Гальмування умовних рефлексів

Гальмівні процеси, що виникають під час реалізації різноманітних поведінкових ре­акцій, можуть бути різними за походжен­ням і характером виявлення. У фізіології вищої нервової діяльності розрізняють дві основні форми гальмування — зовнішнє (безумовне) і внутрішнє (умовне).

Безу­мовне є вродженим і виявляється відразу під час дії гальмівного сигналу, його не потрібно виробляти.

Умовне є набутим у процесі індивідуального життя і виробляється залежно від умов існування. Його ще називають внутрішнім гальмуванням.

До гальмівних безумовних рефлексів відносять:

• зовнішнє (згасальне і постійне гальмо),

• позамежове галь­мування.

Зовнішнє гальмування забезпечує виконання організмом реакції на більш біологічно важливий (домінантний) подразник. Зовнішнє гальмування завжди викликається стороннім до даного рефлексу подразником.

Згасальне гальмо - якщо під час травного умовного рефлексу пов­торно викликати орієнтовний рефлекс, який спричиняє гальмування травного, то після кількох повторень орієнтовний зникає.

Постійне гальмо - якщо під час травного умовного рефлексу по­давати больове подразнення, то кожного разу воно спричинятиме га­льмування даного харчового (як умовного, так і безумовного) реф­лексу.

Позамежове гальмування розвивається при надмірній силі умов­ного подразника. У цьому разі останній спричиняє в корі головного мозку охоронне гальмування. Воно запобігає надмірним витратам енергії та залежить від функціонального стану нервової системи, віку, типологічних особливостей, гормонального стану. Позамежове галь­мування визначає межу витривалості клітин (межу працездатності) до інтенсивної (вибух бомби) і психічної (утрата близької людини) сили подразника.

Вважають, що позамежо­ве гальмування запобігає руйнуванню нер­вових клітин у разі надмірного їх збу­дження, тобто викопує охоронну роль.

Внутрішнє гальмування є набутою властивістю нерво­вої системи і формується поступово внас­лідок відсутності безумовнорефлекторного підкріплення умовного сигналу.

Механізм внутрішнього гальмування повністю не з'ясовано. Згідно з біологічною гіпо­тезою П. К. Анохіна (1958), в основі ме­ханізму внутрішнього гальмування ле­жить конкурентна боротьба між різними збудженнями, наприклад, сильніше збу­дження індукційно гальмує сформований умовний рефлекс (мал. 210).

Матеріальною основою зовнішнього і внутрішнього гальмування є числен­ні гальмівні нейрони й синапси головно­го мозку, які активізуються внаслідок над­ходження в мозок ПД (мал. 211).

Ак­тивну участь у формуванні внутрішньо­го гальмування беруть різні підкіркові утвори мозку (центральна сіра речови­на середнього мозку, лімбічні структури тощо).

Внутрішнє гальмування має 5 видів:

• згашувальне,

• диференційоване,

• умовно-гальмівне,

• запізнювальне і

• слідове.

Локалізується внутрішнє гальмування в корі головного мозку, хоча тимчасові зв'язки охоплюють і підкіркові структури.

Основна умова його роз­витку - відсутність підкріплення умовного подразника безумовним. Це свідчить, що умовні подразники, які вже не викликають дану умовно­рефлекторну діяльність, набули негативного гальмівного значення, спричиняючи внутрішнє гальмування.

Для умовного гальмування характерне:

а) у разі непідкріплення умовного подразника безумовним розвивається поступове гальму­вання гальмівного (негативного) сигналу;

б) гальмування піддається тренуванню, що важливо в процесах раннього виховання певних поведінкових навичок;

в) здатність самовільного відновлення загаль­мованих рефлексів;

г) залежність від індивідуальних властивостей нервової системи;

д) залежність від біологічної сили і підкріплю­ваного позитивного умовного сигналу;

є) залежність від стійкості раніше утвореного умовного рефлексу;

ж) можливість умовного галь­мування взаємодіяти з безумовним з можливістю розгальмовування або, навпаки, - підсилення.

Дамо характеристику всім видам внутрішнього гальмування .