Лекція № 2 (2 год.). Основи культури мовлення

1. Культура мовлення. Культура мовлення вчителя.

2. Мовна літературна норма. Чинники культури мовлення.

3. Дотримання норм слово- та формозміни, наголошення географічних назв та прізвищ як показник культури мовлення.

Література

1. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. – Львів: Світ, 1990. – 232 с.

2. Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура української мови: Навч. посібник. – Львів: Світ, 2003. – 432 с.

3. Довідник з культури мови: [Посібник] / С .Я.Єрмоленко, С.П.Бибик, Н.М.Сологуб та ін..; За ред. С.Я.Єрмоленко. – К.: Вища школа, 2005. – 399 с.

4. Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика: Пробний підруч. Для гімназій гуманіст. профілю. – К.: Вежа, 1994. – 240 с.

5. Пономарів О. Культура слова: Мовностилістичні поради: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1999. – 240 с.

Дотримання норм слово- та формозміни, наголошення географічних назв та прізвищ як показник культури мовлення.

Особливості правопису деяких географічних назв.

Разом:

• у складі є сполучний звук або флексія у ролі сполучного звука: Білозерськ, Довгопілля, Новодніпровськ, Печиводи;

• починаються компонентом східно-, західно-, північно-, південно-: Північнодонецький район, Західноказахстанська область.

Окремо:

• поєднання іменника з узгоджуваним препозитивним прикметником: Біла Церква, Великі Луки;

• до складу входить числівник: Перше Садове;

• складаються з імені та прізвища: село Івана Франка.

Через дефіс:

• назви з інверсованим прикметником: Кам’янець-Подільський, Рава-Руська, Харків-Товарний;

• з двох іменників або прикметників без сполучного звука: Глинськ-Загора, Ельзас-Лотарингія;

• усі неслов’янські назви, які складаються з двох або кількох слів (незалежно від того, до яких чистин мови належать): Монте-Карло, Улан-Батор, Віла-Реал;

• починаються словами Сан-, Сант-, Санкт-, Санта-, Сен-, Сент-, Нью-, Іст-, Вест-: Сан-Паулу, Санкт-Петербург, Вест-Індія, Нью-Джерсі;

• закінчуються словами сіті, рівер, фіорд, стріт, сквер: Оклахома-сіті, Грін-рівер, Уолл-стріт, Сахо-сквер;

• утворені від імені і прізвища або від двох імен: Івано-Франківськ, Михайло-Коцюбинське, Дмитро-Варварівка;

• без сполучного звука: Пуща-Водиця, Піски-Бершадь;

• назви (слов’янські і неслов’янські), утворені за типом прийменникових та сполучникових поєднань: Ростов-на-Дону, Новосілки-на-Дніпрі, Слов’янськ-на-Кубані, Під-Дубом, Під-Гаєм, Ла-Манш, Ріо-де-Жанейро, Бург-ель-Араб.

Усі географічні назви відмінюються, але не всі змінюються. Відомий фахівець у сфері культури мовлення Н.Бабич відзначає: „У літературі з проблем культури мовлення рекомендується змінювати географічні назви відповідно до вимог контексту незалежно від того, вжита вона з номенклатурною назвою (географічна номенклатура: місто, село, озеро… В.С.) чи без неї. У незмінній (вихідній, номінативній) формі географічна назва залишається в спеціальній воєнній (військовій) літературі (наказах і зведеннях), у спеціальній географічній (геологічній, топографічній і т.д.) літературі й тоді, коли це назва залізничної станції, порту чи астрономічна назва: міста Києва, містом Чернівцями, на горах Карпатах, станції Чернівці-Північна, на станції Ромодан, у порту Одеса, планетою Марс. „Якщо географічна назва маловідома, то її слід вживати з номенклатурною назвою й у вихідній формі (в подальшому контексті номенклатурне слово опускається, а назва відмінюється)”.

„У ділових паперах спостерігається неправомірна тенденція не відмінювати географічні назви начебто з метою вказати вихідну форму офіційної назви географічного пункту, не допустити двозначності. Таке вживання навіть в текстах офіційного характеру граматично не виправдане – граматичні правила обов’язкові для всіх стилів.

Не відмінюються в документах ті географічні назви, які складаються з прикметника та іменника (у містечку Кам’янка-Струмилов, селом Малий Кучурів); назви гір, островів та ін. теж не змінюються (поблизу гори Пік Перемоги, на півострові Камчатка, під мисом Надія)”. (с. 39)

Не змінюються:

• іншомовні на е, є, о, і, ї, у, ю, а (окремі): Лідіце, Улан-Уде, Рамбуйє, Нікарагуа, Семуа, Сан-Франциско, Гельсінкі, Капрі, Тбілісі;

• прикметникові назви відмінюються у першій частині: Комсомольська-на-Амурі, у Франкфурті-на-Майні;

• з початковими компонентами Спас-, Усть-, Соль-; відприкметниковими іменниками на ово, ево (єво), іно (їно), утворені від імені або двох імен – змінюються у другій частині: Усть-Абакана, Соль-Ілецьку, Івано-Франківськом, Ільмень-озером, Саур-могилою (але Москвою-рікою, Амуром-рікою);

• інші назви-сполучення змінюються в обох частинах: Кам’янця-Подільського, Петропавловську-Камчатському, Білій Церкві, Новою Ушицею.

Іншомовні назви із закінченням на приголосний змінюються у другій частині: Улан-Батора, Іст-Лондона. (с. 37)

Особливості українського наголосу:

вільний – може стояти на будь-якому складові;

рухомий – міняти склад при слово- та формозміні (голуб - голубка);

смилорозрізнювальний (замок – замок).

Норми сучасного наголошення: родовий відмінок, просте речення, догмат, але догматик, зубожілий, металургія, позначка, центнер, адресний (від адрес) і адресний (від адреса).

Наголошення прізвищ:

• від загальних назв – загальний наголос: Коваль, Кравець („відступи з метою відокремити власну назву від загальної необґрунтовані, снобістичні”);

• на останньому складі на –ак (як), -ук (юк), -чук, -ун (юн), -ай, -ей, -ій, -ух (юх), -ань, -ар (яр), -ах, -ач, -им, -ок: Грабчак, Вовчук, Дідух, Балушок, Гудим;

• на передостанньому на –аба, -ава, -авко, -ага, -айко (айка), -айло, -ака, -ала, -анко, -ара, -ас (ась), -ашко, -еба, -евка, -ела, -ема, -еня, -енька, -енько, -епа, -ера, -ета, -еха, -ига, -ида, -ик, -ика, -ийло, -исько, -иха, -иця, -ич, -ичка, -ота, -оха, -очко, -уга (юга), -ука (юка), -ула (юла), -уйко, -уник, -унька (унько), -ура (юра), -ус, -уська, -усько, -ута (юта), -уха (юха), -уш, -уша, ушка, ушко; прикметникові на ський, зький, цькуй: Куляба, Мулява, Задирайко, Петрушанко, Дубас, Дробаха, Петрашко, Чорнега, Зубеня, Приходенько, Мелешко, Василик, Ганущик, Романиця, Гавриш, Івасишин, Павлович, Іваночко, Загоруйко, Климус, Іванушка, Павлушко, Березовський, Дідицький;

• на першому на ало (к+ало): Пугало, Бухало, Гоцало, Няйкало, Бекало;

• на флексії на –ко та утворені від дієслівних основ із значенням діючої особи: Головко, Гречко, Редько, Капко, Чуйко. Але Бойко, Костко і Костко;

• на суфіксі на –енко (Дорошенко, Іваненко). Багато відхилень, викликаних традицією: Глущенко, Борисенко, Панченко;

• у складних прізвищах – здебільшого на другій основі: Твердохліб, Рябоштан;

• у складних, до складу яких входить форма наказового способу дієслова – наголос на цій формі, але є і винятки: Тягнирядно, Майборода, Непийвода.