7. Ф.Прокопович. Філософські твори. Т. 3 Математика, історичні праці, вірші та листи./ф.Прокопович. – к.: Наукова думка, 1981 – 524 с.

Том третій присвячений математиці,історичним працям, віршам та листам.

Найважливішою частиною в цьому томі для теми моєї роботи є Математика, зокрема погляди Феофана Прокоповича щодо цієї теми. Йдеться не лише про саму математику, а й про її галузь Геометрію.

В цій частині тритомника йдеться про основи математики: числа,фігури, дії та закони, а також детально розглядається їх застосування. Можна сказати, що частина присвячена математичним постулатам впевнено могла б отримати назву «Азбука математики», адже в ній детально подані всі основні тезиси цієї науки, людина навіть з наймізернішими знаннями арифметики, могла б зрозуміти її.

Листи Феофана Прокоповича, що подані у третьому томі, є надзвичайно важливими для розкриття моєї теми, адже в листах наявні філософські думки щодо різних тем повсякденного життя, оскільки мислитель є мислителем не лише в своїй науковій праці, а й повсякденному житті. Так Феофан Прокопович в одному зі своїх листів до Я.А.Маркевича розмірковує над прийняттям християнства людьми з інших релігій: «Вже при відході з вашого дому підійшов до мене якийсь юдей і почав казати, що хоче стати християнином, але жодних справ християнських не знав. Нічого ні від кого не чув, однак говорить, що був навернений вже; коли ж я запитав, чому він був наставлюваний, – відповів, що якийсь піп замінив йому ім’я. Ось тобі найкращий зразок становища нашої церкви! І з такою душею він домагається того, чого хоче. Бог, хоча й вимагає від нас, щоб ми навертали [всіх], однак колись таки він зажадає покарати того попа нашою рукою.»

8. Т.Е. Автухович Прокопович Елезар(Елеазар) / Словарь русских писателей XVIII века. Вып. 2./ Автухович т.Е. – сПб.: Наука. – 1999. – с. 488–496.

Автухович Т.Е. у своїй роботі «Словар російських письменників XVIII століття» пише про життя Феофана Прокоповича. Особливістю цієї статті є її достатньо короткий зміст, але він насичений фактами про життя і несе у собі основні віхи у роботі руського філософа – богослова Феофана Прокоповича.

Велику частину біографії Феофана Прокоповича, котру створив Автухович Т.Е. займає його робота у тогочасних навчальних закладах та допомога у їх створені. Крім того подається інформація про нього як про особистість, що дає можливість зрозуміти його погляди більш краще і пояснити його прихід у сфери філософії і теології.

Також у цій статті йдеться про стосунки Прокоповича з тогочасними мислителями, письменниками, художниками та історичними постатями. Автухович пише про особливо теплі відносини Феофана Прокоповича з Татищевим і результат цього спілкування: «О браках правоверных лиц с иноверными рассуждение», 1721; «Рассуждение о книзе Соломоновой, нарицаемой “Песни песней”», 1730.

9.О.Барбарук Феофан Прокопович створив Російську імперію/ Барбарук о.// Газета по – українськи. – 30.06.2006 – №154 – 2.

Дана стаття розкриває біографію такої суперечливої особистості як Феофан Прокопович. Хтось вважає його зрадником, а хто українофілом. І той і інший погляди розглядаються у даній роботі.

Щодо діяльності Прокоповича у статті згадано, що він впроваджував ряд цінних освітніх, релігійних та технічних реформ, які були спрямовані на покращення умов життя. Надзвичайно багато уваги приділяв філософії і твердив, що філософське мислення, як і мислення взагалі людей науки, має ґрунтуватися не на авторитетах, а на здоровому глузді вчених. Риторику називав «царицею душ» і «княгинею мистецтва» і свої твердження операв на найбільш суттєвих ідеях Арістотеля і античній філософії. Написав визначний твір про філософію, який складався з десяти книг. Використовуючи феноменальні знання з реторики він творив свій стиль і свою метафору так у філософії, яй і в риториці. За тим підручником вчилися не лише українські учні, але і зарубіжні, а в тому і використовивався на юридичних факультетах та в судівництві також за межами України. Він також автор славнозвісного «Букваря», який широко використовивався в педагогіці.

Проте такий значний вклад Прокоповича меркне на фоні його «співробітництва» з Петром Першим. Автор статті пише, що він був підрядним царя. Але після смерті Петра І в 1725 р. Феофан втратив свого пана якому так з собачою вірністю служив. Почався для нього період переслідувань і частинно публічних зневаг. Як людина яка втратила свою національну гідність, він знову почав шукав підтримку в цариці Катерини ІІ, яка з ласки його призначила новгородським архієпископом, а у липні того ж року у Троїцькому соборі вона всенародно оголосила його віце-президентом Синоду. Прокопович хотяй виявився талановитою постаттю, але за характером дав себе пізнати як людина слабка в національною розгубленою свідомостю. Податна у цій складній епосі не лише міняти релігійні кофесії, але і духовно-національні цінні переконання.