1. Оцінка стану аварійних небезпек в Україні

Потужний промисловий розвиток, характерний для України в XX столітті, призвів до значних антропогенних порушень і техногенної перевантаженості території України, і, як наслідок, до зростання ризиків виникнення НC різного характеру.

В Україні на початок ХХІ століття зношеність виробничих фондів становить в середньому 50 відсотків, а за умов старих технологій і браку коштів на підтримання техногенної безпеки дуже повільно здійснюється оновлення або заміна застарілих виробничих фондів, рівень техногенно-екологічної безпеки щорічно знижується.

Причинами такого росту НС техногенного характеру є перш за все: економічна криза та брак коштів; підвищення частки застарілих технологій та обладнання; високий рівень концентрації промислових об’єктів; відсутність належних природоохоронних систем, правового та економічного обґрунтування, які б стимулювали розвиток екологічно безпечних технологій та природоохоронних систем; зростаючого дефіциту кваліфікованих кадрів та низької професійної підготовки персоналу та населення до дій в екстремальних умовах.

Розглянемо більш детально основні чинники техногенної небезпеки України.

Радіаційна небезпека. В Україні існує високий рівень радіаційної небезпеки, зумовлений наявністю на її території діючих 4-х АЕС 15 ЯЕР (Запорізької, Південно-Української, Рівненської, Хмельницької АЕС) і закритої 15.12. 2000 р. Чорнобильської АЕС, двох дослідних ядерних реакторів та більше трьох тисяч підприємств, які використовують різноманітні радіоактивні речовини, а також виробляють радіоактивні відходи. Найбільш техногенно напруженими регіонами, з точки зору радіаційного впливу ДІВ, які використовуються, за кількістю підприємств, є Дніпропетровська, Донецька, Харківська, Луганська, Миколаївська та Одеська області.

Значну небезпеку становлять хвостосховища підприємств із переробки урану, які займають площу 542 га і містять близько 66 млн. тон радіоактивних речовин.

Хімічна небезпека. На стан техногенної небезпеки України суттєво впливають близько 1,5 тис. промислових об’єктів, де зберігається або використовується понад 300 тис. тон небезпечних хімічних речовин, зокрема понад 9 тис. тон хлору, 200 тис. тон аміаку.

При виникненні НС на хімічно-небезпечних об’єктах у зони можливого хімічного ураження можуть потрапити понад 250 адміністративно-територіальних одиниць, на яких мешкає понад 17 млн. людей.

Понад 400 адміністративно-територіальних одиниць мають ступінь хімічної небезпеки, з них до І ступеня хімічної небезпеки (в зоні хімічного ураження знаходиться понад 50% мешканців) віднесено понад 90 адміністративно-територіальних одиниць, до ІІ ступеня хімічної небезпеки (від 30 до 50% мешканців) - понад 20, до ІІІ ступеня (від 10 до 30%) - більше 70, до ІV ступеня (до 30%) - 245.

Великою проблемою для України залишається забезпечення належних умов зберігання, утилізації та знешкодження відходів. Загальна площа земель, зайнятих під нагромадження відходів (відвали, терикони, шламонакопичувачі, звалища тощо), становить понад 160 тис га, а загальна кількість відходів перевищує 5 млрд. тон, причому близько 60 млн. тон відносяться до 1-3 класів хімічної небезпеки. Недотримання вимог до їх зберігання причиняє забруднення ґрунтів, поверхневих і підземних вод та атмосферного повітря.

Пожежовибухонебезпека. В Україні діє понад 1,5 тис пожежовибухонебезпечних об’єктів, на яких зосереджено близько 13 млн. тонн твердих та рідких небезпечних речовин. Переважна більшість таких об’єктів розташована в центральних, східних та південних областях країни, де сконцентровані хімічні, нафто- і газопереробні, коксохімічні та металургійні підприємства, функціонує розгалужена мережа нафто-, газо-, аміакопроводів, експлуатуються вугільні шахти, нафтові та газові промисли. Найбільш ризикова щодо виникнення НС – вугільна промисловість, зокрема вугільні шахти. На сьогодні з майже 200 діючих шахт значна кількість працює без реконструкції вже понад 20 років. Більшість із них потребують заміни вентиляційного обладнання. Близько 90% шахт – газонебезпечні, 30%- небезпечні через раптові викиди вугілля, породи, газу, 70% - небезпечні через вибухи викидів вугілля, 30% - через самозаймання вугілля.

Гідродинамічна небезпека. Значну гідродинамічну небезпеку становлять водосховища, греблі, дамби, шлюзи, зокрема, захисні споруди Дніпровського каскаду. Із метою захисту від підтоплення і затоплення територій побудовано комплекс захисних споруд, до якого входить 31 насосна станція, які перекачують щорічно близько 3 км³ води, 3 компресорні станції, 308,4 км захисних дамб, 118 інших гідротехнічних споруд та 325 км берегоукріплень. Тривалий період експлуатації цих споруд в значній мірі привів їх до технічного зносу. Велика кількість захисних гідротехнічних споруд на дніпровських водосховищах вже стала потенційно небезпечними об’єктами.

Небезпека на транспорті. Розвинута мережа дорожньо-транспортних комунікацій, їх стан, перевезення ними переважної кількості небезпечних вантажів та функціонування всіх видів транспортних засобів несуть значну загрозу для людей, економіки та природного середовища. Щорічно в Україні перевозиться транспортом загального користування понад 900 млн. тонн вантажів, у тому числі значна частка небезпечних та понад 3,0 млрд. пасажирів. Попри позитивні зрушення, на залізничному транспорті ще низьким залишається рівень технічного стану колій, стрілочних переводів, земляного полотна та штучних споруд, що обумовлює необхідність обмеження швидкості (до 40-60 км/год) на 3 тис. км. головних колій, а на 357 км швидкість обмежена до 20-25 км/год.

Невід’ємною і найбільш відповідальною складовою частиною дорожньо-транспортної мережі є мости. Всього на автомобільних дорогах України побудовано понад 16 тис. мостів і шляхопроводів, із них понад 45% мостів за своїми параметрами не відповідають нинішнім потребами та вимогам безпеки дорожнього руху. А протяжність магістральних трубопроводів по території України становить понад 43 тис. км, із них: магістральних газопроводів- 35 тис. км, магістральних нафтопроводів- 4 тис. км, продуктопроводів- 3,3 тис. км. Близько 14% лінійної частини магістральних газопроводів побудовано у 60-70-ті роки і нині вони відпрацювали свій амортизаційний термін. Потреба в їх оновленні становить 500 км на рік. Фактичне ж виконання робіт із капітального ремонту та реконструкції газотранспортної мережі майже у 10 разів нижче від необхідного. До того ж аварії та навмисні пошкодження на магістральних трубопроводах спричиняють забруднення довкілля, а отже, стають джерелами підвищеної екологічної небезпеки.

Небезпека на об’єктах життєзабезпечення. Житлово-комунальне господарство у містах і селищах міського типу в Україні характеризується теж незадовільним станом споруд, обладнання, недосконалістю системи управління галуззю. Аналіз технічного стану централізованих систем водопостачання свідчить, що четверта частина водопровідних мереж і споруд відпрацювала нормативний термін амортизації. Половина насосних агрегатів фактично замортизована, 40 % потребує заміни. Понад 29% загальної кількості мереж перебуває в аварійному стані. Через дефіцит потужностей більше половини міст із населенням понад 100 тис. чол. забезпечується питною водою лише за графіком. Особливе занепокоєння викликає проблема якості питної води. Адже переважна більшість діючих споруд водопостачання та водовідведення теж побудована в 60-70-х роках і вже не може забезпечити належну якість води. В критичному стані перебуває каналізаційне господарство. На комунальних спорудах із 10,6 млн. куб. м стічних вод за добу проходять очищення лише 9,6 млн. куб. м, тобто щодоби у водні об’єкти скидається 1 млн. куб. м стоків.

2. НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ОБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ І ТЕРИТОРІЙ ВІД надзвичайних ситуацій техногенного ТА ПРИРОДНОГО ХАРАКТЕРУ. Поняття та визначення

Система захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, як складова системи забезпечення національної безпеки становить собою систему загальнодержавних заходів, які реалізуються центральними і місцевими органами виконавчої влади, виконавчими органами рад, органами управління з питань НС та цивільного захисту, підпорядкованими їм силами та засобами, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, добровільними формуваннями, що забезпечують виконання організаційних, інженерно-технічних, протипожежних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів у сфері запобігання та ліквідації наслідків НС.