3.4. Оцінка вибуття продукції сільськогосподарського виробництва.

Згідно з П(С)БО 9 виділяють такі головні причини списання (вибуття) продукції сільськогосподарського виробництва із балансу:

— відпуск у виробництво;

— списання за невідповідності критеріям активу;

— списання у зв'язку з псуванням, крадіжкою тощо;

— реалізація на сторону.

Під час відпуску сільгосппродукції у виробництво її оцінюють одним із таких методів:

— ідентифікаційної собівартості відповідної одиниці продукції;

— середньозваженої собівартості;

— собівартості перших за часом надходження продукції (ФІФО);

— собівартості останньої за часом надходження продукції (ЛІФО);

— нормативних витрат;

— ціни продажу.

Метод ідентифікаційної собівартості відповідної одиниці сільгосппродукції. Застосовують для тих видів продукції сільськогосподарської продукції, що використовуються для виконання спеціальних замовлень та проектів, а також для видів сільгосппродукції, які не замінюють один одного. Отже цей метод передбачає ведення індивідуального обліку з кожного виду продукції.

Його доцільно застосовувати, коли існує можливість визначення (ідентифікації) собівартості кожної списаної одиниці сільгосппродукції, а також коли номенклатура продукції відносно невелика і їх можна розглядати як окремі одиниці та легко ідентифікувати. Метод ідентифікаційної собівартості дає найточніші результати, якщо є певність, що собівартість ідентифікується правильно.

За неперервної системи обліку він забезпечує оперативне й точне визначення вартості активів, собівартості продукції (робіт, послуг), фінансового результату. Однак цей метод потребує значних витрат на складський облік, а тому застосовується лише у складних дорогих виробництвах (суднобудуванні і авіабудуванні), в торгівлі дорогими індивідуально визначеними товарами.

Метод середньозваженої собівартості. Для визначення собівартості цим методом треба обчислити середньозважену вартість одиниці продукції: загальну вартість продукції поділити на кількість одиниць цієї продукції.

Метод собівартості перших за часом надходжень запасів (ФІФО). Використання цього методу ґрунтується на припущенні, що одиниці запасів, які надійшли першими, і вибувають першими ( FIFO: First In — First Оut). Відповідно, як собівартість реалізованої продукції спочатку відображають вартість запасів, наявних на початок звітного періоду, відтак — тих, що надійшли першими протягом цвітного періоду, і т. д. Таким чином, вартість запасів на кінець звітного періоду відображаєть­ся фактично на вартістю останніх за часом придбання. Згідно з методом ФІФО вартість запасів, придбаних пер­шими, відносять на собівартість реалізованої продукції, а вартість запасів, придбаних останніми, відображають на рахунках обліку запасів на кінець звітного періоду.

Метод собівартості останніх за часом надходжень запасів (Л1ФО). Використання цього методу ґрунтується на припущенні, що сільгосппродукція відпускають у виробництво в послідовності, зворотній до її надходження на підприємство (зарахування на бухгалтерському обліку), тобто продукція, що відпускається у виробництво, оцінюється за собівартістю останньої за часом надходження продукції (LIFO: Last In – First Out ).

Метод нормативних витрат. Оцінка за нормативними витратами передбачає застосування норм витрат на одиницю продукції, які підприємство встановлює з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін.

Норма витрат — максимально допустима кількість сировини, матеріалів, палива, яка витрачається на виготовлення одиниці продукції встановленої якості.

Норми витрат запасів класифікують, зокрема, за ступенем деталізації, обсягом нормування та ін. У загальному вигляді норми витрат визначають як суму чистої ва­ги виробу і величини відходів виробництва та інших втрат.

Метод ціни продажу. Для забезпечення максимального наближення нормативних витрат до фактичних норм витрат ціни регулярно переглядають. Цей метод застосовують промислові підприємства, які з технічних причин не можуть достовірно визначити фактичне витрачання запасів.