4. Людина і пізнання. Істина і правда

Розгляд суттєвих аспектів пізнання дав нам змогу пересвідчи­тись: пізнання є органічною складовою частиною людської жит­тєдіяльності. Завдяки пізнанню людина дістає можливість ста­витися до дійсності свідомо, зі знанням, оцінювати її, розуміти та збільшувати свої життєві можливості. Але акцентування лише позитивної сторони пізнання було б проявом однобічного підхо­ду до нього. Із глибин історії до нас дійшло свідчення зовсім іншо­го його тлумачення: "Я віддався моїм серцем, щоб спізнати мудрість, спізнати глупоту і безумство, і я довідався, що й це го­нитва за вітром, бо у великій мудрості - велика журба. Хто до­дає знання, додає страждання" (Біблія, Проп., І, 17-18).

Бачення знання і пізнання у негативному аспекті засвідчено та­кож давньогрецькими міфами (зокрема про царя Едіпа) та відомою ренесансною легендою про доктора Фауста. Французький філософ А. Берґсон пояснював негативні аспекти пізнання його обмеженістю, фрагментарністю, тим, що знання розтинає суцільність буття і тому неминуче його механізує, убиваючи життєвість. Спираючись на виділені основні змістові акценти в понятті пізнання ми можемо додати, що негативні аспекти пізнання пов'язані також із бажанням з його допомогою володіти реальністю, використовува­ти пізнане виключно з утилітарними, проте - частковими та обме­женими цілями і намірами. Саме останні моменти дають змогу зро­зуміти, чому успіхи пізнання призвели до жахливої сучасної економічної кризи, чому потужним прискорювачем пізнавальної діяльності впродовж останніх століть були військові потреби і роз­робки в галузі створення зброї масового знищення людей.

Врахування як позитивних, так і негативних проявів пізнання підво­дить до думки, що його не можна відривати від цілісності людини, яка пізнає. Знання може мати суто інформативний характер, ха­рактер зовнішньої обізнаності і не зачіпати глибинних інтересів лю­дини. Таке знання легко перетворюється на засіб діяльності і навіть на товар. Але, крім того, знання може бути органічним глибинам людської особистості, внутрішньо, іманентно зрозумілим людині через те, що воно здобуте шляхом "поту і крові". У такому варіанті знання постає пов'язаним із намаганням досягти через пізнання най­важливішого для людини: самопізнання, вищих життєвих сенсів, життєвого щастя та душевної рівноваги. Таке знання ми вже не можемо протиставляти ні людині, ні суцільності буття.

Сучасні дослідження наукового пізнання доводять, що і в науці по­зиція дослідника, його уподобання, світоглядні принципи і навіть тем­перамент можуть суттєво впливати на результати його пізнавальних дій. У зв'язку з цим поряд із поняттям істини в оцінці пізнання викорис­товується ще й поняття правди. За загальним визначенням, правда - це істина, поєднана з життєвою позицією людини, пошуком, досвідом, здо­бутками та втратами. Якщо істина як ідеал науки передбачає відсто­ронене, об'єктивне окреслення того, що є, і таким, яким воно є, то прав­да синтетична, завжди чиясь, а не абстрактна. Правду не можна вилучити з реалій життя, з усієї гами людських почуттів, прагнень, страждань та сподівань. Тому мистецьке пізнання, як і творчість уза­галі, ми оцінюємо не за допомогою поняття істини, а через правду, бо дійсність тут постає в окресленнях людського ставлення до неї.

Отже, правда характеризує знання і пізнання як людську, цілісну, особистісну позицію щодо світу і буття. Через це правдивість характеризує щирість відношення до знань, відомостей, інформації.