Тема 6. Літературна генерика

1. Поділ літератури на роди.

2. Поняття про жанр.

3. Епічні види в жанрово-історичних формах.

4. Жанрова своєрідність видів лірики в її внутрішній трансформації.

5. Види драматичних творів.

6. Види мішаної форми.

Список літератури

ЈАристотель. Поетика // Вступ до літературознавства. Хрестоматія: Навч. Посібник / Упоряд. Н.І.Бернадська. — К., 1995. — С.178-182.

ЈБілецький Ф. Жанрова своєрідність реалістичної повісті. — Дніпропетровськ, 1975. — 61с.

ЈБілецький Ф. Оповідання. Новела. Нарис. — К., 1967. — 89с.

ЈБондар М.П. Поезія по шевченківської епохи. Система жанрів. — К., 1986. — 327с.

ЈГнатюк М.П. Поема як літературний вид. — К., 1972. — 11с.

ЈДавидова І. Малі форми драматургії. — К., 1966. — 139с.

ЈДенисова Т.Н. Роман і проблеми його композиції. — К., 1968. — 220с.

ЈДенисюк І. Розвиток української малої прози ХІХ — поч. ХХ ст. — Л., 1999. — 280с.

ЈКрижанівський С. Рід, вид, різновид: До питання про сучасну жанрову систему // Худож. відкриття і літ. процес: Огляди, статті, роздуми. — К., 1979. — С.142-186.

ЈМельничук Б.І. Драматична поема як жанр: Літературно-критичний нарис. — К., 1981. — 143с.

ЈМисник П.Д. Багатство форм і стилів. — К., 1966. — 87с.

ЈМороз О.Н. Етюди про сонет. (До питання про традиції і новаторство в розвитку сонета). — К., 1973. — 111с.

ЈФокс Р. Роман и народ. — М., 1960. — 247с.

ЈШаховський С. Літературні роди і види. — К., 1963. — 47с.

ЈКлем’юк Ю. Про естетичну природу притчі // Слово і час. — 1993. — № 5. — С.28-31.

ЈХализев В.Е. Драма // Введение в литературоведение. Литературное произведение: Основные понятия и термины: Учеб. Пособие. — М., 1999. — С.87-93.

Завдання

— Простудіювавши працю Арістотеля «Поетика», визначте типологічні ознаки трагедії і комедії, з’ясуйте генезу цих драматичних видів.

Тези лекції

Жанр — це тип літературного твору, який перебуває в постійному розвитку, змінах, удосконаленнях, оновленні. Жанр як структурний тип твору інтегрує в собі родові та видові якості, тематичні, пафосні, композиційні, образні, стильові ознаки. У такому розумінні жанрами є епопея, роман, новела, поема, медитація, ода, водевіль тощо. Сьогодні поняття жанр вживається то як певний літературний вид, то як підвид.

При класифікації літературних творів дослідники, як правило, оперують категорією жанрова специфіка, що вказує на належність твору до певного роду, означає його вид, а то й підвид. За змістовим принципом, наприклад, роман ділиться на такі жанрові різновиди: історичний, філософський, політичний, родинно-побутовий тощо. Поема може бути героїчною, історичною, романтичною.

Окремі жанри, переважно ліричні (оди, гімни, ліричні портрети) жанрових різновидів не мають.

Уже в Стародавній Греції почали розрізняти твори поезії (так тоді називали літературу) за трьома характерними способами зображення, чи, як тепер часто говорять, моделювання дійсності, — епічним, ліричним і драматичним.

Епічний (з грецьк. слово, розповідь) спосіб характерний тим, що письменник, користуючись словом, чи то прямо від себе, чи від імені певної особи моделює життя, його явища та події в розвитку.

Розповідь у творах може вестися від третьої особи однини, від автора, що перебуває ніби збоку від зображуваного або від оповідача. Форма оповіді історично змінюється, удосконалюється.

Епічний спосіб художнього моделювання дійсності забезпечує об’єктивний рух життя, місце і роль у ньому окремої особи.

Ліричний (з грецьк. лірний, той, що проголошується під акомпанемент ліри; музикальний, хвилюючий) спосіб художнього зображення, який дає змогу передавати суб’єктивні переживання людини, її емоції, настрої, викликані, звичайно, об’єктивними подіями. У центрі ліричної поезії має перебувати „постійний конкретний суб’єкт, поет, він і складає зміст ліричної поезії“ (Геґель).

Цей літературний спосіб художнього зображення може передати все багатство, всю складність і суперечливість внутрішнього світу людини. Поет-лірик розкриває насамперед свій світ, але завжди співвідносить виливи власних, індивідуальних переживань, настроїв, роздумів з настроями близьких йому за світоглядом, переконаннями, ставленням до життя людей.

Драматичний (з грецьк. дія, дійство) спосіб відтворює насамперед зовнішній по відношенню до автора світ, тобто взаємини між людьми, їхні дії і вчинки, передає ті конфлікти, що виникають між ними при розгортанні життєвих колізій. Такий показ руху дійсності передається не описово, а через розмови дійових осіб — їхні монологи, діалоги, полілоги. Ще Арістотель відзначав, що основною якістю драми є дія, що в драматичних творах наявне „наслідування дії... дією, а не розповіддю“.

Характерна особливість цього способу художнього моделювання дійсності полягає в тому, що у ньому життя людини має показуватися так, щоб було помітно, як вона долає перешкоди при прямуванні до певної мети, як вона виходить з тих ускладнень, котрі виникають на цьому шляху.

Драматичний спосіб зображення дає змогу глибоко розкрити сутність людини, її вдачу, її сподівання і прагнення.

Саме на основі згаданих способів художнього відображення життя й сформувалися три літературні роди — епос, лірика і драма. В основі епосу лежить художньо освоєна подія, в основі лірики — переживання особистості, а драми — дія (Геґель).

Одним з найдавніших видів літературних епічних видів є давньогрецька епопея (з грецьк. слово, розповідь та творити), зразки якої представлені славетними творами Гомера „Іліада“ і „Одіссея“.

Для давньогрецьких епопей, записаних канонічним текстом тільки у VI ст. до н.е., характерні урочиста тональність, широкі злети фантазії, драматична напруженість епізодів.

На кожному новому історичному етапі розвитку літератури нові естетичні завдання авторів вносили зміни в сам жанр епопеї. Паралельно з епопеєю в європейських літературах розвивається і комічна епічна епопея.

Ще з античного часу став розвиватися і роман (з фр. романський), хоч ця назва виду з’явилася пізніше на означення творів, написаних не латинською, а якоюсь з романських мов. На відміну від віршованих поем, роман оформлювався прозою і присвячувався, як скаже пізніше Геґель, показу приватного життя людини. Але вже й античні естетики схильні були характеризувати такі твори, як розповідь про осіб, де можливі різноманітні повороти при розгортанні долі героїв, де можна показати той соціум, який так чи інакше впливає на їх поведінку.

Головними структурними елементами роману є розповідь та творений нею уявного світу у просторі і часі, що населений персонажами, наповнений подіями, укладеними в сюжет.

Кожна історична доба давала новий поштовх для розвитку роману як жанру: реалістичний, родинно-побутовий, історичний, соціальний, соціально-побутовий, соціально-психологічний, філософський роман.

У східнослов’янських літературах помітне місце належить повісті. Як правило, цей вид характеризується однолінійним сюжетом. Відмінні між собою два види малої епічної прози — оповідання і новела.

Для оповідання, яке виявляється у формах фольклоризованого, етнографічно-побутового, соціально-проблемного, ідилічного, соціально-проблемного, психологічно-побутового, виробничого, політичного жанрів, властиві моделювання якогось епізоду з життя людини, відбиття найістотніших рис соціуму, некваплива, спокійна розповідь.

У новелі, замість колишніх описів, притаманних оповіданню, головну роль почали грати „внутрішні, душевні конфлікти та катастрофи“ (І.Франко).

Захоплення письменників засобами суміжних мистецтв позначається на жанровому збагаченні малої прози: імпровізація, ноктюрн, етюд, ескіз, шкіц, акварель, образок, психологічна студія, враження тощо.

Художній нарис як епічний вид відбиває справжні життєві факти, однак вони белетризуються за допомогою описів зовнішності персонажів, зовнішньо-соціального чи природного тла, інтер’єру, показу поведінки людей, з’ясування імпульсів, що викликали їх дії та вчинки.

У ліриці втілюються найглибші, найзадушевніші переживання і сподівання людини, відбивається її складний, суперечливий, але завжди багатий внутрішній світ, тому й її види є різноманітними.

Одним з найдавніших ліричних видів є пісня — невеликий за обсягом ліричний твір, призначений для співання під інструментальний супровід. Характерними жанровими ознаками пісні є яскраве образне втілення мотиву, поділ на куплети, наявність приспіву, що повторюється після кожного з них.

В античній ліриці виокремлювалися такі пісенні жанри, як гімн, пеон, дифірамб, просодій, ода, і, зрештою, власне пісня.

Кожна історична доба вносила в них не тільки нові мотиви й образи, а й накладала відбиток на їх жанрову специфіку:

Ј XI-ХШ ст. культивуються жанри: канцони, тенсони, альба, серена, пасторела, мінезанг;

Ј ренесанс породжує цікаву форму сонета;

Ј у французькій бароковій поезії XVII ст. значне місце посідає преціозна лірика (мадригал, рондо, послання);

Ј сентиментальна лірика кінця XVIII ст. породжує елегію та епістолу;

Ј література XIX ст. розвиває жанр сатиричного викривального вірша.

Драма як літературний рід склалася в давньогрецькій літературі VI-V ст. до н.е., причому її зародження і розвиток були органічно пов’язані зі сценічним мистецтвом.

Одним з двох видів драми стала трагедія, яка, залишаючись твором трагічним за своїм конфліктом і пафосом, поставила в центрі людські характери, хоч часто міфічно-легендарних та історичних героїв. На кожному з етапів розвитку всесвітньої літератури трагедія набувала нових якостей, видозмінювала свою жанрову природу.

В античну епоху сформувалася й комедія — вид драми, в якому дія й персонажі трактуються у формах смішного або пройняті гумором.

Третім видом цього роду є власне драма — п’єса з гострим конфліктом соціального чи побутового характеру, що розвивається в постійній напрузі.

Оскільки способи зображення не існують ізольовано, а в процесі творчості постійно змішуються, тому поряд з епосом, лірикою та драмою в літературі зустрічаються твори, в яких поєднуються особливості епічного, ліричного та драматичного родів і суміжних галузей суспільної діяльності людини. Такі твори кваліфікують як форми мішаних видів.

Найчастіше відбувається поєднання епічного й ліричного начал. Такого роду твори належать до ліро-епосу (ліро-епічна поема, ліро-епічна балада, ліро-епічна байка, ліро-епічна дума, ліро-епічна пісня, ліро-епічна притча, ліро-епічне оповідання, співомовка тощо). Людина тут зображена ніби у двох планах; з одного боку, передаються певні події її життя, а з іншого — переживання, емоції, настрої. Ліро-драматичними можуть бути: драматична поема, ліро-драматичний етюд, ліро-драматична сцена тощо. До епо-драматичних творів зараховують: драматичний роман, кіноповість та ін.

Специфічними міжродовими утвореннями стали художні біографії (документально-біографічна художня проза) й мемуари, які мають ознаки як жанрів художньої літератури, так і публіцистики та документалістики.