1. Планування у системі факторів підтримки стабільності малого та середнього бізнесу

1.1. Сутність та призначення планування

Етимологічно слово планування походить від латинського "planum" – горизонтальний розріз або вид згори споруди чи предмета [85, с.653]. Тому планувати означає буквально – проектувати горизонтальну проекцію будівлі або схему дій чи виконання.

Необхідність планування було усвідомлено людьми ще за часів ранніх цивілізацій. Наприклад, китайський полководець Сан Цу, який жив понад двох тисячоліть тому, вважав: "Хто ретельно веде розрахунок, то й може перемогти, а хто рахує мало – програє, так що ж казати про перемоги шанси, того, хто зовсім не рахує" [4, с. 170].

Перші спроби свідомого внутрішньофірмового планування були зроблені в епоху Промислової Революції, яка мала суттєвий вплив на розвиток управлінської думки. Саме в період між 1700 р. та 1785 р., коли сталися основні зміни в основах організації виробництва в Великобританії, Р.Аркрайт одним з перших запровадив планування на текстильних підприємствах цієї держави.

Принципові основи внутрішньогосподарського планування були закладені представниками школи наукового менеджменту. Необхідність створення системи планування на підприємстві відмічав в своїх працях Г.Емерсон. Серед визначених ним дванадцяти принципів продуктивності, три є складовими частинами планування: перший – точно поставлені ідеали, або цілі, сьомий – диспетчерування, яке полягає у попередньому плануванні та точному повсякденному виконанні складених планів, восьмий – норми та розклад [96].

Ф.У.Тейлор, засновник вищезгаданої школи, підкреслював важливість та необхідність планування господарської діяльності. В своїй книзі "Наукова організація праці" вчений детально охарактеризував роботу планового відділу підприємства та визначив сімнадцять основних функцій даного підрозділу, основні серед яких: всебічне вивчення одержаних підприємством замовлень, розгляд всіх замовлень, що надходять від торгового відділу та встановлення строків виконання, виробка норм, розгляд вартості кожного виробу з повним обліком витрат та місячними балансами для порівняння вартості виробництва [96, c.283].

А. Файоль вважав планування самою важливою з функцій менеджменту. "Управляти – це передбачати, – писав він, – якщо передбачення і не є на сто відсотків управління, то воно, у будь-якому випадку складає істотну частину останнього. Передбачати тут означає вираховувати майбутнє та підготовляти його; передбачати – це вже майже діяти" [96, c.42]. На його думку, прогнози повинні простиратися так далеко у майбутнє, як того потребує організація.

Теоретики раннього менеджменту зробили значний внесок у методологію планування. Зокрема, графіки Гантта, що він винайшов у 1917 р. задля порівняння фактично досягнутих показників з передбачуваними, продовжують використовуватися в практиці сучасного управління.

Л.Ервік визначив шість характеристик ефективного плану: в основі плану повинна лежати чітко визначена ціль, план має бути простим, забезпечувати проведення відповідного аналізу та класифікацію діяльності, тобто він повинен встановлювати норми, бути гнучким, збалансованим та передбачати використання наявних ресурсів в повному обсязі [69, с.85].

Чималу увагу приділяє плануванню сучасна управлінська наука, створюються нові теорії та підходи до планування. Провідну роль планування в управлінні підприємством підкреслюють Г. Кунц і С. О’Доннел. На їх думку, важливими цілями планування є усунення негативного ефекту невизначеності та змін, зосередження уваги на головних задачах, мінімізація витрат внаслідок ефективного функціонування та узгодженості, полегшення контролю [48, с.167].

З точки зору системного підходу, планування служить для пристосовування підприємства як системи до мінливої обстановки. "Планування в підприємництві - це інтегруюча діяльність, спрямована на досягнення максимальної загальної ефективності компанії як системи відповідно до її цілей" [21, c.52].

Згідно розробленої Р.Акоффом концепції внутрішньофірмового планування, існують три принципових підходи до планування. Перший - це задоволення (satisfying), тобто таке планування, що спрямоване на досягнення певного задовільного рівня виконання завдань. Другий – оптимізаторство (optimizing) – планування, націлене на як можна краще виконання програми. Третій – адаптивізація (adaptivizing) – таке планування, яке зводиться до впровадження в організації гнучкості та здатності реагувати на непередбачене [4, c.20].

Одна з останніх фаз в еволюції планування, що представлена теорією управління по результатам, використовує саме останній підхід. Для планування по результатах характерні такі особливості: гнучкість роботи організації, відповідність витрат на планування існуючим можливостям та очікуваним результатам, активне залучення персоналу в процес планування, швидка реакція на зміни у внутрішньому та зовнішньому середовищі організації [95, с.84-85].

"Суть планування, – на думку Р.Хаммера, – полягає у формулюванні мети або цілей, які будуть реалізовані найближчим або в далекому часі, в окресленні майбутніх варіантів та способів діяльності, а також вказівок щодо реалізації обраних рішень" [112, р.13]. Отже, планування – це осмислений, заснований на певній методології, сформульований (хоч ступінь формалізації може бути різною на практиці) процес прийняття рішень щодо бажаного майбутнього стану підприємства та способів його досягнення.

Про важливість та необхідність планування господарської діяльності на підприємствах наголошують й сучасні вітчизняні науковці. Планування, на думку С.Ф. Покропивного, "являє собою процес визначення цілей, які підприємство передбачає досягти за певний період, а також засобів, шляхів та умов їх досягнення". [26, с.43].

Зміни в економіці викликали докорінну перебудову системи планування на підприємствах України. Відбувся перехід від директивного державного планування до самостійної планової роботи самими господарськими суб’єктами. Зазнало змін й ставлення до планування: від повної фетишизації за панування командно-адміністративної економіки до повного неприйняття на етапі перебудови. Ситуація, що склалася на підприємствах, особливо малих та середніх, хоча й залишається складною, але все ж таки почала змінюватися на краще. Свідченням тому й господарська практика, й поява певного числа публікацій щодо планування, які майже зникли зі сторінок наукових та практичних видань наприкінці 1980-х - середині 1990-х років [45, 55, 56, 63, 67, 68].

Аналогічні процеси відбувалися й в інших пострадянських країнах. Е.А. Уткин дає таке визначення мікроекономічного планування: "це спосіб здійснення дій, заснований на свідомих, вольових рішеннях суб’єктів мікроекономіки, механізм, який замінює ціни та ринок" [92, с. 225]. На його думку, мікроекономічне планування виступає в двох формах: планування діяльності окремих підприємств та планування господарських відносин.

Розбудова ринкових відносин викликає появу нових форм господарських суб’єктів, які розрізняються за формою власності, розмірами тощо. Системи планування, які на них існують, різняться між собою, але спільними для них є методологія планування – сукупність вимог до побудови планів. Методологія планування визначає основні принципи планування та методи планування, а також логіку побудови планів господарської діяльності для різних часових горизонтів, напрямків бізнесу, номенклатурних груп тощо.

Узагальнення багатьох точок зору, що викладені у наведених та багатьох інших дослідженнях, уможливили визначення основних принципів, на яких базується сучасне планування (див. табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Основні принципи планування господарської діяльності

Найменування принципу	Зміст принципу
1. Єдність	Системний характер планування, що передбачає взаємопов’язаність загального та окремих планів підрозділів та функціональних сфер діяльності підприємства
2. Неперервність	Планування є циклічно повторюваним процесом, при якому плани, що розроблюються, послідовно змінюють один одного
3. Гнучкість	Можливість внесення у плани певних коректив з урахуванням нових обставин, або, навіть, докорінна зміна плану
4. Точність	Бажані перспективи повинні бути кількісно ідентифіковані та якісно конкретизовані і деталізовані
5. Причетність	Залучення всіх членів економічної організації у планову діяльність
6. Економічність	Витрати на планування повинні бути сумірні з ефектом від планування
7. Простота та ясність	Планові завдання повинні мати чіткі та зрозумілі для виконавців формулювання

В практиці господарської діяльності використовується широкий спектр методів планування, які являють собою комплекс засобів та прийомів розробки планів. До основних методів внутрішньофірмового планування можна віднести: нормативний, програмно-цільовий, балансовий, економіко-математичні, системно-аналітичні, проектно-варіантні, експериментальні.

Знайомство з практикою діяльності більш як п’ятдесяти підприємств, які діють в сфері малого та середнього бізнесу, дозволили ідентифікувати основні техніки планування, що використовуються (див. рис. 1.1).

Техніки планування

Якісні

Метод

дерева

рішень

Кількісні

Регресійний аналіз

Техніка сценарію

Методи оптимізації

- сітьове планування

- аналіз витрат та результатів

Метод екстраполяції

Методи математичної оптимізації

- лінійне програмування

- нелінійне програмування

- динамічне програмування

- параметричне та стохастичне програмування

Творчі

техніки

- мозковий штурм

- морфологічний аналіз

Експериментальні методи дослідження операцій

- евристичне програмування

- симуляція

Таблиці

рішень

Аналіз часових рядів

- екстраполяція трендів

- згладжування по експоненті

Метод

Дельфи

Рис. 1.1. Техніки планування, що використовуються у практичній діяльності малих та середніх підприємств

Техніки планування призначені для підтримки плановиків на стадіях аналізу, прогнозу, планування цілей, стратегій та заходів. Як свідчить практика планової роботи на малих та середніх підприємствах, класифікувати планові техніки можна на кількісні та якісні. Останні базуються на досвіді, інтуїції, знаннях та міркуваннях. Вони використовуються особливо на фазах прийняття рішень, аналізу, пошуку та оцінці альтернатив. Щодо кількісних методів, то вони здебільш розподіляються у діапазоні від, наприклад, доволі простого методу аналізу часових рядів до математично складного методу оптимізації. Кількісні техніки використовуються перед усім при прогнозуванні та встановленні критеріїв оцінки (аналіз витрат та результатів) та визначенні строків (техніка сітьового планування).

Користуючись результатами, що одержані попередниками, а також приймаючи до уваги результати спостережень за роботою малих підприємств, дозволимо собі запропонувати наступну класифікацію видів планування (табл.1.2).

По-перше, розподілимо планування за сферами функціонування. Планування за змістом в аспекті підприємницької політики можна розділити на стратегічне, тактичне та оперативне. Перше встановлює стратегію для певної функціональної області на наступні п’ять-десять років. Відповідно, у сільському господарстві, наприклад, це є перспективні прогнози щодо тваринництва, рослинництва, підсобних промислів, інвестицій, основних засобів виробництва.

Стратегічне планування орієнтовано на ріст та розвиток. Зростання є результатом успіху на внутрішньому та зовнішньому ринках. Важливим аспектом стратегічного планування є його орієнтація на основні проблеми ефективності діяльності. На цій основі створюються тактичні та оперативні плани. Тактичні плани складаються для реалізації запланованих стратегій та деталізації стратегічних завдань. Вони розробляються як для підприємства в цілому, так й для окремих підрозділів: рільничих, овочівницьких, садівницьких, тракторних, комплексних бригад. Оперативне

Таблиця 1.2

Класифікація внутрішньофірмового планування

Критерії	Вид планування
1. За сферами функціонування	Планування збуту, виробництва, маркетингу, матеріально-технічного постачання, персоналу, інвестицій, фінансів, розширене загальне планування
2. За змістом в аспекті підприємницької політики	-стратегічне -тактичне -оперативне
3. За предметом	-цільове -програмне -планування засобів -планування дій
4. За ступенем охоплення	-загальне -часткове
5. За глибиною	-глобальне -контурне -обмежене заданими межами -детальне
6. За строками	-короткострокове -середньострокове -довгострокове
7. З точки зору структурної організації	-загальне -сфер діяльності -місця розміщення
8. За координацією окремих планів в часі	-послідовне -одночасне
9. За обліком змін даних	-жорстке -гнучке
10. За черговістю в часі	-впорядковане -позачергове (евентуальне) -плинне

планування є найнижчою ступеню планування, в якому планові завдання конкретизуються у робочі завдання окремим групам та організаційним одиницям. Система оперативних планів у рослинництві, наприклад, складається з робочих планів на період виконання завдань певними підрозділами на визначений період: від одного дня до місяця або кварталу.

Вихідним розділом стратегічних, тактичних та оперативних планів є маркетингова програма підприємства. На відміну від великих аграрних підприємств, малі та середні не мають в своїй структурі відділів маркетингу: аналіз ринку, прогнозування кон’юнктури ринків сільськогосподарської продукції, розробка цінової та збутової політики, планування якості продукції, рекламних заходів проводяться самими власниками та фахівцями господарств.

Структура підприємства та його спеціалізація находять відображення у виробничій програмі, яка розробляється по трьом напрямкам: рослинництво, тваринництво та переробне виробництво. Одне з призначень перспективного планування – обгрунтування ефективного поєднання напрямків спеціалізації в господарстві. З одного боку, підприємству вигідно спеціалізуватися на випуску вузької номенклатури продукції, але з іншого боку, диверсифікація виробництва сприяє, по-перше, зниженню ризику невдач в разі поганих природних умов, неврожаю, хвороб тощо, по-друге, використанню відходів однієї галузі, наприклад, рослинництва, при відгодівлі тварин, й нарешті, підприємству вигідно займатися ще й переробкою власної продукції.

Планування виробничої програми в системі рослинництва включає внутрішньогосподарську економічну оцінку землі, обгрунтування посівних площ по культурам, сівозмін, потреби в машинах та обладнанні, визначення урожайності та виходу валової продукції, потреби в насінні, добривах та паливно-мастильних матеріалах.

При перспективному плануванні рослинницьких галузей спочатку уточнюють та розробляють систему сівозмін, задля чого проводять обстеження земельної території і на основі цього складають план використання ділянок. Наступним етапом планування рослинництва є розробка системи удобрення сільськогосподарських культур, як суттєвої передумови підвищення урожайності. (табл. 1.3).

Таблиця 1.3