1.3. Підприємництво – сфера застосування планових важелів управління

Наприкінці XX сторіччя Україна увійшла у якісно новий етап економічного, політичного та соціального розвитку, головною ознакою якого став курс на побудову соціально-ринкового господарства. Цей вибір закріплено в Конституції країни, системі законодавчих та нормативних актів, Законах "Про власність" [33], "Про підприємництво" [35], "Про підприємства в Україні" [36] тощо. Вони заклали правове підгрунтя подолання кризи, що пов’язана з глибокими трансформаційними процесами в суспільстві. Динаміка останніх, наслідки їх проведення свідчать про необхідність наукового осмислення змісту рушійних сил перетворень та умов, що сприяють їх розвитку. Одна з них, безперечно, – підприємництво та його центральний суб’єкт – підприємець.

Визначенням його сутності зайняте не одне покоління дослідників, кожне з яких робило свій внесок в формування відповідного образу.

Серед піонерів – Р.Кантільон, який вважав підприємця (будь-то торговець, фермер чи ремісник) особливим індивідом, головним мотивом ділової активності якого є власний інтерес, бажання задовольнити матеріальні потреби [81].

Ж.Б.Сей бачив у підприємці економічного агента, що комбінує фактори виробництва, "переміщує економічні ресурси з області більш низької продуктивності в область більш високої продуктивності та прибутковості" [25, с.30].

Віддаючи належне саморегуляції ринкових систем, Ф.Найт звертав увагу на існування важливого фактору невизначеності. Його вплив полягає в ймовірності недосягнення бажаних економічних результатів чи, навпаки, одержання їх у розмірах, які набагато перевищують будь-які сподівання. Талант підприємця полягає як раз у здібності обчислити цю невизначеність та одержати доход, який розраховується в вигляді різниці між дійсною та очікуваною виручкою.

"Підприємець, – зауважував Й.Шумпетер, – зламує старий традиційний кругообіг заради встановлення нового, що забезпечує динамізм економічній системі. Щоб бути здатним до виконання підприємницької функції, індивід повинен мати низку специфічних здібностей, як-то: гострота бачення, вміння йти попереду одному, йти новим шляхом, володіти ініціативою, авторитетом, даром передбачення, впливу на інших людей" [102, с.168–170].

Л.Мізес вважав, що "справою підприємця є не просто експериментувати з новими технологічними методами, а відібрати з множини ... можливих методів саме ті, які найбільш необхідні для постачання самим дешевим способом людям того, що вони в даний момент більш всього потребують" [81, с.34].

Між тим, технологічні нововведення лише один з можливих результатів інноваційної активності підприємця. До них можливо приєднати також:

– створення нового товару, що здатен задовольнити існуючі потреби людей, або навіть сформувати оригінальні, про які ще до недавна покупці навіть не мали уявлень;

– експансія (за допомогою винайдених інструментів маркетингу) ринку у фазах його "кристалізації" або "повторної інтеграції" і одержання за цей рахунок додаткових джерел збільшення доходів;

– відкриття можливостей зменшення витрат на виробництво та збут товару.

Сплеск інтересу до особистості підприємця припадає на рубіж 1970-80 років ХХ століття. Особливими рисами цього часу стають прискорення науково-технічного прогресу; збільшення товарної пропозиції і не тільки побутових товарів, а й таких, що мають виробниче призначення, значне скорочення терміну від появи нововведення на ринку до моменту, коли попит на нього дорівнював або суттєво наближався до небезпечної відмітки.

Більшість дослідників підкреслюють зміну балансу у характерних рисах новітнього підприємця. Віддаючи належне його ініціативі, готовності до ризику, вони проте підкреслюють, як найбільш відповідні "виклику обставин", управлінські здібності та навички.

Підтвердженням цієї точки зору є результати п’ятирічного проекту, організованого фірмою "Мак-Бер енд Компани" за сприяння Національного наукового фонду США [1, с.14]. Дослідники відмітили найважливіші функції, що притаманні підприємцям, серед яких чи не найголовнішими є цілеспрямованість (чітко висловлює цілі, має довгострокове бачення; постійно ставить та коректує короткотермінові завдання), систематичне планування та спостереження (планує, розподіляючи великі задачі на підзадачі; слідкує за фінансовими показниками та використовує їх при прийнятті рішень; розробляє та використовує процедури спостерігання за виконанням роботи); а також – здатність переконувати та встановлювати зв’язки (використовує обережні стратегії для впливу та переконання людей, а також особисті та ділові контакти як засіб досягнення своїх цілей).

Узагальнюючи наведені та низку інших поглядів на проблему¹, спробуємо сформувати "портрет" сучасного підприємця, який, як на нас, разом з засобами виробництва, предметами праці, робочою силою та інформацією являє собою особливу складову частину загальних продуктивних сил суспільства. Схематично він представлений на рис.1.6. Як бачимо, основою для досягнення успіху є природні риси підприємця та такі, що придбані протягом життя, навчання і роботи.

– інноваційність

– наявність капіталу

– здатність отримати доступ до виробничих ресурсів

– організація та координація

• винахід підприємницької ідеї

– добір виконавчих кадрів (топ-менеджмент)

– збутова діяльність

– планування та виконання планів

– цілепокладання

– розподіл обов’язків

– встановлення зв’язків

– маркетингова діяльність

– стимулювання роботи персоналу

Задоволення біогенних та соціальних потреб

Самореалізація

Невід’ємні функції

Такі, що можуть бути делеговані

Конкуренція в межах референтних груп

Забезпечення інновацій

ФУНКЦІОНАЛЬНЕ ПРИЗНАЧЕННЯ

МІСІЯ

ПІДПРИЄМЕЦЬ

МОТИВИ

Задоволення матеріальних потреб

Комбінація факторів виробництва

ОСОБИСТІ ЯКОСТІ

Природжені якості

Придбанні риси

Потреби у визнанні і славі

– незалежність

– оптимізм

– готовність до ризику

– комунікабельність

– рішучість

– наполегливість

– лояльність

– активність

– гнучкість

– впевненість у собі

– лідерство

– здатність вести справи

– творча винахідливість

– передбачення

– кмітливість

– ініціативність

– загальна культура

– менеджерська культура

– організаційні здібності

Відкриття інвестиційних джерел

Можливість незалежної діяльності

Рис. 1.6. Функціонально-особистий “портрет” підприємця

Місія підприємця буде досягнута лише за умов здійснення відповідної діяльності, яка не можлива без планових передбачень протягом усього постійно відновлюваного циклу: від розробки бізнес-концепції до просування нововведення на ринок, долаючи опір конкурентної пропозиції.

В процесі своєї діяльності підприємець виконує низку функцій, частину яких, в залежності від масштабів бізнесу, він може делегувати найманим менеджерам, як-то: оперативне планування, контроль за процесом досягнення мети, маркетингові дослідження, таке інше. Але існують такі іманентні сучасному бізнесмену якості, які притаманні лише йому, без яких він не існує як суб’єкт господарської системи. Неможливо уявити, наприклад, початок будь-якої серйозної справи без винаходу новаторської ідеї.

Функціонально-особистий "портрет" підприємця був би неповним без визначення рушійних мотивів, що спонукають його до активних дій. До них, насамперед, слід віднести задоволення власних матеріальних потреб, можливість для самореалізації, потреби у визнанні, конкуренція у межах референтних груп, тощо.

Таким чином, як видно, за інших рівних умов, перевагу на ринку має той підприємець, який досконало оволодів методами сучасного менеджменту та його ключовою ланкою – плануванням.

Вітчизняна економічна наука наполегливо прагне знайти той єдиний вірний шлях перетворень у нашій державі, який призведе до виходу з кризи і, кінець кінцем, стане засобом динамічного розвитку та процвітання України. З цього приводу виникають час від часу досить гострі дискусії. І тільки одна обставина визнається майже усіма їх учасниками аксіомою – йдеться про малий та середній бізнес (МСБ), який відіграє унікальну роль у становленні ринку, розвитку конкурентного середовища, розв’язанні низки соціальних проблем.

У світі немає загальновизнаного підходу до віднесення господарських суб’єктів до категорії малих та середніх підприємств (МСП). Спроба уніфікувати це поняття зроблена в Європейській Співдружності, де в 1996 р. були прийняті нові рекомендації щодо визначення МСП. Згідно до них виділено чотири критерії: чисельність персоналу, середньорічний обіг, загальний баланс та незалежність. За цими факторами виділено три категорії відповідних господарських суб’єктів (див. табл.1.7).

Таблиця 1.7

Європейські стандарти визначення малих та середніх підприємств

Категорія підприємств	Найменування критерію
	Кількість персоналу, чол.	Середньорічний обіг, млн. євро	Загальний річний баланс, млн. євро
Середні	До 250	До 40	До 27
Малі	10-49	До 7	До 5
Мікропідприємства	До 10	Обмеження відсутні

І ще одна загальна вимога: фірми повинні бути незалежними, тобто у власності інших осіб (фізичних або юридичних) повинно знаходитися не більше 25% капіталу підприємства.

В практиці окремих країн застосовуються, однак, національні критерії, які не завжди збігаються з прийнятими в ЄС. Наприклад, в Німеччині, до сектору малих та середніх підприємств в промисловості відносяться підприємства з кількістю до 500 осіб та середньорічним обігом до 100 млн. DM, а в Нідерландах сфера МСБ обмежується фірмами зі 100 працюючими.

Звертає на себе увагу, що законодавці країн з усталеною підприємницькою культурою та давно сформованим сектором малого та середнього бізнесу використовують здебільш кількісні критерії класифікації підприємств. Аналогічних поглядів дотримуються їх колеги й у державах з перехідною економікою.

Ще одна деталь: визначення категорії "мале та середнє підприємство" широко коливається у законодавствах різних держав. Але при всій цій різноманітності просліджується певний зв’язок між критеріями віднесення підприємств до вищезгаданого типу та рівнем розвитку підприємництва в країні, які можна поділити на три групи:

1. Держави з високими темпами реформ (Угорщина, Чеська Республіка, Польща, Словаччина) – законодавство щодо МСБ орієнтоване на правову базу європейського співтовариства.

2. Держави з середніми темпами реформ (Болгарія, Латвія, Литва, Естонія, Румунія, Словенія) – в більшості країн виділена категорія "середнє підприємство" поряд з "малим" та відсутня галузева диференціація МСП.

3. Країни з повільним ходом реформування (держави СНД, Албанія) – галузева система віднесення до розряду малих фірм, переважно за кількістю працюючих; категорія "середнє підприємство" ідентифіковано лише в Азербайджані, Вірменії, Узбекистані, Киргизстані.

Причому, визначення малих та середніх підприємств змінювалися паралельно з трансформаційними процесами. Наприклад, в Польщі до 1997 р. середньою вважалася фірма з кількістю найманців від 51 до 500 чол., а малою – 0…50 чол. Схожі процеси відбувалися й в інших державах, в тому числі й в Україні. Цей висновок підтверджує українське законодавство, в якому діяльність малих підприємств регламентується Законами "Про підприємництво" [35] та "Про підприємства" [36]. Згідно останнього до малих належать такі новостворювані та діючі підприємства (табл.1.8).

Наведений підхід знайшов розвиток в Указі Президента України "Про державну підтримку малого підприємництва" від 12 травня 1998 р., згідно з яким до них відносяться:

– індивідуальні підприємці, тобто фізичні особи, зареєстровані як

Таблиця 1.8

Критерії визначення малих підприємств в Україні

Найменування галузі	Чисельність працюючих, чол.
Промисловість та будівництво	До двохсот
Інші галузі виробничої сфери	До п’ятдесяти
Наука та наукове обслуговування	До ста
Невиробнича сфера	До двадцяти п’яти
Роздрібна торгівля	До п’ятдесяти

суб’єкти підприємницької діяльності та займаються нею без створення юридичної особи;

– підприємницькі організації зі статусом юридичної особи, будь-якої організаційно-правової форми та форм власності (крім довірчих товариств, банків, страхових компаній, інших фінансово-кредитних установ, а також суб’єкти підприємництва, в статутному фонді яких є частки, що належать юридичним особам – учасникам та засновникам даних підприємств, що не є суб’єктами малого підприємництва, не перевищує 25%).

При цьому, як зазначає глава держави, повинні виконуватися певні умови:

– середньоспискова чисельність працюючих за звітний період не перевищує 50 осіб (враховуються всі робітники, в тому числі працюючі за цивільно-правовими договорами та за сумісництвом);

– обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. грн.

Крім того, в Указі з’явилася така категорія як мікропідприємства, до яких належать фірми з середньосписковою чисельністю працюючих за звітний період до 10 осіб та обсягом виручки від реалізації не більш ніж 250 тис. грн. за рік.

В жовтні 2000 р. було прийнято новий нормативний акт, який регламентує процедуру віднесення підприємств до категорії малих. Йдеться про Закон України "Про державну підтримку малого підприємництва", який встановлює, що малими є підприємства з чисельністю працюючих до 50 осіб, а також середньорічним обігом - до 500 тис. євро. Цей закон розповсюджується на підприємства всіх галузей народного господарства України.

Традиційно, малі підприємства у сільському господарстві асоціюються з селянським (фермерським) господарством, що за відповідним Законом України, є "формою підприємництва громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією" [38].

На відміну від нас, у США, наприклад, до фермерських відносять лише такі підприємства, які протягом календарного року реалізують продукцію агровиробництва на суму не менш як одна тисяча доларів.

Відповідно до статистичних узагальнень, прийнятих у Сполучених Штатах, вони розподіляються на три групи. Уяву про це можливо одержати з даних, що містить табл. 1.9.

Як бачимо, не зважаючи на те, що малі фермери становили у 1997 р. більш, як 50% від їх загальної кількості, найбільший внесок у сільгоспвиробництво вносять саме середні та великі ферми. Між тим, уряд продовжує втілення у життя програм фінансової підтримки фермерства¹, зокрема, – малого, зважаючи на важливість останнього як у соціальному сенсі (забезпечення роботою людей у штатах з відносно невисоким рівнем розвитку індустрії; стабілізація кількості осіб, що є годувальниками нації, бо cлід підкреслити, їх чисельність з 1950 р. по 1990 р. скоротилася на 20 млн. і складає 2% від загального населення країни) та з позицій маркетингу держави, що романтично асоціюється в уяві мільйонів людей планети з ковбоями, джинсами та нескінченними преріями. Саме ці образи просувають на міжнародні ринки велику кількість американських товарів.

Таблиця 1.9

Фермерські господарства за кількістю земельних ресурсів та обсягами продажу

Найменування показників	Обсяги продажу продукції фермерами, доларів
	1000-9999	10000-99999	100000 і більше	Разом
Кількість фермерських господарств, тис.
у 1996 р.	1020,1	705,1	338,7	2063,9
у 1997 р.	1030,5	678,5	348,9	2057,9
Питома вага господарств по групах, %
у 1996 р.	49,5	34,2	16,3	100,0
у 1997 р.	50,1	33,0	16,9	100,0
Кількість землі в фермерських господарствах, млн. га
у 1996 р.	41,1	140,5	206,5	388,0
у 1997 р.	41,4	134,9	211,1	387,4
Питома вага землі в фермерських господарствах, млн. га
у 1996 р.	10,6	36,2	53,2	100,0
у 1997 р.	10,7	34,8	54,5	100,0
Кількість ріллі в фермерських господарствах в 1997 р., млн. га	19,0	62,0	97,1	178,2
Кількість землі в розрахунку на одне фермерське господарство в 1997 р., га	40	199	605	188
в т.ч. ріллі	18	91	278	86

Джерело: [98, с. 528]

Отже, для кількісного обмеження розміру МСП, приймаються до уваги кілька можливих критеріїв. В табл. 1.10 наведені найпоширені з останніх, а також проблеми, що виникають при їх використанні.

Таблиця 1.10

Кількісні критерії для класифікації підприємств за розміром

Найменування критерію	Сутність проблеми використання
Кількість зайнятих	Кількість зайнятих в різних галузях не допускає порівняння, внаслідок різної інтенсивності праці та доданої вартості (наприклад, торгівля, послуги, виробництво). Робоча сила, що зайнята частково, а також висока частка понаднормових годин членів родини, які допомагають, буде зареєстрована як повноцінна робоча сила
Балансова вартість основних фондів	Відноситься перед усім для підприємств з великою часткою основних фондів. В сфері послуг, торгівлі та транспорті переважно навпаки – обіговий капітал грає більшу роль.
Власний капітал	Потреба і структура капіталу різна між підприємствами різних галузей, та навіть між фірмами однієї галузі.
Обіг	Може розглядатися тільки як відносний критерій з-за різної величини вартості, що створюється. Інфляція може спотворювати цю величину.
Кеш-флоу (грошові потоки)	В основному не може бути в пригоді для статистичних органів, та в багатьох випадках не може бути розраховано самим підприємством (хоча це теоретично чудовий показник).
Прибуток	Таємниця при сплаті податків перешкоджає використанню для багатьох підприємств. Використання цього показника може з різних причин привести до суперечливих результатів.
Сегмент ринку	Особливо проблематично визначити частку ринку, що належить мікро- та малим фірмам.

Порівняно з іншими факторами віднесення підприємств до розряду малих, "кількість зайнятих" має низку переваг: чисельність персоналу дає непряме свідчення потужності підприємства та пояснює соціальний і організаційний стан сукупності підприємств; число зайнятих не призводить до перекручувань у часі, як, наприклад, вартісні критерії; статистичні установи збирають дані на базі цих значень та мають в розпорядженні зручний числовий матеріал.

Кількісні критерії спрощують класифікацію підприємств. В цьому їх позитивна якість, але в одночас й недолік. Тому, гадаємо, при розгляді малих та середніх підприємств в іпостасі саморегульованої господарської системи, що використовує специфічні методи менеджменту, кількісні критерії слід доповнити якісними. В центрі уваги якісного підходу полягає думка про конкурентну природу малого та середнього підприємництва, які, по-перше, є самостійними юридичними особами, і, по-друге, займають номінальне положення на ринку.

Якісний підхід відрізняється тим, що дослідник, керуючись власним досвідом та уявленнями, виділяє ряд параметрів, яким, на його думку, повинно відповідати підприємство. Наприклад: стратегія, товар, рівень менеджменту, кваліфікація та досвід персоналу, фінанси.

Якісні критерії розширюють можливості аналізу, бо враховують широкий спектр особливостей, притаманних саме малому та середньому бізнесу. При цьому малі та середні підприємства розглядаються не як зменшена модель великого, а як особлива господарська одиниця, що має свої визначні риси. Але й вони не вільні від недоліків, серед яких – певний суб’єктивізм, з якого випливають труднощі їх використання на практиці.

Можливо припустити, що певне протиріччя між якісними та кількісними методами вирішуються завдяки їх поєднанню.

Таким чином, проаналізувавши підходи щодо віднесення господарських суб’єктів до категорії малого та середнього бізнесу, узагальнення досвіду країн з сталою ринковою економікою та тих, що знаходяться на шляху трансформації, вважаємо доцільним ідентифікувати категорії "середній бізнес" та "середнє підприємство" в українському законодавстві (табл.1.11).

Враховуючи орієнтацію економіки України на подальшу інтеграцію в європейську спільноту та тенденції, що вже намітилися у вітчизняній нормативній базі підприємництва, зокрема, в Указі Президента України "Про державну підтримку малого підприємництва" від 12 травня 1998 р.,

Таблиця 1.11

Рекомендована класифікація малих та середніх підприємств в Україні

Критерії	Середні підприємства	Малі підприємства	Мікро-підприємства
Максимальна чисельність персоналу, чол.	250	50	10
Максимальний обсяг виручки, тис. грн.	5000	1000	250

класифікувати МСП в Україні можна на три групи за факторами чисельності персоналу та середньорічному обігу. При чому, показник максимального обсягу виручки рекомендується переглядати через певні проміжки часу в залежності від економічної ситуації в країні. До того ж, як на нас, фірма може бути віднесена до категорії МСП тільки за умов її корпоративної незалежності.

Враховуючи різний рівень економічного розвитку, який існує нині в країнах Європейської Співдружності та в Україні, простий переніс класифікаційних ознак МСП у вітчизняний економічний та правовий обіг є нелогічним та хибним. Тому виникла потреба у розрахунках власних кількісних параметрів віднесення суб’єктів підприємництва до категорії МСП. У запропонованій класифікації зберігаються нормативи щодо чисельності персоналу на мікро-, малих та середніх підприємствах.

Одним з показників, що відображає економічний стан держави, є розмір валового внутрішнього продукту на душу населення. Тому при визначенні граничного середньорічного обігу на МСП на українських підприємствах можна скористатися наступною формулою:

К, (1.1)

де Н_{об.МП.України} – середньорічний обіг малих підприємств в Україні;

Н_{об.МП.ЄС} – середньорічний обіг малих підприємств в ЄС;

ВВПндн _{України} – валовий внутрішній продукт на душу населення в Україні;

ВВПндн _ЄС-15 – валовий внутрішній продукт на душу населення в ЄС;

К – обмінний курс (грн/євро).

Використовуючи формулу (1.1) розрахуємо середньорічний обіг малих підприємств в Україні:

¹

Тобто в результаті обчислень одержано розмір обігу біля 1 млн. грн. на рік. Щодо середніх підприємств, то враховуючи пропорції між середньорічним обігом середніх та малих підприємств в ЄС, який становить орієнтовно 5, шуканий показник встановимо на рівні 5 млн. грн.

По мірі економічного зростання, зокрема збільшення валового внутрішнього продукту України, доцільним є перегляд розмірів визначених критеріїв середньорічного обігу для МСП. Наприклад, на рис. 1.3 показано прогноз зазначеного показника для малих підприємств на період 2010-2040 рр. При цьому розрахунки виконано для трьох можливих сценаріїв зміни ВВП: оптимістичного, базового та песимістичного.