3. Правило оптимальної компонентної додатковості

Правило оптимальної компонентної додатковості говорить, що її жодна екосистема неспроможна самостійно існувати при штучно створеному надлишку чи нестачі однієї з екологічних компонентів.

"Нормою" екологічного компонента можна вважати ту, що забезпечує екологічну рівновагу певного типу, що дозволяє функціонувати саме того екосистемі, яка еволюційно склалася й відповідає балансу в природноїнадсистеме і всієї ієрархії природних систем на даної одиниці простору (у конкретнійбиотопе).

4. ЗаконН.Ф.Реймерса про руйнуванні ієрархії екосистем

ЗаконН.Ф.Реймерса про руйнуванні ієрархії екосистем говорить, що руйнація більше трьох рівнів векосистемной ієрархії абсолютно необоротно і катастрофічно.

Ієрархічні рівнігеохор (>биохор) – це розташування гаразд від вищого до найнижчого. Розрізняють п'ять основних рівнівугеохор ібиохор:

-гигахори – найголовніші елементи біосфери та географічній оболонки: океани і материки,биоклиматические пояса ібиогеографическиецарстваразмером понад десять⁶ км²;

-мегахори – одиниці природно-господарського і біогеографічного (>фитогеографического) районування розміром 10³-10⁵ км²;

-макрохори – територія конкретних ландшафтів, розміром 10-10^-2 км²;

-микрохори імезохори – морфологічні одиниці ландшафту, розміром 10^-1-10^-2 км² і що входять до до їхнього складу біогеоценози.

Кожна підсистема слід над своєю системою, вірніше, розвитокнадсистеми визначає багато обмеження у розвитку входять до неї підсистем. Такий процес "підштовхування", напрями розвитку уражає всього системного світу - як всверхдлинних відтинках еволюційного часу, і у порівняно коротких термінах індивідуального розвитку. Усюди є відносини у ієрархії систем - еволюція еволюцій та розвиткуразвитей. Якщо розвиток щодо детерміновано впливом ієрархіїнадсистем, а почасти й підсистем у минулому (підсистеми, змінюючись, мусять проводити ціле, приклад тому мутації), то характер процесів не зміниться у майбутньому, у разі найближчому (масштабу характерного часу систем). І хоча принцип "розвиток є рух рухів в усій ієрархії значимих систем" Демшевського не дозволяє створити однієї безальтернативній моделі, таки можна знайти прогнозувати ймовірний перебіг подій.

>Н.Ф.Реймерс (1994) зазначає, що довгоочікуваний Закон нерівномірності розвитку систем, чи, краще, закон різночасності розвитку (зміни) підсистем у великих системах то, можливо сформульований у вигляді: системи рівня ієрархії (зазвичай, підсистеми системи вищого рівня організації) розвиваються не суворо одночасно - тоді, коли самі їх досягли вищого рівня розвитку, інші ще залишаються у менш розвиненому стані.

Укладання

Усі глобальні екологічні проблеми взаємопов'язані, і їх має розглядатися в ізоляції з інших.

Здається, кількість озону у атмосфері дуже велике – близько 3 мільярдів тонн. Однак це, незначна частка від усієї атмосфери. Якби весь озон атмосфери був у приземному прошарку повітря, то, при «нормальних умов» (тиску 1 атмосфера і температура 25 градусів Цельсія) товщина озонового екрана, що захищає Землю від жорсткогоУФ-излучения Сонця, становила б усього близько3мм. Разом про те ефективність озонового шару дуже великий. Зокрема, фахівцями розраховане, що зниження вмісту озону на 1% веде до такого підвищенню інтенсивностіУФ-облучения поверхні, у результаті якого кількість смертей від раку шкіри зросте на 6-7 тисяч чоловік на рік.

Необхідно терміново вживати заходів до охорони озонового шару: розробляти нешкідливіхладагенти, здатні замінити фреони у промисловості і побуті, еколого-безпечні двигуни літаків і космічних ракетних систем, розробляти технології, які зменшують викиди окислів азоту у промисловості і транспорті. Існуючі міжнародні угоди з озону, Віденська міжнародна конвенція з охорони озонового шару і Монреальський протокол, який зобов'язує які підписали його вести роботу у конкретних напрямах, поки що недостатньо ефективні. Ще недостатньо усвідомлено людьми небезпека, ще замало талановитих дослідників та інженерів працюють у цій галузі. А час не чекає.

Список використаної літератури

1. АкімоваТ.А.,Хаскин В.В. Екологія. – М.:ЮНИТИ, 1998. – 455 з.

2.Дедю І.І. Екологічнийениклопедический словник. – Кишинів: Світ, 1990. – 568 з.

3. Князєва О.Н.,Курдюмов С.П. закони еволюції і самоорганізаціїслоднх систем. – М.: Наука, 1994. – 250 з.

4.КормилицинЗ.И. Основи екології. – М.: «>Интерстиль», 1997. – 364 з.

5. Загальна екологія: взаємодія суспільства і природи. – СПб.: Хімія, 1997.- 352 з.

6.СверловаЛ.И., Вороніна Н.В. Забруднення довкілля й екологічнапотология людини. – Хабаровськ.:ХГАЭП, 1995. – 106-108 з.

7. Розанов С.І. Загальна екологія. – СПб.:Издтельство «>Лань», 2001. – 288 з.