13. Особливості текстів кадрово-контрактних документів.

Контракт є поширеним виглядом угод, що створює для сторін певні правничий та обов'язки. Зовнішньоторговельні угоди двох або більш сторін у процесі їхнього виробничого та господарської, включаючи торгову, діяльності оформляються контрактом (договором), чиненим, як правило в письмовій формах. Відносини, що виникають із контракту, називаються контрактними (договірними), а зобов'язання сторін, які з контракту, - зобов'язаннями за контрактом (по договору).Під міжнародним контрактом розуміється угода (угоду) між двома або кількох сторонами, які у різних країнах, на поставку установлену кількість товарних одиниць і/або наданні послуг у відповідність до узгодженими сторонами условиями.Контракт нічого очікувати вважатися міжнародним, якщо він укладений між сторонами різною державної приналежності, комерційних підприємств розташовані біля однієї держави, наприклад, між філіями і дочірніми компаніями фірм різних країн, що є на території однієї країни. У той самий час контракт визнається міжнародним, якщо він укладений між сторонами одній державній (національної) приналежності,та їх комерційних підприємств є територією різних держав. Таке тлумачення контракту міститься у конвенції ООН про договорах міжнародної купівлі-продажу товарів (Віденська конвенція 1980 р.) і у новій Гаагської конвенції на право, застосовне до договорів купівлі-продажу, 1985 г.Угоду сторін, зазвичай, оформляється письмовим документом, котрі можуть називатися «Контракт (Contract)», «Угоду (Agreement)», «Попередній контракт (Preliminary Contract)», «Загальний (Генеральний) контракт (General Contract)», Вживається також найменування «Договір (Contract)». Залежно від предмети й об'єкта, а також інших умов заходять у різні види контрактів, на дуже істотно відрізняється за формою і змісту. Загальні (типові) правила ув'язнення й виконання контрактів зберігають у різних міжнародних документах (угодах, конвенціях, правилах), соціальній та численних методичних документах.Контракти може бути консесуальними і реальними. Для укладання (скоєння) більшості контрактів досить згоди сторін (consent of the parties), тому такі контракти називаються консесуальними. Для скоєння реальних контрактів потрібні певні дії, наприклад, банківську гарантію (bank guarantee), кредит (credit), позику (loan) майна України та ін. До реальних контрактів ставляться контракти на перевозку.

14.Термінологія обраного фаху.

15. Становлення і розвиток наукового стилю української мови.

Виникнення і формування наукового стилю як функціонального різновиду загальнолітературної мови багато науковців (І.К.Білодід, Р.О.Будагов, В.В.Виноградов, А.П.Коваль, В.М.Русанівський, І.Г.Чередниченко та інші) вважають зумовленим історичним ходом розвитку процесу пізнання, станом самої науки, еволюцією різних галузей наукових знань, розвитком наукового мислення, різноманітних сфер діяльності людини. Із розвитком науки й техніки, розширенням сфери наукової діяльності, з появою необхідності регулярного спілкування в науковій галузі виникає потреба у використанні певних засобів літературної мови, створенні особливих мовних організацій, які в сукупності відповідали б вимогам комунікації саме у сфері науки. Наука, накопичуючи факти, експериментуючи, аналізуючи й узагальнюючи, фіксує свої результати в окремих поняттях і в системі понять, оскільки змістом наукових повідомлень є опис фактів, предметів і явищ дійсності, їх вивчення, пояснення, формулювання закономірностей і законів.Особливості наукового стилю на всіх рівнях – лексичному, морфологічному, синтаксичному – визначаються логіко-понятійною основою наукової інформації, такими принципами науки, як об’єктивність і точність. На лексичному рівні в науковому стилі використовуються одиниці, які позначають наукові поняття - терміни. Мовознавці зазначають, що термінологічний шар наукового стилю неоднорідний. Він формується на базі двох головних джерел: а) спеціальних слів, або власне термінів, які належать до певної галузі науки, максимально відокремлені у своєму вживанні, але все ж підпорядковані законам літературної мови; б) семантично спеціалізованих, функціонально “відсторонених” уживань слів загальної мови, які складають так званий фрагмент мови наукових творів. Їх об’єднує специфіка використання в науковому стилі. На морфологічному рівні в науковому стилі відзначається регулярність використання певних частин мови та їх форм. Для морфологічних засобів наукового стилю характерний особливий відбір і велика частотність певних словоформ, їх особливе поєднання і співвідношення. Стилістичні можливості частин мови виявляються у співвіднесеності логічно-семантичних понять, що можуть, як відомо, з відповідними змінами передаватися різними частинами мови, наприклад: іменником і дієсловом (друкування – друкувати), іменником і прислівником (успіх – успішно), прикметником і іменником (досконалий – досконалість). Це дозволяє уникати структурної одноманітності морфологічних одиниць шляхом кореферентних морфологічних одиниць, наприклад: успішно працював над темою і з успіхом працював над темою, друкування результатів дослідження і друкувати результати дослідження. Структура синтаксичних одиниць у науковому стилі підпорядкована логіці змісту. Це відображається в будові синтаксичних конструкцій, складносурядних і складнопідрядних речень; у прагненні до розгорнутого і впорядкованого зв’язку між окремими частинами висловлювань і частинами тексту (будова абзаців і рядка абзаців); у використанні вставних слів, які вказують на відносини між частинами речення, а також містять оцінку вірогідності повідомлення; у прагненні до повноструктурності мовного оформлення. Цілісність та взаємозв’язок мовних засобів із характерними для наукової мови значеннями і створюють науковий стиль. Визначаючи такі основні мовні риси наукового стилю, як відповідність нормам літературної мови, точність, ясність і лаконічність у вираженні думок, термінованість мови, широке використання абстрактної лексики, вживання слів у їх предметно-логічних, конкретних значеннях, безособовість, послідовність, повнота і тісний зв’язок окремих частин висловлювання, що досягається широким використанням розгорнутих синтаксичних конструкцій, складних синсемантичних речень зі словами-скріпами, дієприкметникових, дієприслівникових зворотів, переліків, умовних знаків і символів, слід підкреслити, що науковий стиль тяжіє не лише до точності, логічності, безособовості, але й до емоційності, широкого використання різноманітних стилістичних ресурсів мови, до постійної взаємодії з загальнолітературною мовою.