Конфлікт з метрополією

На середину ХVIIІ ст. англійські колонії в Північній Америці вже перестали бути маленькими малолюдними фортами. їхнє населення збільшилося до 1 млн чоловік, виросли міста, процвітала торгівля. Розвивалися також освіта і культура: почали виходити власні газети, відкрилися школи і коледжі, з'явилися видатні мислителі американського Просвітництва Венджамін Франклін, Томас Джефферсон, Джон Адамс. Усе це свідчило не лише про матеріальні, але й про духовні можливості американського суспільства. Спільні інтереси і спільне майбутнє сприяли зміцненню зв'язків між колоніями.

Колонії володіли величезними запасами родючої землі й лісу, мали власний флот і виплавляли 1/7 світового виробництва чавуну. Вони були здатні забезпечити себе продовольством, виготовляли одяг, меблі, посуд. «Мати-Британія» отримувала з колоній хутро, пшеницю, деревину, тютюн, рибу і відводила їм роль «ферми, лісу та рудника імперії». Англійська корона навіть заборонила американцям вільно торгувати з іншими країнами і розвивати обробну промисловість. Звісно, цей закон постійно порушувався, але все ж колонії залежали від метрополії: адже 95 % їхнього населення займалися сільським господарством і були споживачами англійських промислових товарів.

Після перемоги над Францією в Семилітній війні Англія приєднала колишні французькі землі в Канаді на захід від Аллеганських гір і стала повновладною господаркою Північної Америки. У ході війни колоністи активно сприяли англійцям проти французів і сподівалися отримати в нагороду самоврядування та право самостійно визначати податки. Але вийшло зовсім інакше. Король Георг III заборонив американцям само- 2 правно переселятися за Аллегани, побоюючись, що після розсіяння по просторах Заходу з них неможливо буде стягувати податки. Додатковим тягарем на плечі колоністів лягло утримання англійських військ, які після закінчення воєнних дій не повернулися додому, а залишилися в Америці.

Останньою краплею в чаші терпіння стало рішення англійського парламенту про введення в 1765 р. гербового збору в колоніях. За кожну торгову угоду, оформлення документів, випуск друкованих видань, поштові відправлення колоністи мусили тепер платити новий податок у державну скарбницю Британії. У відповідь американськими містами прокотилася хвиля мітингів під гаслом: «Ніяких податків без представництва». Колоністів обурював не розмір податку (досить невеликого), а сам факт його затвердження парламентом, куди представників північноамериканських колоній не допускали. Американці цілком справедливо вимагали: або вони матимуть своїх депутатів у палаті общин, або парламент відмовиться від оподаткування колоній.

Уперше в американській історії на вуличні мітинги вийшла сила народу. Найпотужнішим вогнищем опору став Бостон. Тут виникло товариство «Сини свободи», яке закликало американців «не бути більше рабами англійців». Повсюдно американці знищували гербовий папір, привезений з метрополії для оформлення податку. Протест був настільки могутнім, що Англії довелося піти на нечуваний крок: вона відмовилася від гербового збору. Однак ця поступка носила тимчасовий характер. Уже через два роки англійський парламент прийняв закон про нові податки.

Особливе роздратування колоністів викликало введення мита на ввіз товарів з Англії. Американці відмовлялися купувати їх і налагодили контрабандну торгівлю з іншими європейськими країнами. У грудні 1773 р. мешканці Бостона не дали розвантажити прибулий з Англії корабель з чаєм. Уночі декілька чоловік перевдягліїся індіанцями, проникли на судно і потопили тюки з чаєм у морі. Подія отримала назву «бостонське чаювання». Британський парламент вважав її серйозним злочином. У Бостоні був введений надзвичайний стан, губернатора замінили військовим комендантом, а королівський флот блокував порт. Ситуація ставала дедалі тривожнішою.