5. Прикінцеві положення

160. МЗС України сприяє в межах компетенції акредитованим працівникам засобів масової інформації у здійсненні професій­ної діяльності згідно з чинним законодавством України.

161. Працівники іноземних засобів масової інформації, які не акредитовані в Україні у встановленому порядку, здійснюють свою діяльність як співробітники іноземних юридичних осіб.

Міністерство закордонних справ кожної незалежної держави має свої Положення п^одо особливостей акредитації іноземних журналістів на своїй території. Вам треба досконало вивчити ці Положення у представників прес-служби країни вашого май­бутнього перебування. Ви можете написати до них по інтернету чи зателефонувати, сповістивши про свій приїзд. Прес-служба Міністерства закордонних справ має налагоджені контакти з інформаційними службами різних держав. Посоль­ства яких знаходяться в Україні. Департамент інформаційної політики МЗС України інформує журналістів про заходи, ш;о організовуються різними країнами як в Україні, так і закордо­ном, і часто займається попередньою акредитацією. Іноді співро­бітники цього департаменту чи співробітники прес-служби МЗС самі займаються збором від журналістів заповненої акредитацій­ні форми для ЗМІ разом з фотографіями, і самі передають її до Посольства потрібної країни. А відповідальні особи Посольства вже сприяють журналістам у готельному розміщенні (за умови заповнення форми для бронювання готелів), надають докладну інформацію про захід, включають в офіційні пули, за потреби — домовляються про матеріально-технічне оснащення, віщання, супутникову трансляцію, надають транспортне забезпечення та інформацію про візи, митні процедури. Журналіст-міжнародник повинен максимально дізнатись про умови перебування та робо­ти у країні, в яку він збирається їхати.

Запитання та завдання для контролю

162. Розкажіть про особливості офіційної акредитації закордон­них журналістів при МЗС.

163. Що таке постійна, тимчасова та спеціальна акредитація при МЗС?

164. На підставі яких документів здійснюється постійна акреди­тація працівника засобу масової інформації?

165. Що має робити журналіст у разі втрати акредитаційної картки чи тимчасової акредитаційної картки у країні пере­бування?

166. Чому так важливо знати Положення акредитації при МЗС країни, куди ви збираєтеся у відрядження?

Домашнє завдання

Уявіть, яким може бути один день роботи співробітників Де­партаменту інформаційної політики МЗС України. Чим кожен з них займається? Як контактують із журналістами? Якими ін­тересами живе кожен з них? Коли ви це зрозумієте, вам легше стане контактувати з ними.

4.3. Особливості роботи журналіста із джерелами міжнародної інформації за кордоном

З'ясуйте мету свого перебування в іншій країні.

Ви приїхали туди висвітлювати якесь особливе дій­ство чи перебіг подій? Тоді коло ваших інтересів звужуєть­ся. По-перше, вам необхідно дізнатись максимальну кількість інформації про те, що відбуватиметься. Ваша поінформованість надасть можливості бачити більше, ніж побачать інші ваші ко­леги, і встигнути зібрати саме ту інформацію, яка знадобиться для вашого матеріалу.

По-друге, запишіть перелік осіб, дотичних до цього дійства/ події. Нехай їхні повні імена, прізвиїца та назви посад будуть із вами під час роботи — аби ви не зробили помилки, звертаю­чись до них (не треба сподіватись тільки на свою журналістську пам'ять!). Заздалегідь зв'яжіться з помічниками потрібних вам осіб та домовтеся про їхні коментарії. Ви повинні приходити на дійство першим, йти з нього — останнім (якш,о ви тільки не об­межені часом через пряме включення). Таким чином, ви мати­мете змогу отримати якнайбільшу кількість контактів з інозем­цями та розпитати їх про інші заходи, які плануються найближ­чим часом і на які ви теж зможете прийти.

Якщо мета вашого перебування — зробити серію ці­кавих репортажів про країну, то ви маєте бути увгіж-ним до деталей. Так само, ш;е до свого від'їзду, складіть при­близний перелік матеріалів, які ви зможете написати. Під схе­мою кожного матеріалу пропишіть, до кого вам потрібно буде звернутися за інформацією. Журналістська творчість одвічно індивідуальна. «Однак індивідуальні особливості мислення, знання, емоції, почуття в тексті ЗМІ перетворюються, підніма­ються над індивідуальним, узагальнюються і стають в краш;их зразках цих текстів суспільними. Але такими, які відкривають читачу, телеглядачу, радіослухачу щось по-новому, в іншій фор­мі» [С. 51, Олешко В. Ф. Психология журналистики: учебное пособие. — СПб: изд-во Михайлова В. А., 2008. — 240 с]. Спро­буйте накласти свій індивідуальний інтерес до матеріалу на те, що може зацікавити всіх. Уявіть себе читачем: що б вам цікаво було дізнатись? Який матеріал ви б замовили про іншу країну, аби почитати? Ви пишете для аудиторії і маєте враховувати її інтереси.

Інформацію для матеріалів про країну вам доведеться шу­кати усюди. Спілкуйтеся з однаковою повагою і з пересічними громадянами, і з представниками влади.

Якщо ви бачите, що, не дивлячись на вашу наполегливість, ви все одно не можете зібрати потрібну міжнародну інформа­цію з якихось причин, не треба робити з цього трагедію. Звісно, «нам шкода розлучатися з придуманим ходом, наміченим пла­ном, мовними знахідками, якщо інформатор руйнує наші уяв­лення про нього, якщо моделює ситуацію, що не співпадає з ва­шим «сценарним» планом. Що робити, доводиться долати і вну­трішній опір. Спираючись на стереотипи, ми упускаємо свою вигоду від пізнання і розкриття особи. Якщо журналіст жор­стко гне свою лінію, то поступає негнучко, і він, швидше за все, приречений на невдачу, навіть якщо це професіонал» [С. 18, Мирошник Г. С. Общение в журналистике: секреты мастерства; 2-е изд-е, перераб. — СПб: Питер, 2008. — 235 с].

Замініть тему та встигніть знайти іншу, не менш цікаву ін­формацію до дедлайну.

Не треба бути нахабним, особливо в умовах, коли ви знахо­дитеся не в себе вдома. Будьте готові до того, що все може піти не так, як ви планували. Головне: не впадати в паніку і шукати альтернативи. Доповідаючи редактору про проблеми, одразу ж поінформуйте його про те, як ви їх вирішуватимете.

Пам'ятайте, що негативну інформацію про свою країну вам можуть надати лише невдоволені громадяни. Наприклад, вони чимось обурені, їм щось не подобається. Для того, аби вийти на таких громадян, радимо звернутись до профспілок та громад­ських організацій, де вам можуть підказати їхні контакти.

Звісно, представники влади та чиновники самі вам не ста­нуть розповідати про свої проблеми — вони зацікавлені пока­зувати в найкращому вигляді свою країну іноземцям. Тож ви повинні заздалегідь зібрати інформацію про проблеми від не-вдоволених громадян і попросити політиків і чиновників це прокоментувати. Реалії є такими, що часто журналістам-міжнародникам, які працюють в мирний час і просто висвітлюють особливості життя якоїсь країни за кордо­ном, доводиться закінчувати свої проблемні репортажі про іншу країну позитивно.

Тобто, сповіщати аудиторію, що ці проблеми обов'язково бу­дуть найближчим часом вирішені, що влада країни ними вже опікується і обіцяє (або навіть робить) все можішве. Навіть якщо це не так, у реальному житті журналісту доводиться так гово­рити в своєму матеріалі. Адже якщо видання напише «голу», неприкрашену правду, це покаже іншу країну не найкращим чином. Такі дії можуть призвести до того, що Міністерство за­кордонних справ країни перебування знайде причини для того, аби більше не запрошувати вас та ваше видання (телеканал), не надавати вам візи та не сприяти вашій роботі. Сваритися не можна! Це недипломатично.

Тож в реальності більшість матеріалів журналістів-міжнародників узгоджуються двома сторонами — керівни­цтвом видання (чи телеканалу) та прес-службою МЗС краї­ни перебування. Не треба одразу налаштовуватися на резонанс­ні журналістські розслідування, які ви можете провести за кор­доном. Це стосується всіх країн світу без винятку. Бо таким чи­ном ви втручатиметеся у внутрішні справи іншої країни. Коли це дійде до керівництва, на вас очікуватиме неприємна бесіда. Так вийде, якщо ви «копатимете» інформацію про зловживан­ня та махінації владних осіб, впливових політиків, чиновників, бізнесменів.

Тільки журналісти, які представляють ЗМІ світового масштабу, дозволяють собі працювати таким чинолі. Бо за ними стоять видання, які є лідерами громадської думки світу.

Замість цього спробуйте шукати інформацію, яка може бути корисною для вашої аудиторії. Наприклад, хай вона побачить особливості закордонного життя. Нехай іноземці розкажуть про свій позитивний досвід та нададуть поради.

Якщо вас хтось образив, ви маєте змогу шукати захисту в Міжнародній федерації журналістів.

Міжнародна федерація журналістів (МФЖ) засно­вана у 1926 р. у Парижі і визнана ООН та Міжнародним проф­спілковим рухом як представницький орган, який представ­ляє інтереси журналістів понад 90 країн світу. Штаб-квартира МФЖ знаходиться у Брюсселі (Бельгія), регіональні представ­ництва — у країнах Європи, Азії, Латинської Америки.

До речі, колись існувала і Міжнародна організація журна­лістів (МОЖ) — альтернативна до МФЖ організація соціа­лістичного спрямування зі штаб-квартирою у Празі (Чехія), створена у 1946 р. У неї ввійшли спілки і професійні групи із 120 країн світу. Друкованою трибуною був часопис «Демокра­тичний журналіст» (заснований 1953 р.), ш;о видавався англій­ською, французькою, іспанською, російською та угорською мо­вами. МОЖ припинила свою діяльність із розпадом так званого «соціалістичного табору» (С. 51, Піддубняк В. Г. Словник жур­наліста і видавця. — Херсон, ХМД, 2005. — 120 с).

Запитання та завдання для контролю

167. Розкажіть про особливості роботи журналіста на дійстві/по­дії за кордоном.

168. Як треба підготуватися до написання закордонних репорта­жів про країну перебування?

169. В чому є застороги у подачі негативної інформації про кра­їну перебування?

4. Хто може розповісти вам про проблеми країни перебування? о. Ш,о таке Міжнародна федерація журналістів?

Домашнє завдання

Подивіться по телевізору 5-10 репортажів журналістів-міжнародників із закордону про особливості життя країн. На­скільки поміркованою там була критика? Чим вони закінчува­ли свої журналістські тексти? Як ви гадаєте, наскільки цікави­ми є їхні матеріали і чому?