Експерименти Карреля і Хейфлика Початкові ідеї Вейсмана

Історія описуваних нижче робіт розгорталася за принципом "заперечення заперечення".

Спочатку - ще в 1881 р. - класик цитології Серпень Вейс-ман постулював: старіння організму відбувається тому, що у соматичних клітин "здатність до зростання шляхом ділення не вічна, а обмежена". Іншими словами, врешті-решт клітини зношуються і більш "не можуть самообновляться" шляхом справі­ния, що і призводить до смерті.

Виключення Вейсман робив для статевих клітин, або т. н. зародкової плазми : остання, за його уявленнями, не ста­розвівається. У сучасних термінах це інтерпретують так, що чи­в нді статевих клітин (починаючи від гоноцитів зародок і кінчаючи зрілими статевими клітинами) які або вікові зраді­ния відсутні. Якщо такі все-таки трапляються, то це явля­йся виключно аномалією, чому відповідають

аномалії Розвитку (частіші у дітей від літніх батьків).

Ці твердження не грунтувалися на які-небудь експері­ментах (навряд чи можливих у той час), а були лищь припущення видатного ученого.

Парадокс наступних подій полягав в тому, що пер-вая догма Вейсмана (відносно соматичних клітин) упродовж багатьох десятиліть ретельним чином Перевірялася і перевірялася ще раз безліччю дослідників;

друга ж догма (відносно статевих клітин) завжди при­нималась абсолютно бездоказово як само собою разу­меющееся.

Виходило, як із законом збереження енергії : теорети­ки довго думали, що це експериментальний факт, а экспе­риментаторы, - що це математична теорема.

Як би то не було, два постулати Вейсмана дали потужний імпульс багатьом наступним роботам.

Спростування першого постулату Вейсмана Каррелем

На початку XX століття з'явилася нова ефективна методи­но - вирощування шматочків тканини в культурі.

Експерименти А. Карреля (удостоєного за них Нобелев­ской премії) полягали в наступному.

Він брав невеликий (близько 1,5 мм) шматочок тканини курячого серця, поміщав його на скляній чашці в клейкообразную поживну суміш з ембріонального екстракту і плазми і ин­кубировал в термостаті.

На периферії тканинного шматочка клітини (фібробласти) ділилися, так що через декілька днів шматочок розширював­ця з кожного боку приблизно на 0,3 мм, збільшуючись по площі в 2 рази. Його розрізали навпіл, і один з фраг­ментів поміщали в чергову скляну чашку в тих же умовах.

За даними Карреля, виявилось, що такі пересівання можна виробляти скільки завгодно раз - і фібробласти не втратять здатність до ділень через багато років після того, як збіжить термін життя цілісного організму.

Зокрема, ці експерименти тривали 34 року (з 1912 по 1946 р.) і були припинені зважаючи на очевидність ре­зультата колегами Карреля (що на той час померло).

Інакше кажучи, всупереч першому постулату Вейсмана, самі по собі соматичні клітини не старіють: у відповідних усло­виях можуть жити і ділитися нескінченно довго. Старіння ж є властивість тільки складного організму; як говорили, це "плата за многоклеточность".

Ці представлення незабаром набули найширшого поширення і упродовж декількох десятків років счи­тались остаточно встановленою істиною.

Якщо в інших лабораторіях клітини, що пересіваються, рано чи пізно гинули, це пояснювали недостатньо хорошими усло­виями культивування.

Тому весь цей час причини старіння шукали не в клет­ках, а тільки поза ними. Наприклад, радянський учений Безредка по­лагал, що провідним порушенням є старіння межклеточ­ного речовини сполучної тканини, і пропонував уповільнювати цей процес за допомогою спеціальної сироватки. І так далі - подібних ідей було досить багато.