4 А) Морфологічний

У науковому стилі частотність вживання іменників порівняно з іншими частинами мови дуже висока, що визначає іменний характер цього стилю.

Широковживані іменники з абстрактним значенням із суфіксами –ість, ств(о), от(а), изм та ін.: гнучкість, дотація, ефективність, рентабельність, новаторство, виробництво, інтеграція, інновація, знецінення, новизна, нарахування, банкрутство.

Іменники, які в загальновживаній мові не мають множини, набувають такого значення в наукових текстах: широти, води, температури, вартості.

Серед прикметників відносні переважають над якісними.

Одна з особливостей стилю – відсутність особового займенника я. Часто вживані вказівні займенники цей, той, такий. Вони забезпечують зв’язність логічного викладу думки.

Однією із характерних особливостей є узагальнене, абстраговане, «позачасове» вживання дієслівної категорії часу. Дієслово позначає дію і стан як властиві предметам постійні ознаки.

Час представлений найбільше теперішнім постійної дії, що позначає її безперервність, або абстрактним теперішнім та абстрактним майбутнім. Наприклад: Банківським договором вважають домовленість про касово-розрахункове обслуговування.

Визначальною особливістю є вживання першої особи множини теперішнього часу для підкреслення скромності автора та для залучення читача до спільних з ним дій. Наприклад: Ми не обмежуємо себе виключно ліцензійною діяльністю.

Як засіб зв’язку мікротем тексту, логічного переходу в розгортанні думок вживаються форми майбутнього часу: «Звернімось до головних компонентів державності».

У науковому стилі дієслова часто використовуються у ролі компонентів дієслівно-іменних сполучень, у яких основне смислове навантаження виражається іменниками: проводити дослідження, здійснювати аналіз, знаходити застосування. Це пов’язано з тим, що в науковій літературі визначення понять переважає над назвою дій. Широко вживаються у текстах наукового стилю дієслова-зв’язки, що сприяє створенню узагальнено-відстороненого колориту: бути, являти (собою), служити, володіти.

Переважають дієслова недоконаного виду, оскільки, як правило, йдеться про розвиток чогось.

Типові сполучники і відносні слова відповідно до того, що; внаслідок того, що; після того, як; залежно від того, що; часті парні конструкції із сполучниками: не тільки (не лише), але (а) й; як …, так і.

Послідовність логічного міркування передають словосполученнями і словами наприклад, так, крім, тобто, а саме, за винятком, на відміну, таким чином та деяких інших.

4 Б) Синтаксичний

На синтаксичному рівні узагальнено-відстороненість виражається у виведенні із структури речення суб’єкта дії і зосередженні уваги на самій дії. Такими є неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові речення.

У мові наукових текстів особливо часто трапляються великі за обсягом складної будови речення. Переважають складні сполучникові речення (складносурядні та складнопідрядні), оскільки сполучники дають змогу членувати зміст і чіткіше передавати смислові і логічні зв’язки між частинами змісту і речення. Складні речення є зручною формою вираження складної системи наукових понять, установлення певних відношень між ними: причина і наслідок, доведення і висновки тощо. Усі види речень часто ускладнені відокремленими членами речення, що підвищує їх спаяність.

Підкреслена логічність викладу виявляється також у вживанні однорідних членів речення із узагальню вальним словом, які розкривають родове поняття за допомогою вужчих, видових понять.

Широко вживаються у наукових текстах вставні слова і словосполучення, які увиразнюють логіку мислення, послідовність викладу (по-перше, по-друге, відповідно, отже). Для об’єднання частин тексту, зокрема тісно пов’язаних логічними зв’язками абзаців, використовуються слова і словосполучення, які вказують на цей зв’язок: тому, спочатку, потім, насамперед, насамкінець тощо. Підкресленій логічності і послідовності викладу сприяє також і прямий порядок слів у реченні.

Характерні усталені словосполучення: має (мають) місце; існує думка; виходячи з.