9. Лабораторна та інструментальна діагностика:

– обов'язкові інструментальні дослідження, які проводяться у  всіх хворих з  ТЕЛА, відносяться:

• ЕКГ;

• дослідження газів артеріальної крові;

• рентгенографія органів грудної клітки;

• эхокардиограмма;

• вентиляційно-перфузійна сцинтиграфія легенів;

• ультразвукове дослідження магістральних вен нижніх кінцівок.

– додаткові методи дослідження:

• ангиография і  катетеризація правих відділів серця.

11. Лікування.

Залежно від об'єму емболічного ураження судинного русла легенів і  вираженості гемодинамічних порушень використовують декілька методів лікування хворих ТЕЛА:

• антикоагулянтну і  антитромбоцитарну терапію;

• тромболітичну терапію;

• хірургічне лікування.

11.1 Антикоагулянтна і антитромботична терапія.

Метою даного виду терапії є запобігання вторинного тромбоутворювання і  збільшення об'єму ураження, а також профілактика повторних тромбозів глибоких вен нижніх кінцівок і  тромбоемболії. З цією метою використовують нефракціонований і  низькомолекулярні (фракціоновані) гепарины, а також непрямі антикоагулянти і  антиагреганти.

11.1.2 Гепаріни. При ТЕЛА  найбільш доцільна наступна схема введення нефракціонованого гепарину. Спочатку внутрішньовенно струменево (болюсом) вводять 5–10  тис. МЕ гепарину, а потім продовжують внутрішньовенне краплинне введення препарату із швидкістю 1000  МЕ у  годину. Добова доза гепарину не перевищує 30 000  МЕ. Іноді рекомендують, як альтернативу, схему тривалого введення гепарину переривисте внутрішньовенне або підшкірне введення гепарину по 5000  МЕ кожні 4 ч. Загальна тривалість гепаринотерапиї повинна бути не менше 7–10  днів, оскільки саме в  ці терміни відбувається лізис і/або організація тромбу.

Гепарінотерапія проводиться при обов'язковому контролі активованого часткового тромбопластинового часу (АЧТЧ), який визначають кожні 4 ч, поки, принаймні, двічі не буде виявлено збільшення АЧТЧ в 1,5–2 рази вище за початковий рівень, після чого АЧТЧ  визначають 1 раз на  добу. Якщо АЧТЧ  збільшується менш ніж в 1,5 рази вище початкового, внутрішньовенно струменево вводять 2–5 тис. МЕ гепарину і  збільшують швидкість інфузії на 25%. Якщо АЧТЧ  більш ніж в 3 рази перевищує початковий показник, швидкість інфузії зменшують на 25%.

Низькомолекулярні гепарини (фраксипарин, эноксапарин, надропарин, дельтапарин та  ін.), відрізняються вищою ефективністю і разом з тим рідкіснішим виникненням небажаних побічних явищ, зокрема геморагічних ускладнень і  тромбоцитопеній. Слід пам'ятати, що низькомолекулярні гепарини відносно мало впливають на тромбін і майже не зв'язують II чинник коагуляції. Тому на тлі лікування низькомолекулярними гепаринами мало змінюється час згортання крові, хоча і спостерігається виразний терапевтичний ефект, зокрема, зменшення адгезії і агрегації тромбоцитів.

Дозують низькомолекулярні гепарины індивідуально від 0,3 до 0,8 міліграма 2 рази на добу. Вважають, що при лікуванні низькомолекулярними гепаринами спеціальний лабораторний контроль не потрібний, хоча доцільно все ж таки стежити за рівнем тромбоцитів і  періодично (1 раз на 3–4 дні) визначати АЧТЧ. Тривалість лікування хворих ТЕЛА  низькомолекулярними гепаринами складає 7–10  днів.