6. Вправа «Білль про права».

Учасники діляться на 2 групи («Діти» і «Батьки»).

Мета кожної групи - скласти список своїх прав. Потім вони почергово називають ці права один одному. При цьому кожне право може бути внесене в остаточний список тільки тоді, коли воно прийняте іншою стороною. Кожна сторона може відхилити якесь право або наполягати на його зміні. Ведучий має право «вето» на припинення обговорення, він виносить прийняті обома сторонами права на обговорення.

7. Аналіз анкет. Інформація про дві території.

«Я маю знати про дитину все...», «У нього (неї) не може бути жодних таємниць від мене», - так вважають багато батьків. За результатами ваших анкет, рівень контролю за дитиною досить високий. З чим це пов'язано?

Розглянемо на малюнках дві території - дорослу й дитячу. Найкраще ця модель може бути продемонстрована на прикладі «території матері».

Але подальші події розгортаються таким чином, що дитина все частіше й частіше починає виходити з поля зору матері, і, зрештою, метою її розвитку стає самостійність.

Звичайно, цей процес поступовий та індивідуальний, з постійною передачею прав і відповідальності в міру готовності дитини діяти незалежно від матері, однак уся проблема в тому, наскільки батьки готові надати ці права. Іноді на цих «територіях» можуть відбуватися справжні «битви» - дитині доводиться боротися за свою самостійність, або, навпаки, ситуація «маминого крильця» дуже влаштовує, зате маму значно обтяжує соціальна неспроможність дорослої дитини.

8. Вправа «Риси моєї дитини».

№	Що мене засмучує в моїй дитині?	Що мене тішить у моїй дитині?
1
2
3
4
5

9. Вправа «Мова «прийняття/неприйняття».

- Дуже часто ми чуємо про безумовне прийняття дитини у всіх її проявах. Цілком зрозуміло, що це викликає в батьків подив і навіть протест. Усі батьки ставлять перед собою виховну мету: виховати самостійність, відповідальність, навчити дитину бути акуратною, контролювати свою агресивність. Часто батьки, які намагаються демонструвати своє безумовне прийняття, не можуть виявити ці риси, і в результаті мають справу з досить егоцентричною особистістю дитини.

Е. Фромм ще в 50-ті роки XX ст. писав про важливість як безумовної, так і умовної любові. Так, батьки мають право любити дитину за щось, показуючи їй важливість якихось її рис. Якщо раніше можна було говорити, що носієм безумовної любові (або любові до безумовних понять) є мати, а умовної - батько, то зараз кожний з батьків може виконувати обидві ці функції. Хоча в конкретній родині ситуація може складатися по-різному, загалом любов батька все одно більш умовна, а у формуванні ставлення до дитини з боку матері велику роль відіграє її перший досвід спілкування з малюком. Саме в перші роки життя дитині необхідна велика любов, її безумовне прийняття, що формує довіру до світу й почуття впевненості в собі. Недарма в багатьох народів дитині до 5—6-ти років дозволяють багато, а потім настає період навчання соціальних вимог і заборон. Якщо мати виховує дитину одна, їй доводиться поєднувати в собі різні риси.

Насправді людина живе у світі, де їй щось подобається, а щось – ні, вона переживає різні почуття й щодо своєї дитини: позитивні і негативні.

Одним з критеріїв діагностики прийняття дитини може стати те, наскільки швидко і легко батьки заповнювали графу «Що мене засмучує в моїй дитині?». Якщо легко вписували «-», але важко «+», навряд чи такі батьки приймають свою дитину такою, якою вона є. Однак навіть батьки, які вважають, що приймають свою дитину такою, якою вона є, далеко не завжди можуть показати дитині своє прийняття. Адже його необхідно демонструвати. Саме тому дуже важливо навчитися говорити «Мовою прийняття», не використовуючи негативних установок.

Ознаки мови прийняття.

Оцінка вчинку, а не особистості, похвала, комплімент, ласкаві слова, підтримка, вираження зацікавленості, порівняння з самим собою, схвалення, згода, позитивні тілесні контакти, посмішка, контакт очей, доброзичливі інтонації, емоційне долучення, заохочення, вираження своїх почуттів, відображення почуттів дитини.

Ознаки мови неприйняття

Відмова від пояснень, негативна оцінка особистості, порівняння не на краще, зауваження щодо невідповідності батьківським очікуванням, ігнорування, команди, накази, акцептування на невдачі, образа, погрожування, покарання, сердита міміка, загрозливі пози, негативні інтонації.