повторювався щорічно. Зв'язки селянського і вотчинного господарств з ринком носили споживчий і нерегулярний характер і не були необхідною умовою простого с / х відтворення.

Матеріально-виробничу основу феодального господарства становили працю залежних селян і холопів і що стягується з селян продуктова рента.

б) Переваги вотчинного виробництва

Феодали продовжували зберігати за собою організуючу роль у розвитку сільськогосподарського господарства.

У селянських господарствах, розвиток продуктивних сил гальмувалося їх парцелярного і рутинностью успадкованої від прадідів техніки. Велика вотчина мала більше можливостей для організації багатогалузевого орне-промислового господарства, розширення ріллі, впровадження двох-і трипільні систем сівозміни, придбання більш дорогих і якісних знарядь праці, виготовлених міськими ремісниками.

Нарешті, прагнення феодально-залежних селян залишити собі (після сплати феодальної ренти) велику частину виробленого ними додаткового продукту змушувало їх збільшувати прибутковість свого господарства інтенсифікацією праці, удосконаленням виробничих навичок і самого виробничого процесу.

Відомо до 40 видів сільського землеробського й промислового інвентарю. Велике поширення одержувала парова система сівозміни, увеличивавшая, в порівнянні з підсік і перелогом, площа оранки і уменьшавшая загрозу повного неврожаю. У городництві, а потім і на ріллі починає входити в практику добриво грунту гноєм. Однак врожайність полів залишалася невисокою "сам-півтора", "сам-два", "сам-три" у середні врожайні роки.

У XII-XIII ст. зростає площа окультуреної землі, особливо в результаті посилення колонізації закабаляемимі селянами нових земель, прагнули вирватися з феодальної залежності відходом на "вільні" землі.

в) Феодальне землеволодіння

Феодальне землеволодіння продовжувало рости й розвиватися переважно у формі великих князівських, боярських і церковних вотчин. Відомостей про наявність і розвиток у XI-XII ст. умовного феодального землеволодіння типу пізнішого повсюдного служилого землеволодіння поки не виявлено. Служилим васалам, що складали "двори" князів (служиві бояри, дружинники, особи з вотчинної адміністрації), давалися на службу землі на вотчині право або ж годування - право на тримання міст чи волостей й одержання з них доходів.

г) Закабалення селян

Основна маса селян общинників ще залишалося особисто вільної і господарювала на державних землях, верховним власником яких вважався князь (майбутні "чорні" землі), сплачуючи феодальну ренту у вигляді "данини". Вирішальну роль в закабаленні селян-общинників грало пряме насильство над ними з боку феодалів. Залучення селян-общинників в особисту феодальну залежність досягалося і через їхнє економічне поневолювання.

Розоряли в силу ряду причин селяни ставали закупами, рядовичі, закладалися в холопи і включалися в число панської челяді. Челядь жила у дворах феодалів і за їх вотчинним селах і включала в себе як повних ("обельними") холопів, так і різні категорії залежних осіб, правове становище яких наближалося до холопського. Розмаїття термінів, що додавалися до сільського населення того часу ("люди", "смерди", "ізгої", "сироти", "прощенікі", "закладнікі", "закупи", "рядовичі", "челядин"), відбивало складність процесу освіти класу феодально-залежних селян, розходження в шляхах залучення їх у феодальну залежність і ступінь цієї залежності.

д) Експлуатація селян

Експлуатація залежних селян здійснювалася переважно через стягування з них продуктової ренти і - у меншій мірі - через відпрацювання в панському господарстві. Співвідношення місця і ролі цих рент в феодальних господарствах залежало від місцевих умов господарювання, від ступеня зрілості феодальних відносин. Продовжував зберігати своє значення у феодальному господарстві й праця холопів, які виконували роботу по домашньому господарству феодала, у вотчині ремеслі, в обробці невеликих тоді площ панської оранки. Разом з тим зростало число холопів, садимо феодалами на землю.

Збройні загони дворових холопів становили дружини бояр.

е) Підсумок

Найважливішим підсумком розвитку феодального господарства в XII-XIII ст. була кристалізація його основних рис як натурального господарства, яке грунтується на експлуатації особисто залежних селян, наділених засобами виробництва і вели своє господарство на надільної землі.