3.2. Психолого-педагогічна характеристика

основних видів ігрової діяльності

Дитяче життя може бути цікавим і змістовним, якщо діти матимуть нагоду грати в різні ігри, постійно поповнювати свій ігровий багаж. Щоб ігри стали справжнім організатором життя людей, їх активної діяльності, їх інтересів і потреб, необхідно, щоб у практиці виховання було багатство й різноманітність ігор. Розумна різноманітність ігор цінна ще й тому, що в цих умовах стає можливим вирішення великих виховних завдань — став­лення дітей один до одного, засвоєння норм життя в дитячому віці, формування характеру.

Кожний окремий вид гри має численні варіанти. Діти дуже винахідливі. Вони ускладнюють і спрощують відомі ігри, при­думують нові правила й деталі, ігри передаються від покоління

93

до покоління. Окремі види ігор не міняються, інші змінюються сильно. З одного боку, вони можуть забуватися через різні соціальні причини, з іншого — кількість ігор росте в міру циві­лізації дозвілля, створення індустрії розваг.

Складність класифікації ігор полягає в тому, що вони, як і будь-яке явище культури, випробовують серйозний вплив ди­наміки історичного процесу будь-якої нової формації, ідеології різних соціальних груп.

Збагачення культури дозвілля завжди служить передумо­вою розвитку суспільства. Ігровий елемент присутній букваль­но у всіх видах діяльності людини. Але акцентовані ігри при­сутні переважно в дозвіллі. Вони відображають загально­людські, національні етнографічні, географічні, історичні й місцево-територіальні прикмети. Складність класифікації ігор також у тому, що вони відрізняються одна від одної не тільки формальною моделлю, набором правил, кількісних показників, але, перш за все, цілями. Ігри з однаковими правилами, інфор­маційною базою можуть бути вельми різними, оскільки вико­ристовуються з різною метою.

Більшості ігор властиві чотири головні риси:

• вільна розвивальна діяльність;

• творчий, значно імпровізаційний характер діяльності;

• емоційна піднесеність діяльності, суперництво, змагальність, конкуренція;

■ наявність прямих і непрямих правил, що відображають зміст гри, логічну й тимчасову послідовність її розвитку [142].

Спроб класифікації ігор чимало. Найкращий системний підхід до класифікації ігор зроблений Е.І. Добринською і Е.В. Соко­ловим, які класифікують ігри «за змістовною ознакою» (військові, спортивні, художні, економічні, політичні); «за скла­дом і кількістю учасників» (дитячі, дорослі, одиночні, парні, групові); «за тим, які здібності вони знаходять і тренують» (фізичні, інтелектуальні, змагальні, творчі тощо) [37, 23—28].

Серед різноманіття ігор, які використовуються в роботі з дітьми, розрізняють такі їх види:

1. Творчі: сюжетно-рольові, ігри-драматизації, гра-праця, ігри-імпровізації, ігри-марення, ділові ігри.

94

2. Ігри з правилами: жваві, спортивні, ігри на місцевості, настільні; інтелектуальні (дидактичні, пізнавальні, електронні).

3. Розважальні: ігри-жарти, ігри-спілкування, танцювальні ігри.

4. Комп'ютерні ігри.

5. Народні ігри.

6. Азартні ігри.

Кожний вид гри слід розрізняти за такими принциповими зовнішніми й внутрішніми ознаками (показниками, прикметами, знаками, визнанням). До зовнішніх ознак ми відносимо її зміст, форму місце проведення, склад і кількість учасників, ступінь регулювання й управління, наявність аксесуарів.

Зміст — визначальний бік гри як такий, він становить єдність усіх складових елементів; її властивостей, внутрішніх процесів, основної ідеї гри, її значення як соціального явища. Зміст — це те, що містить у собі гра. За змістом ігри з готовими правилами розрізняють таким чином: спортивні, жваві, інтелектуальні, бу­дівельні й технічні, коректувальні, жартівливі (забави, розваги) і т.ін.

За змістом вільні ігри розрізняються за тією сферою життя, яке вони відображають: військові, весільні, театральні, художні; є позитивні соціально-етичні ігри й асоціальні. Зміст дає підставу підрозділяти ігри на самобутні й комплексні, що об'єднують у собі органічно ігри різного виду.

Форма гри. Як відомо, форма у філософському трактуванні є спосіб існування й вираз змісту. Вона означає внутрішню організацію змісту й пов'язана з поняттям «структура».

Ігри розрізняють:

• за часом проведення. Такі ігри називають сезонними або природними (зимові, весняні і т.п.) і розрізняють за обсягом часу (тривалі, тимчасові, коротко-тимчасові, ігри-хвилинки);

• за місцем проведення — настільні, кімнатні, вуличні, дво­рові ігри. Ігри на повітрі, ігри на місцевості (у лісі, у полі, на воді), ігри на святі;

• за складом і кількістю учасників. Розрізняються ігри за віком, статтю, складом, кількістю учасників. За кількістю учас-

95

ників розрізняються одиночні, індивідуальні, парні, групові, командні, масові ігри;

• за ступенем регулювання, управління існують ігри за­пропоновані, організовані дорослими, витівником, ігровиком, стихійні, імпровізовані, експромтні;

• за наявністю або відсутністю необхідних для гри ак­сесуарів (інвентаря, предметів, іграшок, костюмів). Розрізня­ються ігри без предметів і з предметами, комп'ютерні ігри, ігри-автомати, ігри-атракціони.

Різноманіття видів, типів, форм ігор неминуче, як неминуче різноманіття життя, яке вони відображають, не дивлячись на зовнішню схожість, ігор одного типу, моделі.

Ігри, у яких на основі життєвих або художніх вражень, са­мостійно або за допомогою дорослих творчо відтворюються дітьми соціальні відносини або матеріальні об'єкти, назива­ються сюжетно-рольовими.

У рольовій грі діти відображають оточуюче їх різноманіття дійсності. Граюча дитина приймає на себе ту або іншу соціаль­ну функцію, яку вона здійснює у своїх діях. Рольова гра вва­жається вищою формою розвитку дитячої гри.

Дійсність, що відображається в дитячих іграх, стає сюже­том рольової гри. Чим ширше сфера дійсності, з якою стика­ються діти, тим ширше й різноманітніше сюжети ігор. Рольові ігри дітей молодшого шкільного віку набагато відрізняються від ігор дітей середнього і старшого віку. Таким чином, діти граюгь у схожі ігри в будь-якому віці, але вони грають у них по-різному. Разом з сюжетом, треба розрізняти зміст рольової гри. Змістом гри є те, що дитина виділяє як основний момент діяльності дорослих. Діти різних вікових груп грають при грі з одним і тим же сюжетом, вносять у цю гру різний зміст.

Для молодших школярів основним змістом гри стає відтво­рення реальних дій дорослих людей з предметами. Граючи в обід, наприклад, діти ріжуть хліб, варять кашу, миють посуд, при цьому відтворюючи одні й ті ж дії.

Для дітей старшого віку основним змістом стають стосунки між людьми. Це вчить дітей підкорятися певним правилам. Зна-

96

йомлячись через гру з суспільним життям дорослих, діти залу­чаються до розуміння суспільних функцій людей і правил взає­мин між ними.

Змістом рольової гри в старшокласників стає підкорення правилам, що витікають з узятої на себе ролі.

Усі рольові ігри, так чи інакше, вирішують своїм впливом на учасників три основні завдання: виховні, освітні, розважальні. Між рольовими іграми неможливо провести чітку межу. І кож­на рольова гра є способом проведення дозвілля, тобто є розва­жальною.

Для успішного проведення рольової гри соціальному педа­гогу необхідно визначити її конкретні класифікаційні ознаки:

/. За територіальною ознакою — це настільні рольові ігри. Це найпростіші до технічних вимог ігри. Гравцю необхідний папір і ручка, а також розроблена система правил і інформа­ційних карток. Більшість ігор передбачає наявність підготовле­ного ведучого, але й існують ігри, у яких можна грати без нього. Попередня підготовка гравців не обов'язкова.

2. Павільйонні рольові ігри. Це ігри, які проводяться в при­міщенні і в яких можливе моделювання значних за протяжні­стю територій і процесів. Бажана наявність антуражу й відпо­відного спорядження. Для цих ігор необхідна присутність веду­чих, які регулюють хід гри. Підготовка учасників залежить від рівня складності цієї гри. Можливе включення елементів на­стільних ігор.

3. Рольові ігри на місцевості. Для проведення рольової гри на місцевості необхідні елементи антуражу, костюми для учас­ників, ігрове й туристичне спорядження. Для проведення масш­табних рольових ігор необхідна присутність підготовлених фахівців у галузі проведення ігор, які наперед готують гру й займаються підготовкою учасників.

Рольові ігри можна розділити за рівнями складності, які часто збігаються з тематичним розподілом ігор:

/. Військові ігри. Це ігри типу «Зарниця». Опрацьовування біографічних і командних легенд і моделювання економіки, політики й культурної сфери. Обов'язковістю організаторів гри

97

є створення образу ігрового світу, умов і законів його існуван­ня, а також контроль за дотриманням правил у ході гри.

2. Казкові ігри. Це ігри, у яких присутні казкові персонажі. При підготовці необхідне підвищення рівня гравців і відпові­дальності організаторів.

3. Історико-етнографічні ігри. Можуть проводитися за мо­тивами як історичних подій, так і літературних творів, або за власними розробками організаторів. Проведення історичних і, особливо, історико-етнографічних ігор вимагає детальної роз­робки легенд, моделювання духовної сфери, елементів матері­альної культури вибраного для гри періоду. Це сприяє деталь­ному знайомству учасників з умовами життя модельованого періоду.

4. Інформаційні ігри. Це найспокійніший клас ігор, тому що їх учасники вельми обмежені у виборі активних ігрових дій. Дії в таких іграх зведені до мінімуму, елементи інформаційної гри можуть бути присутні в іграх будь-якого класу, але для певного кола гравців інтелектуальна гра становить великий інтерес і в чистому вигляді.

Необхідно відзначити, що рольова гра служить важливим джерелом формування соціальної свідомості дитини. Рольові ігри дітей усіх віків не просто копіюють навколишнє життя, вони є виявом вільної діяльності дітей, у якій, фантазуючи й наслідуючи, вони розкривають свій характер, своє розуміння життя. Рольова гра сильна тим, що є заснованою на трудовому зусиллі, русі, інтелектуальній напрузі.

Режисерські ігри — це ігри, у яких діти не приміряють на себе ролі, а оперують з предметами й іграшками, додаючи їм вигадане значення за сюжетом гри. Це — різновид рольової гри. Учасники наділяють ролями предмети, іграшки, розвива­ючи сюжет одночасно з ролями інших. Таким чином, у режи­серській грі діти не приймають на себе конкретні ролі, а діють за багатьох персонажів ігрового сюжету. Режисерські ігри можуть бути груповими. Лідери таких ігор по суті справи вис­тупають як режисери, визначаючи точність виконання ролей товаришами, управляючи взаємодією. У таких іграх особливо

98

інтенсивно нагромаджується досвід узгодження задумів і спільних дій.

До класу рольових ігор належать ігри-марення, ігри «про себе», ігри, побудовані на уяві. Ігри-марення можуть бути реа­лізовані в малюнку. Діти «малюють» війну, навколишній світ, придумуючи ролі зображеним героям, одушевляючи малюнок внутрішніми монологами, діалогами. Існують ігри-марення, дії яких протікають в уяві, а сюжет навіяний або життєвими, або запозиченими літературними ситуаціями.

Л.С. Виготський, А.Р. Лурія ігри-марення відносили до ху­дожніх ігор, у яких дитина грає з більшим задоволенням, ніж актор у п'єсі [23].

Гра-праця. У кожній грі є перш за все робоче зусилля й зусилля думки. Гра-праця — це робота, супроводжувана грою уяви, виконувана із задоволенням. Різновидом гри-праці є бу­дівельні сюжетні ігри, у яких закріплюються знання про навко­лишній світ, освоюються загальні дії й процеси праці. Наприк­лад, робота на «фабриці іграшок», виготовлення костюмів, бу­дівництво «гаража», «міста», збірка предметів з конструктора.

Ігри-театралізування розігруються в класичній театральній формі (сцена, завіса, декорації, костюми, грим) або у формі масового сюжетного видовища. Театралізованні ігри на відміну від сюжетно-рольових припускають наявність глядачів (одно­літки, друзі, батьки).

У їх процесі в дітей формується вміння за допомогою обра­зотворчих засобів (інтонації, міміки, жесту) точно відтворюва­ти ідею художнього твору й авторський текст.

Щоб театралізовані ігри стали по-справжньому видовищни­ми, соціальний педагог повинен навчати хлопців не тільки спо­собів виразного виконання, але й сформувати в них уміння готувати місце для уявлення.

Ігри-драматизації є виконанням дітьми якого-небудь сюже­ту. Сценарій служить лише для імпровізації. Ігри-драматизації можуть виконуватися без глядачів (усі учасники), а можуть но­сити характер концертного виконання.

Драматичний конфлікт, становлення характерів, гострота

99

ситуацій, емоційна насиченість, властиві казкам, короткі, ви­разні діалоги, простота й образність мови — усе це створює сприятливі умови для проведення ігор-драматизацій. Методика проведення ігри-драматизації полягає в наступному:

1. Ознайомлення з твором, який пропонується до інсцену­вання.

2. Розподіл ролей і читання з інтонацією.

3. Розігрування невеликих епізодів з двома персонажами для розвитку відчуття партнерства.

4. Готуючись до драматизації, можна розділити дітей на кілька груп для того, щоб обрати групу, у якої п'єса вийде краще і яка потім гратиме.

5. Підсумок роботи — драматизація п'єси, казки. Буквальне відтворення дітьми казки, п'єси буде грою в тій

мірі, у якій діти зможуть вільно, самостійно, у вільній інтерпре­тації передати взаємодію й стосунки героїв.

Ділові (імітаційні) ігри — це ігрова імітаційна модель, яка відтворює умови, зміст, стосунки, динаміку тієї або іншої діяль­ності. У системі ділових ігор розрізняються:

• організаційно-діяльнісні ігри;

• організаційно-комунікативні ігри;

• організаційно-розумові ігри;

• імітаційні.

Отже, ділова гра застосовується як засіб імітації ухвалених рішень, проведення в штучно організованих ситуаціях різного плану. Імітація (від лат. Ітіїаїіо) — наслідування кому-небудь, чому-небудь, відтворення чого-небудь, повторення, відтворю­вання. У ділових іграх імітація сприяє наближенню до реальної практики, діяльності з метою навчання чого-небудь. Вони відрізняються від інших методів навчання, по-перше, імітацією діяльності реальних соціально-економічних систем; по-друге, учасники гри виступають у тих або інших ролях лише для прид­бання досвіду подолання конфліктів і ухвалення ділових рішень; по-третє, ділова гра — завжди метод колективного навчання; по-четверте, у ділових іграх спеціальними засобами створюєть­ся емоційний настрій для активізації інтенсифікації процесу навчання [104, 4].

100

За Платовим, характерними ознаками ділової гри є:

1. Підготовчий етап — де ставиться мета підготувати тих, кого навчають, до участі в грі.

2. Розподіл ролей між учасниками гри.

3. Відмінність рольових цілей при виробленні рішень.

4. Взаємодія учасників, які виконують ті або інші ролі.

5. Наявність загальної мети у всього ігрового колективу.

6. Колективне вироблення рішень учасниками гри.

7. Реалізація в процесі «ланцюжка рішень».

8. Наявність керованої емоційної напруги.

9. Багатоальтернативність рішень.

10. Наявність розгалуженої системи індивідуального або групового оцінювання діяльності учасників гри [104, 44].

Ділові ігри для підлітків і юнацтва є способом освоєння сфери субординаційних взаємин у колективі й суспільстві, конфліктів, проектів діяльності, експертизи навчання, дозвілля.

На відміну від дорослих ділових ігор ігри учнів побудовані на основі спілкування. Ю.П. Азаров відзначає, що «... якщо ігрове спілкування не захоплює найголовніший пласт людсько­го життя, якщо не розкриває дітям найголовніші цінності нор­мативного плану, та така гра неминуче обертається в забаву. Гра без високого духовного змісту завжди приречена на зви­роднілість» [2, 209].

Переважно пізнавальне навантаження, функцію інтелекту­ального розвитку беруть на себе дидактичні ігри.

Дидактичні ігри — різновид ігор з правилами, спеціально створювані педагогікою (у тому числі й народні ігри) з метою навчання й виховання дітей. У грі дитина з великим інтересом і бажанням виконує те, що зовні їй здається дуже важким і не­цікавим. Одним з перших сказав про це В.О. Сухомлинський: «Дитина за своєю природою — допитливий дослідник, відкри­вач світу. Так хай перед нею відкривається чудовий світ у жи­вих фарбах, яскравих і трепетних звуках, у казці й грі, власній творчості. Через казку, фантазію, гру, через неповторну дитячу творчість — правильна дорога до серця дитини» [123].

Навчання й дозвілля — явища для дитини взаємозв'язані.

101

Гра як дидактичний засіб, як «шлях дітей до пізнання світу, у якому вони живуть і який покликані змінювати», використо­вується в школі, особливо в підлітковому віці в мізерних дозах. Залежно від того, наскільки є вивченими закономірності ігро­вої діяльності, вдається більшою або меншою мірою викорис­товувати її для педагогічних цілей. Перед сучасною школою стоїть конкретне завдання — навчитися педагогічно управляти дитячою грою, ураховуючи її виховні потенціали й психологічні особливості розвитку дитини в грі.

Виховно-освітній зміст дидактичних ігор формується у виг­ляді задачі, проте для дітей ця задача не виступає відкрито, а реалізується непрямим чином, через задачу ігрову, ігрові дії й правила. Захоплення грою мобілізує інтелектуальні сили дити­ни, а наявність цікавості, жарту, гумору полегшує виконання задачі. Найважливішим секретом гри є те, що вона побудована на інтересі й добровільності. Примусити грати не можна, захо­пити грою можна. Цей вид ігор є не що інше, як ігрове навчан­ня. Повчальний характер дидактичних ігор заснований на най­важливішій закономірності ігрової діяльності дітей і підлітків —• прагненні діяти за мотивами уявної ситуації.

Дидактичні ігри засновані на змаганні в знаннях. Виграє той, хто володіє найбільшою інформацією. За допомогою ди­дактичних ігор діти вчаться порівнювати й групувати предмети як за зовнішніми ознаками, так і за їх призначенням, вирішува­ти завдання, у них виховується зосередженість, увага, наполег­ливість, розвиваються пізнавальні здібності.

За характером матеріалу, що використовується, дидактичні ігри підрозділяють на три групи:

1. Наочні (дидактичні іграшки й матеріали).

2. Настільно-друкарські: ігри, засновані на підборі картинок за принципом схожості (лото, доміно), або складання з частин цілого (пазли, кубики з картинками), а також ігри типу «Важка подорож», «Лабіринт». Розвиваючи логічне мислення, настільно-друкарські ігри несуть важливе пізнавальне навантаження, а саме знайомлять дітей з представниками тваринного й рослин­ного світу, з призначенням предметів побуту, з технікою, со­ціальними явищами природи і т.п.

102

3. Словесні ігри включають більшість ігор-загадок, ігор-по-дорожей.

Результативність дидактичних ігор залежить, по-перше, від систематичного їх використовування, по-друге, від цілеспрямо­ваності програми ігор у поєднанні із звичайними дидактичними вправами.

Складність словесних ігор у тому, що вони частіше за все не є пов'язаними з безпосереднім сприйняттям предметів, явищ, а вимагають певного абстрагування: у них діти оперують уяв­леннями, самостійно роблять висновки, помічають логічні по­милки, проявляють уважність, швидкість реакції.

Іноді дидактичні ігри розглядаються дуже вузько — лише як засіб інтелектуального розвитку дитини.

Деякі дидактичні ігри несуть у собі уявну ігрову ситуацію, мають сюжет, вимагають розігрування ролей. Наприклад:

Для розвитку вміння вести діалог у молодших школярів ви­користовується гра «Магазин іграшок», для розпізнавання тва­рин — гра «Упізнай по голосу», для запам'ятовування героїв казок — інсценування «З якої я казки?»

За допомогою дидактичних ігор діти вчаться порівнювати й групувати предмети як за зовнішніми ознаками, так і за їх при­значенням, вирішувати завдання; у них виховується зосере­дженість, увага, наполегливість, розвиваються пізнавальні здібності.

У міру того, як функція навчання ставала приналежністю школи, відбувалася диференціація дидактичної гри.

Вона розділилася на ігри, що використовуються з метою навчання (власне дидактична гра й ігрові прийоми на уроках), і ігри, що забезпечують позакласну виховну роботу й дозвілля школярів: тут зустрічаються всі види ігор, що розвивають дітей морально, інтелектуально, фізично, естетично.

У дітей молодшого віку (6—8 років) — ігри-заняття, ігри-вправи. До них відносяться мозаїки, розрізні картинки, різні лото, ігри на узагальнення й виділення істотної ознаки цілої низки предметів гри на спостережливість («Що змінилося?», «Чого тут не вистачає?», «Що зайве?»). Сюди входить цілий

103

1

ряд словесних ігор, завдання яких практично ті ж («Навпаки», «Що це?», «Фанти»).

Багато з подібних ігор широко поширені серед старших дітей. Підлітки, наприклад, люблять ігри, пов'язані з тренуванням кмітливості, швидкості реакції, спостережливості. До таких ігор можна віднести головоломки всіх видів, настільні ігри, забави, деякі фокуси, цікаві задачі, загадки.

Пізнавальні ігри містять у собі величезні можливості для розширення обсягу інформації, що отримується дітьми в ході навчання, стимулюють перехід від цікавості до допитливості, є прекрасним засобом розвитку інтелектуальних творчих здібно­стей, знижують психічні й фізичні навантаження.

Широке розповсюдження отримали пізнавальні ігри, у яких основний момент — змагання (частіше всього — командне). Ці ігри формують потребу в розширенні кругозору, розвивають творче мислення.

До них відносяться майже всі пізнавальні ігри-конкурси, що проводяться в процесі позакласної роботи (Турнір ерудитів, Слід мрійників, «Що? Де? Коли?, КВК, вікторини, конкурси знавців-казкарів, кіносценаристів, акторів, фантастичних про­ектів). Ці ігри емоційні, колективні за своєю суттю, учать слу­хати інших, уміння коректно висловлювати свої думки, пережи­вати за інших членів команди.

Вони вимагають попередньої підготовки як дорослих, так і дітей, які спочатку з потреби, а потім і із власної волі зверта­ються до популярної літератури. При проведенні їх необхідно строго враховувати обсяг знань, що є, а також вік дітей.

Для молодших дітей ігри повинні носити більш емоційний характер і по можливості містити елементи жвавих ігор, щоб діти не сиділи. Можна провести конкурси вигадників казок. Казка може бути на певну задану тему, вільна, її можна інсце­нувати.

Для старших підлітків цікавіше проходить гра в написання сценаріїв.

Особливий інтерес для підлітків становить гра «Аукціон знань». Це одна з небагатьох ігор, які володіють можливістю

104

продемонструвати школярам важливість уміння переносити знан­ня з однієї галузі в іншу. У цій грі діти в обстановці емоційного підйому яскраво вираженого колективного змагання повинні показати суперникам якомога більше відомостей про предмет або явище з найрізноманітніших галузей науки, техніки, мис­тецтва.

До пізнавальних ігор можна віднести такі ігри, направлені в основному на процес соціалізації: «Хто я?», «Моє місце у світі?», «Хто навколо мене?», «Яким я здаюся іншим людям».

інтерес підлітків і старшокласників до подібних ігор пояс­нюється відчуттям дорослості, що виникає. Ці ігри не вимага­ють спеціальної підготовки, місця й добре відомі («Думки» — коли треба за висловом про тебе самому вгадати, хто про тебе так сказав; «Асоціації» — за вільними асоціаціями вгадується людина, яку загадали; ігри, у яких треба зобразити кого-не-будь з присутніх — пантомімічно або словесно — угадати, кого зображали).

Ці ігри дають можливість з'ясувати уявлення школярів один про одного, про ідеального однолітка, про згуртованість дитя­чого колективу. Усі ці знання можуть дати напрям самовихо­ванню, корекції особистості дитини.

Особливістю цих ігор є те, що вони майже завжди вимага­ють участі педагога, вихователя, узагалі дорослого, краще на правах гравця. Педагог може вчасно внести корекцію, зняти зайву напруженість, максималізм, властивий віку, інакше мож­ливі образи, конфлікти. Іноді дорослий може перевести гру в жартівливу форму, щоб запобігти небажаних моментів. Самі підлітки і навіть більш старші діти погано вміють це робити.

До пізнавальних ігор відносяться також орієнтаційні ігри.

Це свого роду навчання дорослого життя: як поводитися в певній ситуації, знаходити виходи з конфліктних ситуацій, спілку­ватися з людьми різного віку, як поводитися в тій або іншій ситуації.

Такі ігри містять елемент профорієнтації. При чіткій, проду­маній організації такі ігри дають більше, ніж розповідь, бесіда.

Гра повинна проходити в обстановці інтелектуального зма-

105

1

гання, емоційної напруги, необхідності самостійно ухвалювати рішення — тоді інформація, яку одержують школярі, засво­юється повніше й легше.

Широке розповсюдження отримали ігри-подорожі — у них у яскравій, захоплюючій формі розвиваються інтереси, фор­мується пізнавальна активність школярів.

У ці ігри можуть грати діти будь-якого віку, у будь-який час.

Гра-подорож дає багатющі можливості для фантазування, розвитку уяви. Подорожувати можна по різних країнах, інших планетах, книгах. У подорож можна відправитися одному, уд­вох, групою або великим колективом.

Широко поширені ігри-подорожі по певних країнах. Змістом такої гри може бути будь-який розділ знань: біологія, медици­на, історія, географія.

Подорожі можуть бути:

• простими;

• короткочасними;

• складними;

• тривалими;

• багатоетапними.

Іноді ігри-подорожі проводять заочно (по листах). Проте, це набагато менш ефективний спосіб виховної дії, ніж колек­тивна розгорнена гра «Подорож по рідному краю», «Подорож у майбутнє» і т.п.

У цілому пізнавальні ігри відрізняються тим, що значно рідше носять стихійний, самостійний характер. Пізнавальні ігри — спри­ятлива сфера співпраці дорослих і дітей, яка сприяє створенню атмосфери змагання, взаємодопомоги.

Наступним видом гри є жваві ігри — найважливіший засіб фізичного виховання. Вони завжди вимагають від гравців ру­хових дій, направлених на досягнення умовної мети. У цих іграх дитина показує межі своїх фізичних можливостей, що вона набагато рідше проявляє в навчальній і трудовій діяльності. Особливість жвавих ігор — характер змагання, творчого, ко­лективного. Головна ознака — наявність активних дій: біг, стриб­ки, лазіння по канату, гра в м'яч і т.п. Виховне значення жвавих

106

ігор не зводиться до розвитку тільки таких цінних фізичних якостей, як швидкість, спритність, сила, витривалість, гнучкість, а й розвиваються й інтелектуальні якості: спостережливість, пам'ять, логічне мислення, кмітливість.

Серед жвавих ігор є такі, які спеціально направлені на вихо­вання окремих сторін особистості гравців, наприклад, витрим­ки й самовладання, взаємовиручки й товариства.

Жваві ігри бувають літні й зимові.

Улітку. Добре вписуються жваві ігри в тривалу прогулянку, турпохід, турзліт. Для організації уваги добре підходять атрак­ціони або веселі поєдинки, ігри на свіжому повітрі. Тут необхідно враховувати погоду, місце, оскільки місце для жвавих ігор по­винне бути рівним і просторим.

Узимку. Широкі можливості розкриваються для колектив­них поїздок на каток, за місто на лижах. Цікавий досвід об'­єднання зимових ігор і забав у цілісний ігровий комплекс — свято зимових ігор, яке включає такі ігри, як «Безстрашні мис­ливці» — битва з чудовиськом, якого повинні закинути сніжка­ми; «Поєдинок вершників» — стягнути супротивника з «коня», а також найпринаднішою грою на зимових ігрищах — зміст і штурм фортеці.

Там, де жваві ігри, там немає місця нудьзі. Кожна гра має своє ігрове завдання: «наздожени», «піймай», «знайди».

Жваві ігри можуть бути малої, середньої, великої й макси­мальної рухливості. Жваві ігри бувають командними, групови­ми, парними, одиночними.

Комп'ютерні ігри. Цей вид ігор існує об'єктивно, він за­войовує дозвіллєвий простір дітей, входить у побут школи, літніх оздоровчих таборів, клубів, вимагає тверезої експертної оцінки фахівців, здатних створити перспективні ігрові програми. Ко­мерціалізовані комп'ютерні ігри поступово починають змагати­ся з телебаченням за обсягом витраченого на них вільного часу учнів. Електронно-ігрова «наркоманія» формує, викликає, на думку медиків, нервово-психологічне виснаження. Уже сьогодні серед населення ці ігри викликають протест. Електронні ігри практично не педагогізовані, їх програми й сюжети нав'язані

107 І

людьми бізнесу. Комп'ютеризація сфери освіти і сфери дитя­чого дозвілля йде за рубежем величезними темпами. Ігрова комп'юторика — новий шар ігрової культури сучасних дітей. І з ним необхідно вважатися. Перспектива розвитку цілеспрямова­ного дозвілля дітей, учнів і молоді.

Народні ігри

Народні ігри мають багатовікову історію, вони передавали­ся з покоління в покоління, вбираючи в себе кращі національні традицій. Збиралися хлопчики й дівчатка ввечері на сільській вулиці або за околицею, водили хороводи, співали пісні, без утоми бігали, граючи в пальники, салочки, змагалися в сприт­ності, граючи в гилку. Зимою розваги носили інший характер: влаштовувалися катання з гори, ігри в сніжки, на конях, ката­лися по селах з піснями і танцями. Для всіх народних ігор характерна любов людини до веселощів, молодецтва.

Ігри — найважливіші чинники культурного життя людини з найбільш різних шарів її первинної діяльності. Негра і гра з'єдна­лися в сплавлення багатообразних форм соціальної структури буття, його традицій, звичаїв, обрядів, допомагаючи дитині при­стосовуватися в житті, пізніше відобразити його й перетворити. Саме явище образності — уже гра сил духу. Мова, пісня, та­нець, ритуал, обряд, міф, культ несуть печатку гри-дозвілля, відображають хід винахідливості думки, дії, їх творчих початків. Колективна праця людей підтримувалася ігровим зачином, тру­довими піснями, хороводами. Полювання й рибний лов обстав­лялися ігровими драматизаціями. Військові битви насичували­ся різноманітними атрибутами ігор-образів: татуюванням, при­красами військових костюмів і зброї, страхітливими амулетами, барабанним боєм. Весільні обряди обростали ігровою драма­тургією. Народні ігри присутні у святах як їх складова частина. Наприклад: на Новий рік проводиться розігрування подарунків з-під ялинки. День Івана Купали: пошук квітучої папороті, хоро­води біля багаття, купання й обливання водою. Свято Різдва Христова з ворожіннями, ігрищами на вулицях. Збереження таких свят, а також ігор допомагають зберегти втрачене, скоро­тити емоційну дистанцію між минулим і теперішним.

108

Особливо популярними й улюбленими були такі ігри, як пальники, російська гилка, піжмурки, городки, ігри з м'ячем.

Народні ігри для дітей цінні в педагогічному плані. Вони роблять великий вплив на виховання розуму, характеру, волі, фізично укріплюють дитину, створюють певний духовний настрій, інтерес до народної творчості.

Вражаюча живучість звичаїв, обрядів — у їх органічності, природності, у розкритті глибинних сторін буття дітей, по-трібності людям і обов'язковості в прикрасі життя людини. Зви­чаї, обряди, традиції в певному значенні регламентують життя дітей, додають йому як би ґрунтовність, стабільність, але й обов'язково підводять його над буденністю. Типових «показо­вих» звичаїв, обрядів, духовних традицій, офіційно прийнятих, не так уже багато. Утішає, що є достатньо поширені, особливо в провінції, свої локальні, місцеві звичаї й обряди, пов'язані з національними, регіональними, природними особливостями те­риторій, культурою народної освіти, що збереглася, досвідом попередніх поколінь. У кожному ритуалі як елементу обрядо­вих дій, як форми символічної поведінки, як вираження куль­турних відносин і навіть як методу виховання присутні ігрові компоненти. Головне значення ритуалу — віддзеркалення форм символічної поведінки, що історично склалися, віддзеркалення соціальних і культурних цінностей.

Українські народні звичаї включають низку багатообразних, цікавих ігор, які передавалися з покоління в покоління. Весною за старих часів проходили найцікавіші свята, після осінньо-зимової сплячки як би все прокидалося. Образ весни символі­зував Місяць. Вибирали струнку, високу, веселу дівчину, яка була одягнена в кольоровий одяг з вінком на голові. Прихід весни зустрічали веснянками — хоровими піснями, іграми й танцями. Веснянки були дівочими забавами, і хлопці рідко бра­ли в них участь. З часом магічні обряди втратили своє значен­ня й залишилися лише дівочі ігри: «Подоляночка», «Ластівка», «Мак», «Перепілочка» і дитячі ігри: «Довга лоза», «Дзвін», «Свинка», «Чародії». Багато ігор об'єднувало всіх: «Горидуб», «Кіт і мишка», «Вишня», «Журавель», «Піжмурки».

109

ї

На свято Миколи Чудотворця всі люди прагнули зробити добру справу, відвідати хворого, допомогти бідним. Днями доб­родіяння називали це свято. «Святий Микола не любить, коли на його свята байдикуєш», — так говорили в народі. Це свято проходить узимку і весною, тому взимку йшли допомагати са­мотнім запасати дрова, хатину побілити, а у весняний Микола допомагали в городі. Увечері всі збиралися вдома, і найстарі­ший у сім'ї одягав білу сорочку, тим самим стаючи «Миколою». Він грав з дітьми, розказував казки, загадував загадки. Усі діти одержували від «Миколи» подарунки. На весняного Миколу всі виходили на вулицю, водили хороводи, співали, грали. На­приклад, у грі «Шукаю Миколу» дівчині зав'язували очі, а всі хлопці ставали в коло. Кого вона вибере, тому Чудотворець Микола завжди прийде на допомогу [20].

З усієї різноманітності ігрового фольклору можна класифі­кувати народні ігри на чотири групи:

1. «Ігри-пастки» — характеризуються тим, що той, хто во­дить, повинен переловити всіх гравців один або за допомогою спійманих у ході гри. Усі ці ігри починаються з лічилки, що супроводжуються діалогами, піснями. Наприклад, такі ігри, як «У ведмедя в бору», «Дідусь-ріжок», «Горщики», «Шуліка».

2. «Ігри драматизовані» — у них розігрується яка-небудь дія, також супроводжувана діалогом, піснею. Це такі ігри, як «Фарби», «У працівники», «Пека», «Гуси-лебеді» і ін.

3. «Ігри хороводні» — змістом їх є рух по колу зі співом і танцювальними рухами: «Коровай», «Яблунька», «Зайченя», «Просо», «Мак».

4. «Словесні ігри-фанти» — для них характерний напруже­ний діалог, іноді з віршованим зачином. Це «Чорного з білим не носити», «Як тебе звуть?», «Садівник», «Козубенька», «Тільки на цю букву».

Необхідно відзначити, що староукраїнські традиції ввійшли до плоті й крові наших звичаїв, і тепер ми не уявляємо Різдва без куті, Великодня — без писанки, свято Івана Купала — без стрибання через багаття, без колядок, які заклинають і втихо­мирюють сили природи, щоб не робили людям і тваринам зла.

ПО

А знамениті стародавні вечорниці — саме в них з'явився особ­ливий тип смішних народних розповідей, байок, небилиць.

Усе це — наша дохристиянська культура, наша найдавніша традиція. ! завдання сучасної молоді полягає в тому, щоб збе­регти всі звичаї, традиції, народні ігри свого народу, які сфор­мувалися протягом сторіч, і передати їх нащадкам.

Необхідно також відзначити і групу ігор, найбільш «живу­чу» в практиці дітей і дорослих. їх називають азартними, ко­рисливими, негативними. За змістом це можуть бути ігри будь-якого вигляду й типу, але в них корисливий підхід для гравця важливіше задоволення від процесу гри. Азарт властивий усім іграм, але азарт негативних ігор — це випадок, випадковий виг­раш часто корисливого характеру, що розпалює хворі пристрасті, бажання перемогти за будь-яку ціну.

Ігри з негативним культурним потенціалом стирають межі розумного, реальних цінностей, деформують, перекручують сам принцип ігрової діяльності, завдають збитку естетичному по­чатку гри, її вільній (безкорисливій) дії. Користь може бути різною: нажива, сенсація, підкорення або залежність інших гравців і т.п.

Існують відомі азартні ігри — карти, лото, кістки, доміно. Влада жорстокого азарту таких ігор робить жорстокою підлітків, спонукає до помсти, до грубості й навіть до злочинів. Негатив­ний результат приносять порожні, що не дають нічого розуму й серцю дитини, «з'їдають» її вільний час, привчають до без­думності.

Останнім часом сплеск ігрової активності, частково у сфері інтелектуальних ігор, — найсильніший лотерейний, комп'ютер­ний бум, який захопив учнів, негативно впливає на їх вибір, у які ігри грати, чим займатися у вільний час.

Таким чином, різноманіття видів ігор вищеназваних неми­нуче, як неминуче різноманіття життя, яке вони відображають.

Разом з тим важливо пам'ятати, що справа не у виді гри або в її ігровому результаті, а в тому, у які взаємини і з ким вступає у ній дитина, які якості набуває, чого вчиться, що пізнає, що відкриває в собі, як реабілітується, самовиражається, впливає на навколишній світ.

111

Контрольні питання:

1. Перелічте основні види ігор.

2. Які ігри ми називаємо сюжетно-рольовими?

3. Дайте характеристику діловим іграм.

4. У чому полягає методика проведення гри-драматизації?

5. Яка роль дидактичних ігор?

6. У чому полягають особливості позанавчальних ігор?

7. Види рухомих ігор та їх значення в розвитку дітей.

8. Дайте характеристику комп'ютерним іграм.

9. Назвіть народні ігри, свята. Дайте їх класифікацію.

10. У чому полягає цінність звичаїв, свят, народних ігор з педагогічної точки зору?

11. Дайте характеристику негативним іграм учнівської мо­лоді.