4.Поняття фірмового найменування.

Поняття "фірмове найменування юридичної особи" або скорочено "фірма" існує у вітчизняному праві досить давно. Однак, в зв’язку зі вступом у дію нових Цивільного і Господарського кодексів (далі – ЦК і ГК), інститут комерційного (фірмового) найменування одержав зовсім інший зміст. На жаль, деякі юристи не звернули належної уваги на зміни в законодавчому регулюванні і продовжують ставити знак рівності між найменуванням юридичної особи, закріпленим в його установчих документах, і комерційним (фірмовим) найменуванням.

Звернемося до положень статті 90 ЦК, яка містить норми, що відносяться до найменування юридичної особи. В п. 1 ст. 90 закріплюється, що юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про його організаційно-правову форму. Згідно з п. 3 ст. 90, найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру.

П. 2 ст. 90 ЦК встановлює: "Юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування. Комерційне найменування юридичної особи може бути зареєстроване у порядку, встановленому законом". Навіть поверхневий аналіз даної норми показує, що комерційне (фірмове) найменування (далі ‑ комерційне найменування) вже не прирівнюється законом до того найменування, під яким зареєстрована юридична особа. Це додаткове найменування, яке можуть мати тільки підприємницькі товариства (тобто господарські товариства і виробничі кооперативи) і яке за їхнім бажанням може бути зареєстроване у порядку, визначеному законом (на даний момент такий закон відсутній). Очевидно, воно не повинно збігатися з найменуванням товариства, зазначеним в установчих документах і свідоцтві про державну реєстрацію.

Додають ще більше інтриги норми ГК. Згідно з п. 1 ст. 159 цього Кодексу, суб’єкт господарювання ‑ юридична особа або громадянин-підприємець, може мати комерційне найменування. При цьому відзначається, що громадянин-підприємець має право заявити як комерційне найменування своє прізвище або ім’я. Положення ГК щодо комерційного найменування істотно розширюють коло суб’єктів, що можуть мати комерційне найменування, у порівнянні з ЦК. До них відносяться будь-які суб’єкти господарювання ‑ юридичні особи (ця категорія охоплює всі види юридичних осіб, створених відповідно до ЦК, ГК і спеціальних законів), а також громадяни–підприємці (п. 1 ст. 159, ст. 55 ГК). Таким чином, згідно з ГК, комерційне найменування можуть мати навіть некомерційні юридичні особи (тобто об’єднання громадян, релігійні організації, установи тощо) і громадяни-підприємці.

Що ж це за міфічне найменування, в яких випадках і з якою метою воно може бути використано?

Очевидно, що український законодавець і сам замислився над даними питаннями. У результаті 17 лютого 2004 року Верховна Рада прийняла в першому читанні Закон "Про внесення змін у Господарський кодекс України" (№ 4445), в якому спробувала дати дефініцію комерційного найменування. Останнє визначається як "буквене або словесне визначення суб’єкту господарювання, що виконує функцію його індивідуалізації (розрізнення) в підприємницькій діяльності".

Правовий режим комерційного найменування більш детально визначається в главі 43 ЦК України "Право інтелектуальної власності на комерційне найменування". Але і цей розділ не дозволяє чітко відповісти на поставлені вище запитання. Єдиний висновок, що досить очевидний, це розмежування законодавцем понять "найменування юридичної особи" та "комерційне (фірмове) найменування".

Розходження в правовому режимі найменування юридичної особи і комерційного (фірмового) найменування відображені в таблиці 1.

Таблиця 1