2. Посилення феодальної експлуатації селянства.

У захоплених турками країнах балканського півострова, феодальний гніт поміщиків тісно перепліталася з національним і релігійним гнобленням.

Юридично турецькі селяни мусульмани - вважалися вільними. У перші століття існування Османської імперії експлуатація селян зводилася головним чином до отримання власниками ленів натурального податку - Атар, номінально складав одну десяту частину врожаю - «десятину», але на ділі в кілька разів перевищувало його. Селяни були спадковими держателями свого наділу. У міру зміни характеру ленного землеробства різко посилилася експлуатація турецького селянства. Поміщики запроваджували нові довільні побори та відпрацювання. Встановився порядок, при якому поміщик мав право протягом п'ятнадцяти (пізніше десяти) років, вимагати повернення втік селянина. Якщо селянин, з якихось причин три роки не обробляв свій наділ, поміщик міг відібрати його.

Усилившаяся феодальна експлуатація селянства супроводжувалася введенням численних нових податків і повинностей. Були введені податки на худобу, на зимові та літні пасовища на вулики і т.д. Селяни були зобов'язані утримувати перебували на постої чиновників і солдатів. Французький просвітитель Вольней, що відвідав в 80 роках XVIII писав про становище турецького селянства: «Володіючи більшою частиною земель, феодали здають ці землі, тільки на обтяжливих для селян умовах. Вони вимагають від селян половину або дві третини врожаю. Постійні утиски супроводжуються тисячею епізодичних образ: то оштрафують все село за який-небудь провину, то введуть нову панщину, то вимагають подарунки з нагоди прибуття правителя, то забирають траву для його коней. ... Крім того, треба дати нічліг всім воїнам, які пройшли через село , або доставляють накази влади ».

Особливо важким було становище селян пригноблених народів імперії. Селянство Балкан, сповідували християнство, піддавалося жорстокій експлуатації турецьких і своїх власних феодалів прийняли іслам. Крім сплати підвищеного наземного податку та виконання численних повинностей, вони зобов'язані були вносити особливу подушну подати. Немусульманські піддані султана презирливо іменувалися «райя» (стадо). Вони не мали права служити на державній службі, шукати захисту в суді, носити зброю. Сповідує іслам арабське населення Аравійського півострова, Іраку, Сирії, Палестини, Єгипту, Лівії, Тунісу, Алжиру, також піддавалося подвійний експлуатації - з боку турецьких і своїх власних феодалів.

3. Міста Османської імперії. Ремесла і торгівля.

На території Османської імперії існували великі міста з розвиненим ремісничим виробництвом. Бавовняні і вовняні тканини, шовку, атлас і оксамит, килими, клинки і різну зброю, парфумерія та вироби з слонової кістки славилися далеко за її межами. Стамбул, Ізмір, нараховували десятки тисяч ремісників. Вони об'єднувалися в цехи, які нагадували цехи середньовічної Європи. Строго регламентувалися прийоми праці, розміри виробництва, розподіл замовлень. Кожен цех очолювався старшиною шейхом. У деяких містах у XVIII столітті з'явилися перші мануфактури.

Ремісники працювали як на замовників феодалів, так і на ринок, збуваючи свою продукцію купцям. Росла торгівля, яка зосередилася головним чином в руках купців торгових міст. З Османської імперії вивозилися вироби ремісників, деякі види сировини і продовольства. З Європи та Східної Азії ввозилися предмети розкоші, зброї. Крім того, через Туреччину велася досить жвава транзитна торгівля між Європою та Східною Азією. Однак панували в Османській імперії феодальні порядки, перешкоджали розвитку ремесла і торгівлі, і формуванню капіталістичного укладу.

Внаслідок панування в турецькому селі натурального господарства, економічні зв'язки між містом і селом були незначні. Рівень техніки у ремісників і в мануфактурах був низьким. Все виробництво будувалося на ручній праці.

Серйозні труднощі відчувала і торгівля. Існували внутрішні митниці, обкладаються товари численними податками. У кожній провінції були свої міри довжини та ваги. Уряд систематично випускало знецінену монету.

Все це перешкоджало подальшому розвитку ремесла і торгівлі. Вже в XVII і особливо XVIII столітті з'явилися явні ознаки занепаду ремесла.