4. Живопис

Живопис Київської Русі представлена, в основному, мозаїкою, фресками та іконописом. Особливо яскраво проявилася мозаїка в Софійському соборі в Києві, де в найбільш освітленій частині храму містилася Євхаристія, Богоматір Оранта (молиться). Але вже з ХІІ століття мозаїка відходить на другий план, поступаючись місцем фресці та іконопису. Фрески (малюнок по сирій штукатурці) заповнюють все внутрішнє приміщення церкви. Малюнки виконані в основному на біблійні теми. Однак у Київському Софійському соборі містилися фрески і на світські, побутові сцени (константинопольський іподром, скоморохи, полювання, члени князівської родини і т. д.). Особливий розвиток отримала на Русі іконопис. Спочатку були поширені візантійські ікони (Володимирська Богоматір). Однак, з розвитком культури відбувається і еволюція в іконописі - з'являються свої, російські ікони, які не поступаються глибиною й виразністю образу візантійським творінь. А давньоруська іконопис більш відкритою до світу, життєрадісна, декоративна, ніж візантійська. До середини XII ст. стали очевидні і відмінності художніх шкіл Володимиро-Суздальській, Новгородській, південноруських земель. Радісні, легкі, пишно прикрашені володимирські храми (Успенський собор у Володимирі, церква Покрова на Нерлі та ін) контрастують з приземкуватими, грунтовними, масивними церквами Новгорода (церкви Спаса на Нередице, Параскеви П'ятниці на Торгові та ін.) Новгородські ікони «Ангел Золоті Влас», «Знамення» відрізняються від написаних володимиро-суздальськими майстрами ікон «Дмитро Солунський» або «Боголюбська Божа Матір».

5. Художні ремесла

Київська Русь славилася добре розвиненим ремеслом. У ті роки налічувалося від 40 до 60 ремісничих спеціальностей. Вже у Х столітті став використовуватися гончарний круг. Великі успіхи були досягнуті у виплавці та обробці металів. Залізо виплавлялося з болотних руд в сиродутних «домницях». Було налагоджено масове виробництво залізних знарядь: сокир, серпів, лопат і ін Своєю майстерністю славилися російські зброярі: у Європі високо цінувалися кольчуги та прямі російські мечі. Археологічні знахідки показують, що ковані мечі, виготовлені російськими зброярами, мали ходіння і за кордоном. Численні ремісники займалися обробкою шкіри і дерева, виготовленням тканин, одягу та взуття. Особливий розвиток отримало ювелірне ремесло, що межує з мистецтвом. На Русі не було рівних у застосуванні таких самобутніх прийомів, як чернь, перегородчаста емаль, зернь (нанесення прикраси з дрібних кульок), філігрань (одержання візерунка з срібних дротів). Дуже часто ці прийоми застосовувалися одночасно. Витончені прикраси, справжні шедеври створювали староруські ювеліри - золотих і срібних справ майстра. Вони робили браслети, сережки, підвіски, пряжки, діадеми, медальйони. Обробляли золотом, сріблом, емаллю, дорогоцінними каменями посуд, зброю. З особливим старанням і любов'ю майстри-умільці прикрашали оклади ікон, а також книги. Прикладом може служити мистецьки оброблений шкірою, ювелірними прикрасами оклад «Остромирова євангелія», створеного за замовленням київського посадника Остромира в часи Ярослава Мудрого. До цих пір викликають захоплення зроблені київським ремісником сережки (XI-XII ст.). На цих сережках більше 500 срібних кілець діаметром всього лише 0,06 см . Як робили це люди, не маючи збільшувальними приладами, уявити собі важко. Протягом довгих сторіч на Русі розвивалося, удосконалювалося мистецтво різьблення по дереву, пізніше - по камені. Дерев'яні різьблені прикраси взагалі стали характерною рисою жител городян і селян, дерев'яних храмів. Білокам'яна різьба Володимиро-Суздальської Русі, особливо часу Андрія Боголюбського і Всеволода Велике Гніздо, в прикрасах палаців, соборів стала прикметною рисою давньоруського мистецтва взагалі. Прекрасної різьбленням славилися посуд. У мистецтві різьбярів із найбільшою повнотою виявлялися руські народні традиції, уявлення русичів про прекрасне і витончене. Всесвітню популярність придбало мистецтво хохломской розпису. Золотистого кольору дерев'яні вироби цього промислу з рослинним орнаментом, барвисті і святкові, називають просто «хохлома». Хохлома - це назва старовинного торгового села колишньої Нижегородської губернії, куди привозили на продаж дерев'яну розписну посуд. Протягом століть хохломские вироби були дешевою дерев'яної посудом, але вони прикрашали суворий селянський побут, вносили в нього святковість, ошатність.