4. Мотиви, цілі та функції комунікації

Мета комунікації – запланований адресантом результат, на який скерована комунікативна діяльність.

Першопричиною комунікації є потреби людини або групи людей.

Потреба – стан індивіда, пов'язаний із відчуттям необхідності або нестачі чогось.

Її розглядають як особливий психічний стан людини, як усвідомлення або відчуття напруження, незадоволення, дискомфорту, як відображення в психіці л кі дини невідповідності між внутрішніми і зовнішніми умовами існування.

Людські потреби різноманітні, людсь­кі потреби поділяють на п‘ять рівнів:

• фізіологічні (біологічні) потреби (їжа, пиття, по­вітря, сон);

• потреби безпеки (одяг, дім, відчуття безпеки);

• потреби взаємин (кохання, дружба, родина);

• необхідність поваги (самоповага, визнання, влада);

• необхідність самореалізації (бути самим собою, самовираження, зрілість).

Процес задоволення людських потреб має складну структуру і передбачає декілька етапів, одним із яких є мотивація.

Мотивація (франц. motivation, від тоtіf, з лат. тоtиs – рух) – спонука до діяльності, що скеровується певним мотивом, тобто причиною, приводом будь-якої дії.

Іншим важливим етапом процесу задоволення по­треб є реалізація діяльності.

Діяльність – сукупність послідовних дій для досягнення певного результату, які актуалізують ставлення людини до світу, відпові­дають потребі і характеризуються мотивом.

Мотиви

Мотиви можуть бути різноманітними і стосуватися всіх сфер людської діяльності: фізичної, фізіологічної, інтелектуальної, духовної. їх необхідно відрізняти від цілей. Наприклад, метою є запросити друзів до рестора­ну, а мотивом може бути смачно поїсти, відзначити ус­піх, розважитися, продемонструвати свою заможність тощо. Частини мотивів людина може не усвідомлювати, а мету усвідомлює майже завжди.

Мотивом комунікації є згода, оптимізація міжособистісних стосунків. Люди отримують задоволення від самого процесу комунікації або з'ясовують стосунки. Таку комунікативну діяльність називають модальним спілкуванням.

Модальне спілкування (лат. тоdиs – міра, спосіб) – тип комунікативної діяльності, що спрямована на реалізацію особистісних, психологічних взаємин між людьми.

Якщо метою є передати інформацію, спонукати партнера до дії, надати йому емоційну підтримку або змінити його погляди, що необхідно для подальшої спільної діяльності комунікантів, то мотиви перебува­ють за межами комунікації. Тут мотивом є кооперація. Ідеться про диктальне спілкування.

Диктальне спілкування – тип комунікативної діяльності, що пов'язана з певною предметною взаємодією людей, обслуговує різні форми їх соціальної діяльності.

Функції

Функції комунікації – призначення конкретного комунікативного акту та комунікації загалом.

Американський мовознавець Р. Якобсон з огляду на комунікативні цілі виокремив шість функцій комунікації, кожна з яких пов'язана із якимось елементом комунікативного процесу:

- емотивна функція, що спирається на адресанта, пе­редбачає його самовираження, ставлення до теми й ситуа­ції комунікації. Основна увага адресанта зосереджена на вираженні власних почуттів, оцінок. Так, одне й те саме повідомлення може набувати різних інтонаційно-емоцій­них відтінків. Емотивна функція реалізується вербально (наприклад, модальними зворотами типу «на мою дум­ку», «на мій погляд», «з моєї точки зору» та ін.) і невербально (наприклад, перекреслена бомба на плакаті);

- конативна (апелятивна) функція, що спирається на адресата, виражає спонукання, привертання уваги до повідомлення. Ця функція реалізується за допомо­гою спонукальних речень, звертань, які вимовляють з відповідною інтонацією (наприклад, «Подивись, друже, у вікно!»), а також невербально (наприклад, покажчик повороту, піктограма чоловіка та жінки тощо);

- референтна (денотативна) функція, що співвідно­ситься з контекстом і зосереджує увагу на об'єкті, темі, змісті дискурсу (наприклад, «Сонце сходить на сході»);

- поетична функція, що акцентує увагу на власне повідомленні та враховує здебільшого його форму, а не зміст. До засобів реалізації цієї функції належать тропи та фігури мовлення, різного типу прикраси тощо;

- метамовна функція, що переключає увагу на коди, передбачає опис параметрів комунікації та інтерпрета­цію. Вона може бути реалізована вербально і невербально (наприклад, значення незнайомого адресатові слова мож­на пояснити словами або жестами, малюнком тощо);

- фатична функція, що передбачає використання комунікативної системи для налагодження, підтриман­ня та припинення контакту, перевірки роботи каналів комунікації. Ця функція зосереджується на контакті, при цьому зміст повідомлень не має особливого значен­ня. Ілюстраціями фатичної функції можуть слугувати розмови про погоду, бесіди за святковим столом, мо­вленнєва взаємодія типу «Алло? – Слухаю!», а також радіопозивні, заставка на комп'ютері тощо.

Функції комунікації визначають її роль у суспіль­стві. Комунікація з використанням природної мови ви­конує інтеграційну роль: вона опосередковує всі види соціальної діяльності, сприяє соціалізації особистостей, акумулює суспільний досвід і уможливлює передавання його від покоління до покоління, зберігає культуру, а також є чинником цивілізаційної, етнічної та групової ідентифікації.