6. Зміст та порядок складання звіту про рух грошових коштів коштів. Прямий та непрямий складання звіту.
Згідно з новою системою бухгалтерського обліку введено звітність "Про рух грошових коштів" за формою № 3. Метою складання цього звіту є надання користувачам фінансової звітності повної, правдивої та неупередженої інформації про зміни, що відбуваються з грошовими коштами підприємства та їх еквівалентами за звітний період.
Порядок складання Звіту про рух грошових коштів
Джерелом інформації, яка необхідна для складання Звіту про рух грошових коштів, є:
Баланс;
Звіт про фінансові результати;
Примітки до фінансової звітності;
Аналітичні дані – інформація про обороти за рахунками, регістри бухгалтерського обліку.
Згідно з вимогами П(С)БО 4 у Звіті про рух грошових коштів інформація подається як за звітний (графи 3, 4), так і за попередній роки (графи 5, 6).
Вся інформація звіту розподіляється між графами Звіту:
“Надходження”, яка має значення збільшення грошових коштів;
“Видаток”, яка означає зменшення грошових коштів.
При заповнені рядків 030, 040, 050, 080, 090, 100, 110 показники, які відповідають значенню слів у дужках, наведених у графі 1 – найменування статей Звіту про рух грошових коштів, відображаються у графі “Видаток”.
Рух грошових коштів у результаті операційної діяльності визначається шляхом коригування прибутку (збитку) від звичайної діяльності до оподаткування (рядок 170 або 175 Звіту про фінансові результати) на суми:
наведені в негрошових статтях;
наведені в статтях, які пов’язані з рухом грошових коштів у результаті інвестиційної та фінансової діяльностей;
змін оборотних активів та поточної кредиторської заборгованості, пов’язаних з операційною діяльністю, протягом звітного періоду.
Рух грошових коштів у результаті інвестиційної діяльності визначається на підставі аналізу змін, що відбулися, за статтями розділу І активу Балансу – “Необоротні активи” та статті “Поточні фінансові інвестиції.
Рух грошових коштів у результаті фінансової діяльності визначається на підставі аналізу змін, що відбулися, за статтями розділу І пасиву Балансу – “Власний капітал” та статтями, пов’язаними з фінансовою діяльністю.
II розділ пасиву “Забезпечення наступних витрат і платежів”;
III розділ пасиву “Довгострокові зобов’язання”;
IV розділ пасиву “Поточні зобов’язання” (“Короткострокові кредити банків”, “Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями”, “Поточні зобов’язання за розрахунками з учасниками” тощо).
Відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку для складання Звіту про рух грошових коштів можуть застосовуватись такі методи:
1) прямий метод – за яким розкриваються основні види валових надходжень грошових коштів чи валових виплат грошових коштів із розкриттям конкретних джерел та напрямів використання;
2) непрямий метод – за яким чистий прибуток (збиток) коригується відповідно до впливу:
операцій негрошового характеру;
будь-яких відрахувань або нарахувань минулих чи майбутніх надходжень грошових коштів, що відносяться до операційної діяльності;
будь-яких відрахувань або нарахувань минулих чи майбутніх виплат грошових коштів, що відносяться до операційної діяльності;
статей доходу або витрат, пов’язаних із рухом грошових коштів від інвестиційної чи фінансової діяльності.
У П(С)БО 4 застосовується непрямий метод складання Звіту про рух грошових коштів щодо операційної діяльності іпрямий метод щодо інвестиційної і фінансової діяльності.
Згідно з непрямим методом Звіт про рух грошових коштів починається з показника чистого прибутку, який наведено у Звіті про фінансові результати. Наступним кроком є коригування цього показника (шляхом додавання чи вирахування) на величину доходів та витрат, які є наслідком негрошових операцій. Наприклад, витрати на нарахування амортизації необоротних активів необхідно додати до чистого прибутку, оскільки це є витрати негрошового походження, які зменшили величину чистого прибутку.
У Звіті про рух грошових коштів, який складається за непрямим методом, основна увага зосереджується на розрахункузмін оборотних активів та поточних зобов’язань для визначення грошових потоків від операційної діяльності. Це є відповідальним етапом складання Звіту про рух грошових коштів, оскільки до такого розрахунку не включаються зміни, що відбулися у результаті негрошових операцій та операцій, пов’язаних з фінансовою та інвестиційною діяльністю.
Величина прибутку підприємства, обрахована за методом нарахування, розглядається як найкращий показник, що вимірює результативність діяльності підприємства. Однак такий показник не надає інформації щодо грошових потоків, що є результатом діяльності підприємства.
Для того, щоб перейти від прибутку за методом нарахування до прибутку за касовим методом, необхідно здійснити коригування.
Спрощено процедуру коригувань при складанні Звіту про рух грошових коштів за непрямим методом можна відобразити таким чином:
7.Вартість грошей у часі – одна з основних концепцій фінансового менеджменту.
Концепція вартості грошей у часі полягає у тому, що вартість грошей з плином часу змінюється з урахуванням норми прибутку на фінансовому ринку, в якості якої виступає норма позичкового відсотка або відсотка. Іншими словами, відповідно до цієї концепції одна й та сама сума грошей у різні періоди має різну вартість; ця вартість на даний момент завжди вища, ніж в будь-якому майбутньому періоді.
Концепція вартості грошей у часі відіграє ключову роль у практиці фінансових обчислень. Вона визначає необхідність урахування фактору часу в процесі оцінки інвестиційних проектів, в операціях на ринку цінних паперів, в позикових операціях, в оцінці бізнесу тощо.
Основними причинами, що визначають тимчасову цінність грошей, є:
1) інфляційні процеси в економіці. Інфляція - процес, пов’язаний із загальним підвищенням цін в країні. Коли ростуть ціни, падає купівельна спроможність грошей. Враховуючи те, що в майбутньому ціни будуть зростати, вартість грошової одиниці в наступні роки буде нижчою, ніж у попередні періоди.
2) ризик (невизначеність у майбутньому). Ризик можна розглядати в двох розрізах: ризик неповернення інвестованої суми; економічні втрати від неотримання доходів від інвестування. Через невизначеність у майбутньому ризик з часом зростає. Більшість інвесторів намагається уникнути ризику, тому більше цінять гроші, які мають сьогодні, ніж ті, які повинні бути отримані в майбутньому. Ті суб’єкти підприємницької діяльності, які погоджуються віддати наявні кошти сьогодні в обмін на їх більшу кількість у далекому майбутньому, вимагають вищої компенсації у вигляді певної винагороди за цей ризик.
3) схильність до ліквідності. Інвестуючи певні кошти в той чи інший проект, підприємства (інвестори) втрачають свою платоспроможність, оскільки будь-які зобов’язання, що отримуються замість грошей, мають більш низьку ліквідність, ніж «живі» гроші. Такий «обмін» стає можливим за умови, коли майбутні доходи будуть достатньо високі (компенсація за втрату ліквідності), аби виправдати ризик, який беруть на себе інвестори.
4) оборотність капіталу. Вказаний фактор є основоположним в теорії та практиці фінансів. Його зміст полягає в тому, що грошові кошти, як і будь-який актив, повинні з плином часу генерувати дохід за ставкою, що є прийнятною для власника коштів. Тобто, сума, яку очікується отримати через певний час, повинна перевищувати аналогічну суму, якою володіє інвестор в момент прийняття рішення, на величину прийнятного доходу.
8. Простим відсотком називається нарахування коштів з початкової вартості вкладу в кінці одного періоду платежу (рік, квартал, місяць, тиждень, день тощо), зумовленого умовами інвестування. Тобто відсоток нараховується один раз на початкову суму в кінці періоду, на який було інвестовано кошти.
Нарахування простих відсотків застосовується, як правило, при здійсненні короткострокових фінансових операцій. Прикладами таких операцій є операції банків по наданню короткострокових позик та обліку векселів.
Для визначення нарощеної суми за простими відсотками використовують наступну формулу:
де
–
відповідно
майбутня і теперішня вартість грошових
потоків;
–
річна
ставка простих відсотків, виражена
десятковим дробом;
–
тривалість
фінансової операції в днях;
–
розрахункова
кількість днів в році.
Теперішню вартість грошей з використанням простих відсотків визначають за формулою, яка є оберненою до формули по визначенню майбутньої вартості грошей.
Складні відсотки – відсотки, що нараховуються не тільки на початкову суму внеску, але також і на всю суму відсотків, накопичених за певний період. В цьому випадку відбувається капіталізація відсотків протягом періоду їх нарахування
У довгострокових фінансово-кредитних операціях, якщо відсотки не виплачуються відразу після їх нарахування, а приєднуються до суми боргу, для нарощення суми позички застосовуються складні відсотки. База для їх нарахування не залишається постійною; вона збільшується з кожним кроком у часі на величину приєднаних відсотків, нарахованих у попередньому періоді, а процес зростання початкової суми позички прискорюється.
Якщо відсотки нараховуються один раз наприкінці року, то в кінці першого року нарощена сума дорівнює Р + Р • і, в кінці другого року — Р (1 + і) + Р (1 + і) і = Р (1 + і)2, до кінця третього року — Р (1 + і)3. Цей ряд являє собою геометричну прогресію Р, Р (1 + і), Р (1 + і)2, Р (1 + і)3, … , перший член якої дорівнює початковій величині позички Р, а знаменник — (1 + і).
Отже, нарахування складних відсотків здійснюється за такою формулою:
,
де S — нарощена сума платежу (боргу), P — початкова сума боргу, i — складна відсоткова ставка, n — число періодів нарахування відсотків. Величину (1 + і)n називають множником нарощення
9. Прибуток — це та частина вартості продукту, що реалізується підприємством, яка залишається після покриття витрат виробництва.
Прибуток — це частина додаткової вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалізована і набере грошової форми.
Види прибутку:
Загальний прибуток — кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства, що включає в себе фінансові результати від різних видів його діяльності (продаж продукції, послуги, прибуток від звичайної діяльності, надзвичайних подій);
Валовий прибуток — прибуток, розрахований на реалізованій продукції у вигляді різниці між чистим доходом (виручка без ПДВ та акцизів) від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції.
Прибуток від операційної діяльності витрати — оренда.
Адміністративні витрати (пов'язані з обслуговуванням та управлінням підприємством) = основна та додаткова з/п управлінського персоналу, витрати на відрядження управлінського персоналу. Витрати на збут — оплата праці продавців (від збуту), пакування, транспортування. Інші операційні витрати — собівартість реалізованих виробництвом запасів, сумнівні та безнадійні борги, оцінка запасів.
Основною метою управління формуванням операційного прибутку підприємства є виявлення основних факторів, які визначають його кінцевий розмір і виявлення резервів наступного збільшення його суми.
Механізм управління формуванням операційного прибутку здійснюється з урахуванням тісного взаємозв'язку цього показника з об'ємом реалізації продукції, доходів і витрат підприємства. Система цього взаємозв'язку, яка одержала назву "Взаємозв'язок витрат, об'єму реалізації і прибутку" дозволяє виділити роль окремих факторів у формуванні операційного прибутку і забезпечити ефективне управління цим процесом на підприємстві.
Механізм цієї системи передбачає послідовне формування різних видів операційного прибутку підприємства за схемою (рис. 7.4):
Рис. 7.4. Схема формування різних видів операційного прибутку підприємства