2. Всезагальний взаємозв’язок і взаємообумовленість явищ у медицині.

Важливим фактором причинно-наслідкового зв’язку є умови – сукупність явищ, котрі необхідні для виникнення наслідку, але самі його не породжують. Одні і тіж самі причини за різних умов викликають різні наслідки. Наприклад, проникнення патогенного стрептококу в організм за одних умов може викликати рожу, за інших – абсцесс, сепсис і т.д. В той же час один і той самий наслідок, в залежності від конкретних умов, може бути породжений різними причинами. Так, алергія може бути викликана найрізноманітнішими причинами: алергізуючими факторами зовнішнього середовища, вживанням харчового алергену, застосуванням медичних препаратів, нервовим виснаженням і т.д.

Проблема причинності є однією з фундаментальних проблем медицини. Оскільки причинно-наслідкові зв’язки проявляють себе в етіології (від грець. actia – причина,  logos – вчення), то їх потрібно враховувати у діагностиці та лікуванні. У медицині виник монокаузалізм та кондиціоналізм. Монокаузалізм (від грець. monos – один,  causа – причина) абсолютизував роль зовнішнього етіологічного фактору – хвороботворчого мікробу, попадання якого в організм вважалося єдиною причиною виникнення хвороби. При цьому ігнорувався сам макроорганізм з його реактивними властивостями, не враховувалася роль внутрішніх умов у виникненні хвороби.

На початку ХХ ст. монокаузалізм переживає кризу, а принципу зовнішньої каузальності протиставляються аутогенетичні концепції, в яких, навпаки, абсолютизується внутрішнє в патологічному процесі, тому вони також не давали задовільного пояснення причинності. На початку ХХ ст. виникає кондиціоналізм (від лат. соnditio – умова). Як ідеалістична реакція на монокаузалізм він намагався усунути жорстку однозначність етіологічної схеми монокаузалізму за допомогою визнання абсолютної еквівалентності всіх умов. Вважалося, що в основі патологічного процесу лежить ряд умов, однаково необхідних для виникнення патологічного процесу. Таким чином відкидалися об’єктивні причинні зв’язки, а замість них розглядалася сукупність умов.

Необхідність – випадковість. Причинно-наслідковий зв’язок може мати необхідний чи випадковий характер. Необхідність – це такий зв’язок явищ, що зумовлений дією їх внутрішніх причин. Необхідність – це те, що обов’язково мусить відбуватися за даних умов. Випадковість – це такий зв’язок явищ, який зумовлений діянням зовнішніх причин. Так, весь рух матерії відбувається з об’єктивною необхідністю за законами, властивими самій матерії, самому матеріальному світу. Закон всесвітнього тяжіння діє з необхідністю. З необхідністю розвивається живий організм. Випадковість може бути, а може й не бути. Вона байдужа до суворо визначеної форми закону, не зв’язана з певним місцем і часом, необов’язкова у даному зв’язку.

Діалектико-матеріалістична філософія визнає об’єктивний характер як необхідності, так і випадковості. Вони є двома протилежними сторонами об’єктивного зв’язку явищ. Необхідність є виразом внутрішнього, суттєвого, загального, повторюваного у явищах. Випадкововість відображає те, що є зовнішнім, несуттєвим, одиничним. Але як протилежності вони нерозривно взаємопов’язані, існують у діалектичній єдності. Немає чисто необхідних і чисто випадкових явищ. Кожне явище є і необхідним і випадковим, дивлячись у якому відношенні його розглядати. Оскільки воно породжується внутрішніми причинами, воно необхідне; оскільки ж воно знаходиться у численних зовнішніх зв’язках, воно випадкове. Чи необхідна, чи випадкова хвороба? Обов’язковість, необхідність хвороби не випливає із самого організму. Для нього необхідним є обмін речовин. З цієї точки зору хвороба є випадковість. Те, що захворів А, а не Б, те, що травму людина дістала вчора, а не сьогодні, посковзнувшись на вулиці, те, що ми в тролейбусі зустріли хворого на грип і заразилися – також випадковість, бо усі ці випадки не випливають з внутрішньої суті нашого організму. Але якщо на організм діє патогенний фактор і організм не здатний вчинити йому активний опір – то хвороба виникає з необхідністю, закономірно розвивається патологічний процес. Отже захворювання і необхідне і випадкове.

Взаємозв’язок необхідності та випадковості розкривається  через їх відношення. Необхідність завжди проявляє себе через випадковість, вона виступає у випадковості в тому чи іншому відношенні. Випадковість є формою прояву необхідності, її доповненням. Чим більш складними і численними є зв’язки, тим складніший механізм зв’язку необхідності і випадковості. 

Потрібно відзначити не тільки взаємозв’язок, але і взаємодію необхідності і випадковості. Випадковість не пасивна, а прискорює чи гальмує прояв необхідності. Активність випадковості проявляється по-різному. Значна роль випадковостей у політиці і науці. Так, Беккерель випадково відкрив явище радіоактивності. І.П.Павлов випадково побачив як у собаки при появі людини, що принесла їжу, виділилася слина, і він почав вивчати вищу нервову діяльність на основі фізіологічних процесів. Антоні Левенгук, який займався шліфуванням шкла, випадково спрямував свою лінзу на краплю чистої прозорої води, яка щойно упала з хмар і побачив мікроорганізми. Так був створений мікроскоп.

Однак, у взаємозв’язку необхідності і випадковості ведуча роль належить необхідності.