Основні етапи Болонського процесу

Зміст Болонської декларації. Саламанкське звернення. Рішення Празького самміту. Берлінська конференція. Бергенська конференція. Лондонський самміт. Льовенська конференція. Венський форум 2010 року.

Сорбонська декларація, яку підписали у 1998 р. міністри освіти Великої Британії, Італії, Німеччини і Франції, отримала позитивну оцінку з боку їх колег, працівників вищої школи інших європейських країн істала основою для їх подальшої спільної роботи. На запрошення італійського міністра освіти у Болоньї 19 червня 1999 р. відбулася зустріч міністрів освіти провідних країн Європи. Учасники зустрічі, ознайомившись з доповіддю експертів, консттували необхідність продовження спільних дій щодо формування спільного європейського простору вищої освіти. Разом з тим була засвідчена низка розбіжностей в програмах, структурі, організації навчального процесу, учених ступенях тощо, що необхідно було усунути найближчими роками. Результатом дискусії стала Болонська декларація „Зона європейської вищої освіти”, яку підписали 29 європейських країн: Австрія, Бельгія, Болгарія, Великобританія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія, Швеція.

У Болонській декларації 1999 р. було проголошено шість цілей, які, на погляд керівників освіти зазначених країн є першочерговими і які мають бути досягнуті в межах першого десятиріччя ХХІ ст., це:

1. Прийняття системи прозорих та порівняльних ступенів (кваліфікаційних рівнів), що присвоюють європейські вищі навчальні заклади з метою полегшення працевлаштування громадян Європи і міжнародної конкурентоспроможності європейських ВНЗ. Для забезпечення визнання кваліфікацій планується повсюдне викори­стання Додатка до диплома, який рекомендований ЮНЕСКО.

2. Уведення системи, заснованої на двох основних циклах навчання (undergraduate, graduate): 1-й – до одержання першого академічного ступеня і 2-й – після його одержання. При цьому тривалість навчання на 1-му циклі має бути не менше 3-х років. Причому ступінь, що здобувається після першого трьохрічного циклу, повинна означати здобуття вищої освіти і відповідати європейському ринку праці як достатній рівень кваліфікації. Навчання впродовж другого циклу може передбачати отримання ступеня магістра ( через 1,5 - 2 роки навчання після одержання 1-го ступеня) і/або докторського ступеня (за умови загальної тривалості навчання 7-8 років).

3. Запровадження кредитної системи як засобу підвищення мобільності студентів. Запропоновано запровадити в усіх національних системах освіти систему обліку трудомісткості навчальної роботи в так званих кредитах (залікових одиниць трудомісткості)). При цьому надати громадянам можливість здобувати кредити й поза сферою вищої освіти, в процесі «навчання впродовж усього життя», якщо це визнано відповідними університетами.

4. Сприяння мобільності студентів і викладачів, вільному їх пересуванню в спільному європейському освітньому просторі, тобто сприяння тим студентам, що виявили бажання на будь-якому етапі продовжити навчання в іншому вищому навчальному закладі й у іншій країні, й тим викладачам, дослідникам, адміністративним працівникам, у яких виникла потреба вести там наукові дослідження або викладацьку діяльність.

5. Контроль якості освіти шляхом утворення спеціальних акредитаційних агентств, незалежних від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка буде ґрунтуватися не на тривалості або змісті навчання, а на тих знаннях, уміннях і навичках, що отримали випускники. Одночасно будуть встановлені стандарти транснаціональної освіти.

6. Утвердження європейської складової у вищий освіті, особливо при розробці навчальних планів, співпраці між навчальними закладами, розробці схем мобільності та інтегрованих програм навчання й наукових досліджень.

Таким чином, Болонська декларація орієнтувала вищі навчальні заклади на кінцевий результат: знання й уміння випускників повинні бути застосовані і практично вико­ристані на користь усієї Європи. Усі академічні ступені й інші кваліфікації мають бути затребувані європейським ринком праці, а професійне визнання кваліфікацій має бути спрощене. Водночас, очевидно, деякі положення Болонської декларації є результатом прагнення промислових лобі західноєвропейських країн уніфікувати систему вищої освіти в Європі заради отримання кваліфікованої робочої сили з країн Східної Європи й здешевіти підготовку кадрів через визнання трьохрічного першого циклу повною вищою освітою і скорочення фундаментальної й гуманітарної складової вищої освіти.

Болонська декларація започаткувала процес формування „Зони європейської вищої освіти” (єдиного європейського простору вищої освіти). У подальшому розвитку зазначеного процесу особливо велику роль відіграли: конференція керівників університетів, що відбулася у м.Саламанка (Іспанія) у березні 2001р., Празький самміт міністрів освіти 29 країн-учасниць Болонського процесу, що відбувся травні 2001 р. та Берлінська конференція міністрів освіти, що відбулася у травні 2003 р.

На Саламанкській конференції 2001 р.,у якій взяли участь представники понад 300 європейських університетів, була створена Європейська асоціація університетів, був прийнятий підсумковий документ „Формування європейського простору вищої освіти”, основними ідеями якого стали:

- подальший розвиток і розбудова вищої освіти на основі наукових досліджень;

- розробка взаємоприйнятих механізмів для оцінки, гарантій і підтвердження якості диплому про вищу освіту;

- забезпечення сумісності різних інститутів, програм, ступенів;

- сприяння мобільності студентів, персоналу й можливості працевлаштування випускників в Європі;

- підтримка зусиль з модернізації університетів у тих країнах, де існують значні проблеми щодо входження в Зону європейської вищої освіти;

- проведення змін заради більшої відкритості, привабливості, конкурентоспроможності вищої освіти вдома, в Європі й у світі;

- дотримання позиції, що вища освіти має бути відповідальною перед суспільством.

У прийнятому зверненні до урядів європейських країн містилося прохання полегшувати і заохочувати зміни, забезпечувати координацію і керівництво зближенням систем вищої освіти з урахуванням національних і європейських особливостей.

На Празькому самміті 2001 р. було прийняте рішення продовжити регулярно, кожні два роки, зустрічі міністрів освіти країн-учасниць Болонського процесу. Додатково до тих шести проблем, що були визначені у Болонській декларації й потребують спільних зусиль для їх розв’язання, учасниками Празького самміту були названі ще три:

• організація навчання людей упродовж усього життя ( система безперервної освіти);

• підвищення ролі вищих навчальних закладів і студентів у розвитку європейської спільноти;

• забезпечення привабливості Зони європейської вищої освіти.

На Берлінській конференції 2003 р. були вказані конкретні заходи щодо розв’язання дев’яти основних проблем ( 6 Болонських, 3 Празьких) Болонського процесу, названі строки виконання заходів. Серед них:

- до 2005 року створити міждержавні органи і установи, які здійснюватимуть акредитацію й сертифікацію європейських вищих навчальних закладів;

- до 2005 року розпочати реалізацію двоциклічної системи вищої освіти, а в перспективі включити до Болонського процесу ІІІ цикл освіти й отримання докторського ступеню;

- починаючи з 2005 року, всім випускникам університетів видавати автоматично й безкоштовно додаток до диплому, що написаний на одній з поширених європейських мов.

Збільшувалося число учасників Болонського процесу. В 2002 році до нього приєдналися Кіпр, Ліхтенштейн, Туреччина, Хорватія, в 2003 році – Албанія, Андорра, Боснія і Герцеговина, Ватикан, Македонія, Сербія і Чорногорія, Росія. У 2005 р. Болонську декларацію підписала Україна ( про що буде окрема розмова). На сьогоднішній день у Болонському процесі беруть участь уже 45 країн. Причому якщо спочатку членами „Болонського клубу” були тільки елітарні вищі навчальні заклади – університети, то згодом до нього увійшли й вищі технічні навчальні заклади, у яких здобувала освіту основна частина молоді.

Таким чином, Болонський процес спрямований на формування єдиного відкритого європейського простору у сфері освіти, впровадження кредитних технологій, стимулювання мобільності і створення умов для вільного пересування студентів, викладачів, науковців в межах європейського регіону, спрощення процедури визначення кваліфікацій, що сприятиме працевлаштуванню випускників і студентів на європейському ринку праці. Введення загальноєвропейської системи акредитації , кредитної системи накопичення, легко доступних кваліфікацій тощо сприятиме підвищенню інтересу європейських та інших громадян до вищої освіти. Одним із головних завдань, що має бути вирішене в рамках Болонського процесу, є залучення в Європу більшої кількості студентів з інших регіонів світу.

Під час Бергенської конференції європейських міністрів освіти (19-20 травня 2005 року) Україна приєдналася до Болонського процесу і взяла на себе відповідні зобов’язання. Європейські міністри підтвердили готовність допомагати країнам, що приєдналися, в реалізації цілей процесу. Вони знову закликали інститути вищої освіти «не послаблювати уваги до питань підвищення якості власної діяльності і на системному рівні впроваджувати внутрішні механізми контролю якості, безпосередньо пов’язані із зовнішніми системами забезпечення якості». Щодо визнання ступенів і періодів навчання, то учасники конференції визнали розробку загальноєвропейської і національних систем кваліфікацій як можливість інтеграції вищої освіти в реалізацію стратегії навчання протягом усього життя. Була знову підкреслена важлива роль вищої освіти для подальшого розвитку наукових досліджень і, навпаки, важливість наукових досліджень як фундаменту розвитку вищої освіти «в інтересах економічного і культурного процвітання наших країн і соціальної єдності суспільства». Було зроблено заклик університетам при розробці програм докторського рівня забезпечити розвиток міждисциплінарного навчання і формування мобільних умінь, що буде сприяти задоволенню потреб більш широкого ринку зайнятості. Щодо мобільності, європейські міністри підтвердили свою прихильність сприянню мобільності грантів і позик і поєднанню зусиль у цій галузі для перетворення ідеї мобільності в рамках Загальноєвропейського простору вищої освіти в реальність. Вони закликали всі інституційні структури і студентів «максимально повно використовувати можливості програм мобільності і активно виступати за визнання всіх періодів навчання за кордоном в рамках таких програм». Окремо було відзначено, що Загальноєвропейський простір вищої освіти є партнером систем вищої освіти в інших регіонах світу, і було підкреслено значення міжкультурного розуміння і поваги (в тому числі посилення обміну ідеями і досвідом з регіонами-партнерами).

Наприкінці документу ще раз було зазначено, що структура загальноєвропейського простору вищої освіти охоплює три рівні/цикли, при цьому кожен рівень/цикл готує студентів до виходу на ринок праці, подальшого розвитку компетенції і активної участі в житті суспільства].

Комюніке Лондонської конференції міністрів європейських країн, що відповідають за сферу вищої освіти, (травень 2007 року) знову містить зобов’язання по просуванню Болонських реформ, а також мету – забезпечити продовження виконання вищими навчальними закладами своїх цілей у повному обсязі. Зокрема, називаються наступні цілі:

• підготовка студентів до життя в якості активних громадян демократичного суспільства;

• підготовка студентів для побудови їх майбутньої кар’єри;

• забезпечення можливостей для особистісного розвитку студентів;

• побудова і вдосконалення широкої та сучасної бази знань;

• стимулювання дослідницької діяльності і використання інновацій.

Окреслених цілей можуть досягти лише потужні різноманітні, самостійні, відповідальні заклади із належним фінансуванням, – зазначено в комюніке. Було проаналізовано виконання головних завдань Болонського процесу, а також підкреслено важливість соціального виміру вищої освіти. «Ми поділяємо прагнення суспільства, щоб студентство, яке вступає до вищих навчальних закладів, отримує вищу освіту та закінчує навчання на всіх її рівнях, відображало суспільну різноманітність. Отже, ми і в подальшому докладатимемо зусиль, щоб забезпечити більш відповідні потребам студентства послуги, створити більш гнучкі підходи до навчання в системі вищої освіти, а також розширити доступ до вищої освіти на всіх рівнях, забезпечуючи при цьому рівні можливості» [діалект, 141].

Наприкінці документу було зазначено, що 2010 рік стане роком переходу від Болонського процесу до Європейського простору вищої освіти (ЄПВО), коли вища освіта буде ключовим елементом сталого розвитку суспільств як на національному, так і на європейському рівнях.

Під час зустрічі європейських міністрів освіти у місті Льовен/Лувен-ла-Ньов (квітень 2009 року) були визначені пріоритети Європейського простору вищої освіти до 2020 року. Серед них – максимальне розкриття здібностей громадян Європи і повне залучення їх до навчання впродовж життя, сприяння активності і громадянській відповідальності студентів, визнання суспільного інвестування у вищу освіту найвищим пріоритетом, гарантування вищим навчальним закладам необхідних ресурсів для виконання своїх цілей у повному обсязі. Було визнано утворення Європейського простору вищої освіти, який спирається на європейську інтелектуальну, наукову і культурну спадщину та прагнення, і характеризується як тепер, так і надалі постійною співпрацею між державою, вищими навчальними закладами, студентами, викладачами, роботодавцями та іншими зацікавленими сторонами. Цілі, встановлені ще Болонською декларацією, залишаються, як свідчить комюніке, незмінними, і з 2010 року підвищується темп їх досягнення. Ознакою Європейського простору вищої освіти було визначено мобільність, яка сприяє академічній і культурній інтернаціоналізації європейської вищої освіти, яка важлива для особистісного розвитку і працевлаштування, яка заохочує до мовного плюралізму, а також підвищує співпрацю і конкуренцію між вищими навчальними закладами.

Наступна конференція міністрів відбулася в березні 2010 року в Будапешті та Відні, конференція була ювілейною - десятиліття Болонського процесу. На честь ювілею, відбулося офіційне оголошення про створення європейського простору вищої освіти, що означає, що мета, поставлена ​​в Болонській декларації, була виконана. Крім того, починаючи з цієї конференції, Європейський простір вищої освіти було розширено до 47 країн. При цьому було зазначено, що деякі з цілей реалізовані не в повному обсязі і заради їх цілковитого досягнення необхідна подальша робота. Також були підтверджені цілі та план заходів на наступне десятиліття, прийняті на конференції в Льовені і Лувен-ла-Неві, і виражені зобов'язання активно працювати над їх втіленням у життя. Наступна зустріч була призначена на 26-27 квітня 2012 р. в Бухаресті, Румунія.

Пріоритети до 2020 р.:

1. Соціальний вимір: рівноправність при доступі до вищої освіти та його завершенні.

2. Освіта протягом всього життя - розвиток, розробка методів оцінки та визнання;

3. Підвищення рівня працевлаштування випускників;

4. Студентоцентроване навчання;

5. Розвиток дослідницької та інноваційної діяльності;

6. Міжнародна відкритість;

7. Мобільність;

8. Поліпшення і розширення збору даних щодо стану освіти, його динаміки і перспектив;

9. Розробка багатовимірних інструментів забезпечення прозорості освіти в різних країнах і ВНЗ;

10. Фінансування: досягнення адекватного державного фінансування, пошук нових і диверсифікованих джерел і методів фінансування.

Дано доручення робочій групі підготувати план робіт по просуванню визначених пріоритетів. Терміни: розробка плану заходів щодо реалізації поставлених цілей - 2012 р. Досягнення цілей – 2020 р.