2. Українська держава за п.Скоропадського.
Зайнявши всю Україну, 29 квітня німецькі війська розігнали Центральну Раду і поставили при владі колишнього царського генерала Павла Скоропадського. У києві 30 квітня на так званому з'їзді хліборобів Скоропадського обрали гетьманом України. Цього ж дня гетьман оголосив розпущеними Центральну Раду, її місцеві органи та установи, земельні комітети, відмінив все її законодавство, повертає правову силу всім попереднім видам і формам приватної власності. Ставши на "грунті української державності" гетьман обіцяв проведення у майбутньому виборів до українського законодавчого сейму, право викупу селянами землі у поміщиків та інших великих землевласників, відбудову крайової торгівлі, промисловості.
Потім був виданий гетьманський декрет про тимчасовий державний устрій України, що встановлював замість демократичної республіки свого роду конституційну спадкову монархію. Гетьманові належала вся повнота законодавчої та виконавчої влади, він був також верховним "воєводою" армії, флоту. Замість назви держави Українська Народна Республіка встановлено нову назву - Українська держава. Поновлено попередній адміністративно-територіальний поділ - на губернії, повіти, волості. Уряд, сформований гетьманом, складався здебільшого з російських кадетів і монархістів.
Розпочалося масове повернення поміщиків і капіталістів в Україну - російських, польських та ін. Їм поверталися землі, маєтки, заводи й фабрики, палаци, виплачувалась компенсація за збитки. Народні маси позбавлялися політичних прав і свобод.
Діяльність гетьманських установ та органів проходила під суворим наглядом окупаційної влади. Ешелонами відправлялось у Німеччину зерно, м'ясо, мед, цукор, масло, промислове устаткування.
Водночас у період гетьманату Українська держава мала й певні здобутки. Найвищі досягнення цього періоду — це: 1) визнання де-юре і де-факто суверенітету України з боку майже 2-х десятків країн, у тому числі країнами Четвертного союзу (Німеччиною. Австро-Угорщиною, Туреччиною, Болгарією), РРФСР, Румунією, Фінляндією, Швейцарією, Іспанією, Данією, Швецією та деякими іншими; 2) налагодження мирних стосунків і переговорів з Росією; 3) набуття досвіду організації роботи держ. апарату, держ. служби; 4) спроба реформування вищих органів судової влади в особі Державного сенату; 5) створення по суті нових органів охорони правопорядку у вигляді добровольчих дружин або шляхом; поєднання поліцейських і жандармських функцій у єдиному органі — Державній варті; 6) практичні кроки щодо відродження козацьких традицій; 7) розробка Статуту військової повинності і деякий досвід організації нац. гвардії, зразкових військових частин» 8) створення центрів підготовки кадрів для армії від юнацьких і гардемаринських шкіл до Військової академії; 9) ухвалення першого в історії України діючого закону про громадянство; 10) досвід жорсткого держ. регулювання фінансової системи, промисловості, транспорту, торгівлі, зв'язку, сільського господарства в умовах гострої екон. кризи; 11) налагодження чіткої кордонної і митної служби; 12) подальші кроки щодо українізації нар. освіги і підвищення авторитету держ. укр. мови; 13) піклування про розвиток науки, заснування УАН і деяких нових наукових видань-14) значне розширення мережі вищої школи, відкриття Київ, держ укр. У-ту, Кам'янець-По-дільського держ. укр. у-ту, Катеринославського ун-ту, Одеського політехнічного, Київського архітектурного, Кінського клінічного, Київського вищого технічного, Одеського сільськогосподарського інститутів; 15) надання свіжого імпульсу театральному життю в Україні, створення Держ. народного театру, Держ. драматичного театру, Молодіжного драматичного театру, рос драматичного театрального колективу, Залізничного театру, Херсон, укр. драматичного театру, Драматичної консерваторії, Держ драматичної школи, режисерсько-інструкторських курсів; 16) суттєвий внесок у розвиток нац. музичної культури, поповнення її Музично-драматичним інститутом ім. М. В. Лисенка, Першою народною оперою в Харкові, Першою дитячою оперою, Першим укр. нац хором, Держ. симфонічним оркестром ім. М. В. Лисенка, Музично-педагогічним інститутом, Держ. капелою бандуристів, Ансамблем бандуристів Г. Хоткевича, Київським концертним бюро- 17) заснування нових бібліотечних і музейних закладів - Нац. бібліотеки, Черкаського краєзнавчого музею, Музею церковно-історцчної і археологічної громади тощо; 18) гуртування літераторів і художників навколо нових спеціальних видань "Літературно-критичний альманах", "Універсальний журнал", "Театральная жизнь", літературно-художніх груп "Музагет" і "Боротьба", нових художніх студій, шкіл і училищ; 18) підвищення авторитету православної церкви, надання її статусу Екзархату і автономії у складі РЦП; 19) створення досить широкої мережі посольств Укр. держави, генеральних консульств, консульств і консульських агентств; 20) народження Українського товариства Червоного Хреста; 21) ухвалення статуту Державного видавництва тощо.
Та незважаючи на це, політика гетьманського уряду в цілому була антинародною і викликала опозицію більшості українських політичних партій. До того, погіршилося зовнішньополітичне становище гетьманату.
Наближався кінець І світової війни. Центральний блок зазнав у ній поразку. В Австро-Угорщині та Німеччині у жовтні-листопаді 1918 р. вибухнула революція. ВЦВК РРФСР 13 листопада оголосив Брест-Литовський мирний договір анульованим. Розпочався новий наступ радянських військ на Україну.
Українські партії, інші організації об'єднуються в український Народний Союз і починають готувати повстання проти гетьманату. На таємному засіданні УНС 13 листопаду був створений уряд Директорії на чолі з В.Винниченко і С.Петлюрою. Петлюра посів пост головного отамана збройних сил УНР. Війська Директорії, основу яких становив батальйон Січових Стрільців, вщент розбили гетьманців. До них почали масово приєднуватися повстанці, а 14 грудня 90-тисячна армія Директорії здобула Київ. Скоропадський зрікся влади.
У зв'язку з революцією у Німеччині та Австро-Угорщині П. Скоропадський та його уряд втратили військову підтримку з боку цих держав. Все це призвело до того, що 14 грудня 1918 року Павло Скоропадський під тиском антигетьманської опозиції зрікся влади, яка перейшла до рук Директорії.