4. Соціальні, економічні та культурні права та свободи людини і громадянина в Україні

Економічні права та свободи людини і громадянина — це самостійний вид прав та свобод у загальній системі конституційних прав та свобод людини і громадянина, під якими слід розуміти можливості людини та громадянина володіти, користуватися та розпоряджатися економічними благами, а також набувати та захищати їх у порядку, межах, формах і спосіб, передбачених Конституцією та законами України.

За об’єктною ознакою виділяють такі економічні права та свободи людини і громадянина:

• право приватної власності (ст. 41 Конституції України);

• право на підприємницьку діяльність (статті 15, 42 Конституції України);

• право громадян на користування об’єктами права публічної (суспільної) власності: власності Українського народу, державної та комунальної власності (статті 13, 14 Конституції України).

До соціальних прав та свобод людини і громадянина належать:

право кожного на житло (ст. 47 Конституції України). Певною мірою про таке розуміння даного конституційного права і в Україні свідчить те, що в ст. 47 Конституції України закріплено положення, відповідно до якого держава створює умови, за яких кожен громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду;

право кожного на працю (ст. 43 Конституції України). Реалізація права на працю є досить проблемним питанням. Проблема ця полягає у тому, що в умовах ринкової економіки таке право не має юридичного механізму реалізації. При закріпленні цього права потрібно знайти оптимальне формулювання, яке б, з одного боку, задовольняло соціальні очікування, однак з іншого – не допустило б подання до суду позовів до держави з вимогою надати робоче місце на підставі конституційної норми.

Статтею 43 Конституції України також визначено, що держава гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Однак реалізація цього права також залежить від наявності попиту, і воно також практично не може бути захищеним у судовому порядку.

У той же час передбачені ст. 43 Конституції України права на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату не нижчу від визначеної законом, на захист від незаконного звільнення, на своєчасне одержання винагороди за працю захищаються юридично;

право кожного, хто працює, на страйк (ст. 44 Конституції України). У демократичних державах це право зазвичай не виносять на конституційний рівень, хоча воно визнається і детально регулюється чинним законодавством;

право кожного, хто працює, на відпочинок (ст. 45 Конституції України);

право громадян на соціальний захист (ст. 46 Конституції України). Зазвичай у такому формулюванні дане право у конституціях не записується, чим знімається питання про його судовий захист як конституційного права, однак ті права у цій сфері, які передбачені у чинному законодавстві, захищаються у судовому порядку;

право кожного на достатній життєвий рівень (ст. 48 Конституції України);

право кожного на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49 Конституції України). Хоча, враховуючи дійсний стан справ у сфері охорони здоров’я, термін «безоплатність» узагалі не може мати достатнього обґрунтування в умовах ринкової економіки, оскільки видатки на «безоплатну медичну допомогу» завжди оплачуються (раніше чи пізніше) самим пацієнтом шляхом відрахувань від заробітної плати (доходів) до бюджетів. Тому «безоплатну медичну допомогу» доцільніше розглядати як благодійну, що оплачується іншими членами суспільства;

право кожного на безпечне для життя і здоров’я людини довкілля (ст. 50 Конституції України).

Окрім актів Міжнародної хартії прав людини, документами, що регулюють реалізацію соціальних прав, є: Європейська соціальна хартія (1961 р.) та Європейська соціальна хартія (переглянута) (1996 р.) (обидві ратифіковані Україною), конвенційні стандарти Міжнародної організації праці (їх прийнято більше 170).

До культурних прав та свобод людини і громадянина належать:

право кожного на освіту (ст. 53 Конституції України). Слід звернути увагу на те, що суть даного права у сфері вищої освіти полягає у взятті на себе державою зобов’язання забезпечити певний рівень обов’язкової освіти, а не автоматичне надання кожній людині можливості отримати освіту. Безоплатність вищої освіти означає, що громадянин має право здобути її без унесення плати в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі (ч. 4 ст. 53 Конституції України);

свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості громадян, право на захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності (ст. 54 Конституції України).

Це свободи другого покоління, які з’явились у конституціях як противага прагненням тоталітарних режимів (фашистського, комуністичного тощо) підпорядкувати собі духовний світ людей.

У деяких державах до культурних прав також відносять академічну свободу, тобто свободу викладання, яку можна розглядати як прояв і продовження права на поширення інформації, свободи думки і слова. Свобода викладання повинна мати свої межі з метою заборони поширення ідей, що пропагують насильство, зневагу або ненависть до інших людей або народів тощо.