- •Ядро: синтез днк і теломераза
- •1.1. Компоненти ядра
- •Ядерна оболонка і ядерний матрикс
- •Хромосоми
- •Днк хромосом
- •5´Кінець 3´кінець
- •3´Кінець 5´кінець
- •Гістони і організація днк в хромосомах
- •Негістонові білки хромосом
- •1.2. Реплікація основної частини днк
- •Метафазні хромосоми
- •Місце реплікації днк в клітинному циклі Схеми мітоза і мейозу
- •Мітотичний цикл
- •Типи клітин по здатності до поділу.
- •Вихід клітин з мітотичного циклу
- •Загальна характеристика реплікації днк Основні принципи
- •Особливості механізму
- •Компоненти ферментного комплексу
- •Реплікація теломерних відділів днк Основні уявлення Суть проблеми кінцевої недореплікації
- •Теломери і теломераза
- •Експерименти Карреля і Хейфлика Початкові ідеї Вейсмана
- •Спростування першого постулату Вейсмана Каррелем
- •Спростування Карреля Хейфликом
- •Теломерная теорія старіння Основні положення теорії
- •Факти, що підтверджують теорію
Спростування Карреля Хейфликом
Тканина
Обробка трипсином Суспен.шн клітин
Культивування в скляному "матраці"
Що удвічі розрісся моношари
Обробка трипсином
Суспензія клітин
Підрозділ на 2 раї ные частини і культивиро вание одній з них
Моношар, що удвічі розрісся
У 1961 р. Леонард Хей-флик разом з П. Мурхедом працював з культурами фи-бробластов з людських ембріонів. До цього часу техніка подібні експеріментів помітно змінилася (мал. 1.21).
Тепер початковому кусочеку тканини сталі передуйтільний обробляти трипсиному - для дисоціації тканини на окремі клітини. І саме такі клітини помещали в плоский стеклянный посудина ("матрац").
Друге і, як оказалось, ключове обстоятельство полягало в іншому складі поживного середовища. Послідняя вже не містила ачстракт з ембріона і плаз му, а була суміш низькомолекулярних поживних речовин
(амінокислот, солей і т. д.) і бичачої сироватки.
Нормальні соматичні клітини, внесені до такої сре-ДУ і інкубовані в термостаті, через декілька годин прикрепляются до дна посудини, утворюючи моношар, а через день Начина-Ют ділитися.
Ділення припиняються, коли на дні посудини вичерпується вільний простір і клітини починають контактувати дРУг з другом. Контактне гальмування - найважливіша властивість непухлинних клітин.
Зазвичай чергове пересівання виробляють тоді, коли количе-СТВо клітин в культурі збільшується приблизно удвічі.
(і так далі багато разів)
Для цього моношар знову обробляють трипсином - для відділення клітин один від одного і від поверхні посудини. З проразующейся клітинної суспензії забирають половину і вносять до чергового "матраца" з поживним середовищем.
У цих експериментах абсолютно несподівано обнаружилось: нормальні фібробласти, узяті від людського эмбриона, не можуть ділитися скільки завгодно довго.
Численні перевірки показали, що загибель культуры - не випадковість, обумовлена несприятливими условиями зростання, а закономірність, що завжди повторюється, : справіния припиняються приблизно після 50 пересівань (клітинних подвоєнь).
У результаті життєвий цикл клітинної популяції розбивався на 3 фази. З них остання (фаза III) знаменувалася тим, що у клітин сповільнювалася швидкість ділення, і вони врешті-решт гинули.
Звідси слідував вивід, абсолютно протилежний затвердженню Карреля, але повністю співзвучний з першим постулатом Вейсмана. Лінія соматичних клітин, що діляться, зовсім не безсмертна; старіння - це властивість самих клітин (його проявом служить фаза III), причому воно навіть запрограммировано в геномі клітин, оскільки настає потім визначенийного числа ділень.
Це критичне число ділень дістало назву ліміту Хейфлика.
Ці результати завоювали визнання не відразу : було звершенно незрозуміло, як пояснити у такому разі классические експерименти Карреля.
Хейфлик вважає, що, якщо виключити що має намір фальсификацию з боку Карреля або його співробітників, мова может йти про методичну погрішність.
Річ у тому, що в дослідах Карреля культуру щодня "підгодовували" екстрактом з курячого ембріона. І хоча цей екстракт заздалегідь центрифугировали для відділення клітин, одиничні клітини могли залишатися і потрапляти в культуру. Тобто остання, мабуть, регулярно поповнювалася свіжими клітинами, ділення яких і створювали ілюзію вічності культури.
Ця історія дуже повчальна, принаймні, в двох відносіннях.
По-перше, для самих дослідників: кожна используетравня методика вимагає ретельного аналізу на предмет візможных "підводних каменів". Тим більше не можна опинятися в полоні у власної ідеї і власного результату, якими б блискучими і красивими вони не здавалися і який би загальноственный резонанс вони вже не дістали.
По-друге, урок для наукового світу. Здоровий скепсис у відносінні усього нового у учених є. Але які-небудь сумніви в старих істинах, прищеплених з молодості, часто відсутні. Так от, виявляється, що і старі - очевидні і общеприня-ть1е - істини теж бувають невірними.
Між іншим, з цих позицій можна підійти і до феномену Хейфлика.
У його експериментах клітини відділяли один від одного з помощью трипсину, а потім інкубували у присутності сироватки. Але обоє ці агента не так вже нешкідливі. Принаймні, у разі сперматогенних клітин трипсин і сироваткові білки сущогоственно впливають на стабільність плазмолеми і ядерною оболочки (спостереження Н. Н. Мушкамбарова). За іншими даними, влияет трипсин і на фібробласти: викликає деградацію мембранних білків, полісом (у цитоплазмі) і негистоновых білків (у ядрі).
Можна уявити, що не внутрішній годинник, а саме 50-кратна обробка клітин трипсином приводить культуру до загибелі.
Є також інші підстави засумніватися в тому, що і in vivo соматичним клітинам людини відпущений ліміт в 50 ділень. (Про них ми скажемо в п. 1.4.3.2.)
Проте, Хейфлик отримав немало доказів на користь своїх представлень, і ці докази досить переконливі. Про те ж свідчать досвід роботи з клеточными культурами в безлічі лабораторій світу і исследования по теломеразной проблематиці.
Додаткові аргументи Хейфлика
Ось деякі з додаткових аргументів Хейфлика.
а) В первинних його дослідах початкові клітини (фібробласты) отримували з людського ембріона - і вони ділилися близько 50 разів.
Але якщо отримувати фібробласти від дорослої людини, То число ділень клітин до загибелі популяції виявляється меньше 50. Причому є явна залежність від віку донора : Чим старше донор, тим менше число ділень.
Подібна закономірність встановлена багатьма авторами Аля Самих різних клітин, в т. ч. эпителиоцитов, гладких мио-цнтов і лімфоцитів.
" ^ЛеДовательно, in vivo в клітинах теж функціонує некий лічильник, фіксувальний кількість ділень. І при перенесенні клітин in vitro він продовжує рахунок, а не починає його спочатку. Отже справа, схоже, не в ушкоджувальних діях на клітини при роботі з ними.
З'ясований і конкретний кількісний зв'язок: з увеличением віку людини (донора) на один рік кількість возможных ділень фібробластів в культурі зменшується в середньому на 0,2.
Звідси слідує цікавий вивід. За 100 років життя человека реплікативний потенціал фібробластів знижується усего на 20 ділень. А увесь цей потенціал витратився (при сохнувпораненні тих же темпів) тільки за 250 років.
Це могло б вказувати на максимально можливу продолжительность людського життя. Але викликає сумнів, що за 50 75 років звичайного життя відповідні клітини делятся лише 10 15 разів: це значно менше, ніж теоретически очікуване число ділень in vivo (п. 1.4.3.2).
б) Як би то не було, наведені вище факти свідокствуют, що клітини "запам'ятовують" кількість минулих (чи що залишилися) ділень.
Виявилось, що "пам'ять" про це зберігається і в тому случаї, якщо клітини на тривалий термін (аж до декількох десятков років) піддати глибокому заморожуванню. Правда, заздалегідь, щоб уникнути руйнування, їх потрібно обробити антифризом.
Після розморожування клітини поновлюють ділення і делятся саме стільки раз, скільки їм залишалося ділитися до заморожування.
в) Ще одна показова кореляція між видовон тривалістю життя тварини і кількістю ділень його клітин в культурі
Таблиця 1.2. Ліміт Хейфлика для різних тварин
Джерело клітин Максимальна тривалість життя тварини
Новонароджені миші 3 року
Новонароджені курчата 12 років
Ембріон людини - 100 років
Галапагосская черепаха 175 років
Як видно з таблиці. 1.2, чим більше живуть тварини цьогого виду, тим більше ділень здійснюють виділені з них клітини in vitro - до настання фази III.
Тобто 50 ділень це видова характеристика ліміту Хейфлика тільки для людини; у інших організмів він може бути і значно менше (15 20 у мишей), і значно більше (175 у черепахи).
г) Нарешті, важливим аргументом служить вивчення клітин, що увійшли до фази III.
Ще за декілька ділень до зупинки розмноження зростання популяції плавно сповільнюється і міняється морфологія клітин : вони стають більшими (із-за збільшення проміжків часу між діленнями) і розпластуються по склу (із-за зниження тургора).
Окрім того, міняються багато біохімічних чи показатеактивність ферментів, інтенсивність макромолекул яр ных синтезів і т. д. Часто аналогічні зміни обнаруживают і in vivo при старінні цілісного організму.
Усе це трактується як свідоцтво того, що фаза III - старіння клітин in vitro.
Сукупність же усіх наведених вище фактів дозволяє думати, що клітинам людини і тварин, що діляться, действитільний, відповідає деякий генетично детермінований ліміт ділень, при наближенні до якого в клітинах наступают глибокі зміни, що викликають кінець кінцем прекращение ділень і загибель клітин.
