Четыре стихии и эфир

Космологии Аристотеля сводится к следующему: материальный мир в котором мы живем, состоит из известных нам 4 элементов: воды, воздуха, земли и огня. Но этими элементами не ограничивается сущность всего мира, поскольку за пределами Земли существуют еще небесные сферы, состоящие из 5-го элемента – квинтэссенции, т. е. эфира. Этот элемент ни во что не превращается, в отличие от 4 элементов на Земле. Скажем, воздух, охлаждаясь, превращается в воду, вода – в землю, а воздух, разряжаясь может превращаться в огонь. Эти очевидные для любого древнего грека положения перекочевали и в физику Аристотеля. Отличие в том, что Аристотель признает существование эфира, который ни во что не превращается, и движение эфирных тел совершенно и вечно.

Круговое движение звездного неба

Совершенным и вечным движением для Аристотеля является круговое движение, поэтому Аристотель делает вывод, что все небесные планеты и звезды движутся по круговым орбитам. Впоследствии это развил известный астроном Клавдий Птолемей, который облек это в математическую форму. Аксиома, что совершенное движение может быть только круговым, у Птолемея выглядела следующим образом. Для любого мореплавателя или астронома очевидно, что планеты движутся не по круговым орбитам, а совершают разные колебания и петли, поэтому был сделан вывод, что орбиты планет вращаются возле некоторых центров, которые в свою очередь также вращаются вокруг неких центров (т. н. эпициклы), так что путем наложения различных круговых орбит получается та замысловатая траектория планеты, которую мы можем наблюдать. Т. обр., Птолемей соединяет видимую некруговую картину движения планет с аксиомой о совершенстве кругового их движения. А совершенно оно потому, что планеты приводятся в движение Перводвигателем, который находится вне этого мира. Мир наш ограничен и конечен, вне этого мира находится Бог. Бог – перводвигатель, который приводит в движение небесные сферы. Они передают движение на землю таким образом, что на земле возникают виды движения – круговые и некруговые. Земля у Аристотеля находится в центре мира, это ее естественное место. Земля поэтому круглая, так как форма шара является наиболее совершенной и естественной. Итак, вспоминаем структуру мира: Перводвигатель, между ним и землей – эфирные тела. Вселенная у Аристотеля неоднородна: с одной стороны, существует Земля с ее несовершенным движением, с другой – небесные тела, где законы другие. Одна из его аксиом: пространство неоднородно. Вселенная неоднородна, и вещи стремятся в своим местам.

18.Вчення про душу і пізнання в філософії Арістотеля.

У середині IV століття до н.е. в Греції закінчується класична доба і починається епоха еллінізму (про філософію еллінізму читайте в наступних публікаціях), що пов’язана з розквітом Македонської держави. Батько Арістотеля був лікарем Філіпа ІІ, а сам Арістотель став учителем його сина – Олександра Македонського.

Арістотель жив у Мілеті (читайте про Мілетську школу філософії), Стагірах та в Афінах, де заснував власну школу – «Лікей» (ліцей), учні якого називались перипатетиками, або «тими, що прогулюються». Взагалі термін «перипатетизм» пов’язаний виключно з проявом симпатій до вчень Арістотеля.

Помер Арістотель у 322 році до н.е., залишивши по собі чимало послідовників та праць, написаних чіткою, логічною, філософською мовою. Арістотель вважається батьком логіки.

Головне питання філософії Арістотеля. Метафізика

«Кожна людина від природи прагне пізнання, а що такого вона хоче пізнати?» Арістотель (початок «Метафізики»)

Давайте коротко (тезово) розглянемо основні питання філософії Арістотеля:

1. Філософія вивчає суще таким, яким воно є.

Найважливішим у філософії повинне бути пізнання першопричини.

Так, коли Андронік Родоський почав систематизувати вчення Арістотеля у першому столітті до н.е., «Метафізика» (посилання для завантаження праці) Арістотеля складалась із 14 книг, основною темою яких були причини існування речей. Таких причин Арістотель виділяв 4:

Матеріальна причина («гіле»(gile) – матерія).

Формальна причина (матерія отримує форму).

Діюча причина (творець речі).

Цільова причина (кінцевий результат).

Послідовники Арістотеля (перипатетики) виділяли ближню цільову (існування речі як результат) і далеку цільову (призначення речі). Отже Арістотель став засновником вчення про причинність речей, обумовленість створення одних речей з інших.

Космологія Арістотеля

Коментарі до зображень на малюнку:

Місяць, який є найближчим до Землі.

Земля, що складається з чотирьох основних елементів.

Ефір – речовина, на межі якої – місяць.

Сонце, зірки та інші небесні світила.

Бог (Деміург) – виступає першодвигуном, що спричиняє рух матерії, яка існувала вічно.

Позиція Арістолтеля відносно буття й небуття:

критикує Парменіда: ”Для нас важливо не те, що небуття існує, а те, Що воно Є!”

вперше пропонує концепцію потенції і акту

Вчення Арістотеля про душу

Основні психологічні концепції Арістотеля викладено в його трактаті ”Про Душу“ (посилання для завантаження). Душа розглядається як ентілехія (становлення).

Ентілехія - душа призводить до життя. Відображається певна незавершеність душі.

Душа з’явдяється в людині одночасно з тілом. Арістотель поділяє її на 3 сили:

Раціональна (розумова) душа;

Тваринна (емоційна) душа;

Рослинна (вегетативна) душа;

Уся психологія Арістотеля нерозривно пов’язана із етикою.

Політичні доктрини Арістотеля

Головним політичним трактатом Арістотеля, що зберігся є трактат ”Політика“(ще одне посилання на завантаження праці). У першій книзі цієї праці критикується держава Платона.

“Між Платоном і істиною я обиру істину”, - Арістотель

Арістотель спочатку описує реально існуючі форми правління. Засуджує відмову Платона від приватної власності та поділ суспільства на 3 групи. Арістотель вважає, що жінка не може працювати як чоловік, а рівні вони можуть бути лише у правах.

Найкраща форма правління для Арістотеля - аристократія, бо демократія часто перетворюється на олігократію (правління багатьох) чи на охлократію (правління натовпу).

Арістотель був пихильником рабовласницького ладу, бо вважав рабство природним, адже одні народжуються рабами, а інші багатими.

Чоловік,  за Арістотелем, повинен зачинати дітей у 37 років, а жінка вагітніти у 18, бо саме так народжуватимутьсяч найздоровіші діти (так було в Арістотеля). Методи виховання Арістоетля - більш менш ліберальні і викладені у праці Нікомахова етика (посилання на завантаження).

Висновок:

Філософія Арістотеля мала величезний вплив на усі галузі філософії еллінізму ат середньовіччя.

Арістотель започаткував низку новітніх концепцій, які визначили предметний зміст філософського знання.

Завантажити основні праці Арістотеля:

Метафізика

Про душу

Політика

Органон

Нікомахова етика

Поетика

Фізика

19. Еллінізм і розкладання античної класичної традиції: філософія Епікура та епікуреїзм.

Ідея Епікура про самочинне відхилення атомів від детермінованого руху є специфічнім відображенням факту появи в людей нових якостей — індивідуальної свободи, певного мінімуму соціальної автономії особи. Людина — як «соціальний атом» — набуває в собі (а не в космічному світопорядку, який розчиняє індивіда, його неповторність) автономного, самодостатнього ґрунту свого волевиявлення. Загалом, головна увага Демокріта звернена на закони існування об'єктів (людина теж лише об'єкт), у Епікура — до суб'єкта. Епікура хвилює не саме по собі вчення про Космос як сукупність атомів, а проблема можливості відхилень, випадків, суб'єктивного волевиявлення.

Сенс своєї ідеї про самочинне відхилення атома від лінії необхідності Епікур вбачає в основному правилі мудрості — вміти уникати незадоволення, страждань. Йдеться саме про «уникання» страждань, а не про гонитву за задоволенням бажань. Гонитва за бажаннями завжди приносить свою протилежність — невдоволеність.

Епікур вбачає в теорії світу ідей Платона, вченні про «перший двигун» Аристотеля дію надприродних сил, які не залишають місця випадкові, свободі волі людини. Якщо боги існують, то вони живуть у просторах між світами і не втручаються у земні справи.

Послідовно дотримуючись атомістичної теорії, Епікур робить висновок, що душа людини — тілесна. Смерть тіла є смерть душі, бо сутність душі — рух атомів у тілі. Відповідно до такого розуміння людини, й суб'єктивних властивостей він розробляє послідовно сенсуалістське вчення про пізнання. Світ пізнається за допомогою мислення та чуттів, між якими немає великої різниці, бо і чуття, і мислення спричинені рухом атомів. Критеріями істини визнаються чуттєві сприйняття (витікання образів, викидів з речей), поняття (або загальні уявлення, тотожні спогадам).

Епікур створює життєствердну етику, яка за своїм спрямуванням оптимістична й утилітарна. Моральне життя потребує дотримання міри в усьому. Ідеал — у задоволенні природних, а не надуманих бажань. Справедливість у тому, щоб не шкодити іншому і не зазнавати шкоди від іншого. В основі взаємозв'язків людей лежить особиста вигода, що розповсюджується і на безкорисливу дружбу. Мудрість (філософія) не тільки дає знання, але й духовну насолоду. Мудрець — не безтурботний пустельник, що відійшов від життя, а знавець життя, який піднявся над буденністю, здатний виявляти свою волю.

19. Завершальний період античної філософії: стоїцизм та скептицизм.

Скептицизм - напрям у філософії, що виник під впливом античної філософії на основі ідеї про плинність всього сущого («все тече, все змінюється»). Зокрема Демокріт стверджував, що мед нітрохи не солодший, ніж гіркий, крім того він постійно змінюється. Будь-яка річ, з точки зору скептиків, «Тобто це не більшою мірою, ніж те». Скептики також відзначали різницю між чуттєвим сприйняттям та мисленням. Тому стверджувати нічого в точності не має сенсу. Краще висловлюватися, наприклад, так: «Мені здається, що їжа солодка». Утримання від категоричних суджень призводить до незворушності - ідеалу для мудреця.

Засновником скептицизму є Піррон (360-270 до н. е.). На його переконання сильний вплив справив Демокріт, а також аскети і сектанти, з якими Піррон мав справу в азіатському походіОлександра Македонського. Однією з центральних ідей філософії Піррона є прагнення до безтурботності (атараксії). Піррон не писав творів, а викладав свої ідеї усно.

Стоїци́зм — вчення однієї з найвпливовіших філософських шкіл античності, заснованої близько 300 р. до н. е. Своє ім'я школа отримала від назви портика Стоя Пойкиле (грец. στοά ποικίλη, букв. «розписний портик»), де засновник стоїцизму, Зенон із Кітіона, вперше виступив в якості самостійного вчителя. Стоїки вважали логіку, фізику і етику частинами філософії. Відоме їх порівняння філософії з фруктовим садом, де логіка — садова огорожа, фізика — фруктове (фруктові) дерево(а), а етика — плоди дерева, тобто результат, що базується на певних (зумовлено-визначених) принципах і обмежений певними рамками.

Стоїцизм був впливовим філософським напрямком від епохи раннього еллінізму аж до кінця античного світу. Свій вплив ця школа залишала і на подальші філософські епохи.

19. Загальна характеристика філософії неоплатонізму.

Неоплатоні́зм — ідеалістичний напрям античної філософії III-VI ст., що з'єднує і систематизує елементи філософії Платона, Аристотеля та східної філософії. Найвідомішим і значним виразником ідей неоплатонізму є Плотін. Ідеалістична теорія ідей Платона прийняла в неоплатонізмі форму вчення про еманації (випромінювання) матеріального світу з духовного першоджерела.