2. Аерозоль - та электроаэрозоль-терапія

Аерозольтерапія - метод лікувально-профілактичного використання аерозолів лікарських речовин, а електроаерозольтерапія - відповідно лікарських электроаэрозолей.

2.1 Фізіологічна та лікувальна дія аерозолів

У механізм і особливості дії аерозоль - та електроаерозольтерапї найбільше значення мають наступні фактори: фармакотерапевтичні властивості лікарської речовини, електричний заряд, рН, температура та інші фізико-хімічні параметри інгаляції. Дія на організм переважно визначається застосовуваною лікарською речовиною, вибір якого диктується характером патологічного процесу і метою впливу. Найчастіше в лікувальній практиці використовують луги або лужні мінеральні води, масла (евкаліптова, персикова, мигдальна та ін), ментол, антибіотики, протеолітичні ферменти, бронхолітики, глюкокортикоїди, фітонциди, вітаміни, відвари і настої лікарських трав і ін. При інгаляціях аерозолі надають свою дію насамперед на слизову оболонку дихальних колій на всьому їх протязі, на що знаходяться тут мікроорганізми, а також на мукоциліарний кліренс. При цьому найбільш виражене їх всмоктування відбувається в альвеолах, менш інтенсивно цей процес йде в порожнині носа і навколоносових пазухах. Проникаюча здатність і рівень дії лікарських аерозолів обумовлені насамперед ступенем їх дисперсності. Високодисперсні аерозолі при інгаляціях досягають альвеол, тому вони використовуються при пневмоніях і бронхітах. Середнедисперсні лікарські аерозолі проникають в дрібні і великі бронхи, тому їх і слід застосовувати при захворюваннях бронхів. Низькодисперсні аерозолі лікарських речовин переважно осідають у трахеї, гортані і носоглотки, у зв'язку з чим їх призначають при ЛОР-захворюваннях.

Всмоктуючись, аерозолі мають не тільки місцеве і рефлекторне дію через рецептори нюхового нерва, інтерорецептори слизової бронхів і бронхіол. Мають місце і генералізовані реакції організму в результаті надходження в кров ингалируемых фармакологічних препаратів.

Важлива роль у механізмі лікувальної дії аерозольтерапія належить поліпшенню прохідності бронхоальвеолярного дерева. Це відбувається як за рахунок використання препаратів муколітичної дії і стимуляторів кашльового рефлексу, так і внаслідок дії зволоженою і зігрітій вдихуваній суміші. В результаті збільшення площі активно функціонуючих альвеол і зниження товщини сурфактантного шару і альвеолокапіллярного бар'єру значно зростає газообмін і життєва ємність легень, а також швидкість і обсяг надходження лікарських препаратів у кров. Одночасно поліпшуються кровопостачання тканин і обмін речовин у них.

Електроаерозолі (порівняно з аерозолями) надають більш виражене місцеву і загальну дію, так як електричний заряд підсилює фармакологічну активність речовин і змінює електричний потенціал тканин. Найбільш адекватні реакції в організмі викликають негативно заряджені аерозолі. Вони стимулюють функцію миготливого епітелію, покращують мікроциркуляцію в слизовій оболонці бронхів та її регенерацію, надають бронхолітичну, десенсибілізуючу дію, сприятливо діють на дихальну функцію легенів. Негативні аерозолі нормалізують обмін нейромедіаторів, що знижує збудження вегетативного відділу нервової системи. Позитивно заряджені аерозолі володіють протилежним, часто негативну дію на організм.

Важливе значення має температура аерозолю. Гарячі розчини, що мають температуру вище 40 °С, пригнічують функцію миготливого епітелію. Холодні ж розчини (25 - 28 с і нижче) охолоджують слизову оболонку дихальних шляхів, що може спричинити напад ядухи у хворих на бронхіальну астму. Оптимальна температура аерозолів і электроаэрозолей найчастіше дорівнює 37 - 38С.

На всмоктування і дія аерозолів, в тому числі на функції миготливого епітелію, істотно впливають рН інгаліруємого розчину (оптимальний 6,0 - 7,0) та концентрація (не вище 4%) у ньому ліки. Висококонцентровані розчини з неоптимальним рН негативно впливають на функціонування миготливого епітелію і проникність аэрогематического бар'єру.

Зовнішнє використання аерозолів у вигляді зрошення шкірних покривів і слизових застосовується для лікування опіків, відморожень, ран, пролежнів, інфекційних і грибкових уражень. При цьому збільшується площа активного контакту лікарського речовини з патологічним вогнищем, що прискорює його всмоктування і настання лікувального ефекту.