4. На Ваш погляд, що являє собою психологія літературної творчості в контексті «автор-читач»? Чи є суб’єктивні моменти в сприйнятті того чи іншого твору визначальними для його розуміння ?

Ну, чесне слово, тут вже пішла філософія Канта після психології літературної творчості)) Літературний твір існує лише у мислиннєвій свідомості суб’єкта і є саме наслідком його сприйняття , тобто таким, яким його бачить, розуміє та відчуває читач. Текст містить те, що в ньому вбачає читач. Знаєте, якби такі суб’єктивні моменти були визначальними, то ми б говорили, наприклад, про радянсько-комуністичні мотиви у працях Арістотеля (комусь же так здалося)). Індивідуальний момент сприйняття твору – само собою, він потрібен. Але авторська першооснова, ідейно-тематичний контекст, закладений у працю, потрібно врахувати перш. Якщо твір про глобальні расові, суспільно-політичні, чи культурні проблеми, то значить любовного спрямування там буде мінімум або ж взагалі його там і не буде, незважаючи на те, який закоханий читач його сприйматиме. І зрештою, якщо вам подають їсти бульйон, мабуть, не подумаєте, що це квас бочковий. Винятки є, звичайно (стосуються образних, з перевагою переносного значення, творів), але це одна із основних концепцій.

5. Напишіть найяскравіші літературно-художні образи, тропи із літературних творів, які найбільше запам’яталися

Як часто буває, пам'ять ніби й не зраджує, але й не дуже вірний товариш))Образів не згадаю, але пригадую гарний оксиморон (правда, не літературний)

Мартін Лютер, будучи монахом, важив 150 кілограмів! Лише кілька раз на день пройшовся – і монастирська келія тріщини дала. Майже стільки , як Папа римський) А боротьба сумо таки справді була, от тільки Лютер був таким же «духовним гігантом», натомість його опонент – «ватиканським карликом».

6. Перед Вами літературний опис персонажів.

Вони довго ішли мовчки, час від часу повертаючись обличчями один до одного. Ніч, здавалося, вже ось-ось огорне світ, засвітивши на небі яскраві ліхтарі сліпучо-золотих зір. Він раптом захитався, в голосі почулося незбагненне , невиразне тремтіння, проте вона його розуміла. Вони незчулися, як їхні руки потиснулися із невідчутною досі взаємністю, повільну ходу припинило глибоке, втомлене від відсутності такого довгожданого, палкого дотику, дихання. Тихе, темне покривало ночі намарно намагалося сховати їх одне від одного. Їхні руки, шукаючи, мимоволі гладили земну траву та росу. Лиш відблиск очей де-не-де нагадував їм про те, чого не можна далі цуратися. Поки ще пута тканини, наче ланцюги, закували ніжні й заодно сильні джерела справжньої сили кохання. Він зрозумів це із запахом та смаком її волосся. А її пісня в цей час полилися живим струмочком почуттів. Поволі якась невідома сила потягнула його руку до її чарівного єства, губи обох вперто та солодко шукали коханого тіла. Його руки досягали тих невіданих досі насолод, створених для поцілунків омріяних контурів обличчя, шиї та грудей… За мить вони відчули мелодію того супроводу , який в цей час могли почути тільки вони. Ту мелодію, яку виконувало плетіння їхніх рук, та палаючі , нестримні рухи губ та зубів. Будь-який опір був би страшним вироком їхній любові. Холодна, проте під їхніми тілами земля могла пити теплий нектар взаємного щастя. Жагуче відчуття одне одного все зростало, аж поки взаємні дотики не стали відчутими всім тілом, не сковуючись путами тканини, що вбирала в себе всі природні відчуття. Вітер, здавалося, кличе їх одне до одного все більше і більше. Обоє говорили про невимовну спрагу. І лише тоді, коли це неземне блаженство обіцяло ще більшого, в голові промайнула обачлива думка.

Наскільки важко авторові, на Ваш погляд, словесно зобразити цю силу, яка об’єднує двох людей в одне ціле? Ваш асоціативний ряд та враження.

Розпочну зі сили) Єдина сила, яка притягує будь-яке тіло до іншого на основі міжкосмічної взаємодії – гравітаційна сила. Галілей з Ньютоном одне одного не торкалися, але про таке знали, ще й людей навчили. Однозначно, ми пожартували, бо ж закоханим, на самоті тим паче, море по коліна. Які там сили? Щоб вони димом літали, їх ніхто не побачить)))

Щодо тексту. Видно, що призначений він для таких собі гурманів, які смакують кожним реченням, а суть і зміст його не аж-аж, бо треба відчути саму словесну насолоду прочитаного (це ми ще далі згадаємо). Пристрасна атмосфера ніби і є, але деякі поодинокі фрази «ріжуть вуха», тим самим псуючи всю романтику)

• Оце «темне покривало ночі», а далі руки, що «мимоволі гладили траву та росу» в зрозумілому контексті все-таки рівнозначні «Надворі було невиднося – і хлопчина запхав руки в калябу». Так відомо , чого ті руки шукали, а тому гладив траву, росу, землю дуже вже прозаїчно.

• Трохи дивний початок. Він мовчки йшов, а потім захитався. І чому? От якби автор написав, що він йшов, балакав не стуляючи рота, захитався і шубовсь на землю, тоді би було зрозуміло, із яких губ він пив нектар)) Тим більше в кінці вони говорили про спрагу – значить обох сушило) Знову ж таки , на перший погляд, непомітні моменти, але абсолютно недоречні , коли мова йде про асоціацію з великими почуттями. Бо ж які асоціації – такі й ряди.

• Ми казали, що головне в цьому тексті – це сам текс. Уявіть, що читач, закривши очі, перевівши на енергозбереження мозок, насолоджується текстом. Все ніби гаразд. Там є руки, дотики, губи , аж раптом – ЗУБИ! (як удар струмом). Ще би кігті кудись прилаштувати, і можна уявити, що хтось із них принаймі не людина)) Ще там є «пута тканини» , «ланцюги». А далі, як на зло, - ще й «вітер їх кликав». Тут би гарно читалося: вітер дув, кликав людей, попереджаючи, що хтось повісився на путах тканини)) Думаю, без цього криміналу можна було би зобразити силу, що обєднує двох людей в одне ціле.

• Ще один момент. Дівчина почала співати. Зазвичай, перед такими подіями не співають)) А якщо й співають, то не для любовних цілей, а для містичних. Здається, щось подібне є у фільмі «Вій» за сюжетом Гоголя.

• І нарешті, закінчення. «В голові промайнула думка». По-перше, такі думки проявляються вже під ранок), по-друге, зрозуміло, що вона промайнула не між деревами, а голові. А в чиїй голові? Хто першим схаменувся? Для читача фінал не дрібниці. І, по-третє, тому він може сказати, що текст недороблений.

Не в образу авторові, щиро написали те, що подумали. Але словесне забарвлення потребує ще вдосконалення. Якщо дотики, губи, поцілунки ще можуть бути, то без зубів, ланцюгів, пут тканини та холодної землі можна запросто обійтися. Оскільки такі вислови розслаблюють атмосферу кохання, яку автор творить словом.

Скільки людей, стільки й думок.