4. Археологічна періодизація ранньозалізного віку.

Перший охоплює час від IX ст. до н. е. по IV ст. н. е

7. Археологія як галузь історичної науки.

Археоло́гія (грец. αρχαιος — стародавній, λογος — слово) — наука, що висвітлює історію людського суспільства на основі вивчення пам'яток кам'яного, мідного (бронзового), залізного віків і почасти пізніших, часів. До цих пам'яток, що називаються археологічними, належать: стоянки, поселення, поховання, різні типи знарядь праці, зброї, посуду, прикрас, предмети побуту, мистецтво тощо.

8. У верхів'ях Дністра (басейн лівих його допливів), Західного Бугу, Стиру й Горині, на перехресті різних культурних потоків — лужицького, гава-голіградського, чорноліського і милоградського — на рубежі бронзи і заліза сформувалося оригінальне явище — висоцька культура ХІ/Х—VII ст. до н. е. Прикметною рисою цієї культури є великі грунтові могильники. Перший із них — поблизу с. Чехи (нині с. Лугове Львівської області) — був розкопаний І. Шараневичем наприкінці XIX ст. Він і нині лишається найбільшим (370 могил). Назва культури походить від могильника поблизу с. Висоцьке на Львівщині (256 могил), дослідження якого розпочав.

9. Військова справа у скіфів.

Головною і найбільш розповсюдженою в Скіфії зброєю були лук та стріли, що однаково успішно використовувалися і в бою, і на полюванні.

10.Вельбарська культура

Для вельбарської культури на території України характерні поселення, площа яких не перевищує 2—3 га. Вони займають переважно берегові тераси річок.

Основним типом поховального ритуалу було спалення на стороні з подальшим розміщенням решток кремації у ямці або в урні (горщики, інколи — миски та вази). Більшість поховань супроводжувалася кількома глиняними посудинами, прикрасами та деталями убрання, особистими речами (бронзовими фібулами та пряжками, скляними і бурштиновими намистинами, роговими гребнями, пряслицями).

11.Городоцько-здовбицька культура.

Городоцько-здовбицька культура- археологічна культура кінця ІІІ-го - І-ї чверті ІІ-го тисячоліття. до н. е., пам'ятки якої поширені на території Західної Волині та півдня Західного Полісся (Рівненська область, Волинська область, частково Львівська область і південно-східна Польща).

Назва культури походить від назв сіл Городок Рівненського району і Здовбиця Здолбунівського району Рівненської області, поблизу яких виявлено поселення цієї культури. Носієм цієї культури була одна з груп племен культури шнурової кераміки.

Виявлено 77 поселень, 17 могильних і фунтових некрополів, розробки каменю.

Епонімними пам'ятками стали поселення Городок і Здовбиця.

Культуру виділено І.Свєшніковим за матеріалами досліджень 1959-1966 років. Він же поділив відкриті пам'ятки на дві хронологічні фази - ранню (городоцьку) та пізню (здовбицьку). Поділу на фази піддаються лише розкопані поселення.

12. Господарство і матеріальна культура сарматів.

13. Господарство Скіфів

Скіфи (VII ст. до н. е. — III ст. н.е.) витіснили кіммерійців у Малу Азію, зайнявши степові простори від Кубані, Дону та Дніпра до Дунаю. Про культурне і господарське життя цього племінного союзу відомо набагато більше завдяки археологічним дослідженням та писемним пам'яткам, що збереглися до наших днів. У V ст. до н. е. Скіфію описав батько давньогрецької історії Геродот. Населення він поділяв на скіфів-хліборобів, кочових скіфів і царських скіфів. Перші жили осіло, займалися сільським господарством, вирощували пшеницю, просо, сочевицю, цибулю, часник. Переважна частина їхнього врожаю йшла на продаж. Скіфи-кочівники нічого не сіяли і не орали. Вони випасали незліченні стада худоби. Царські скіфи — панівна верхівка державного об'єднання. Вони збирали данину з підлеглих племен, їхнє основне заняття — військова справа. Хоч скіфів Геродот вважав одним народом, їхній спосіб життя, господарство доводять протилежне. Імовірно, скіфів-орачів можна назвати прапредками українського народу.