2. Класифікація малих груп
Велика кількість малих груп в суспільстві припускає їх величезну різноманітність, і тому для цілей досліджень необхідна їх класифікація. Неоднозначність поняття малої групи породила і неоднозначність пропонованих класифікацій.
В принципі допустимі самі різні підстави для класифікації малих груп: групи розрізняються
за часом їх існування (довготривалі і короткочасні),
за ступенем тісноти контакту між членами,
за способом входження індивіда і т.д.
В даний час відомо близько п'ятдесяти різних підстав класифікації. Доцільно вибрати з них найбільш поширені, якими є три класифікації:
1) ділення малих груп на «первинні» і «вторинні»,
2) ділення їх на «формальні» «неформальні»,
3) ділення на «групи членства» і «референтні групи».
Як видно, кожна з цих трьох класифікацій задає деяку дихотомію.
Ділення малих груп на первинні і вторинні вперше було запропоновано Ч. Кулі, який спочатку дав просто описове визначення первинної групи, назвавши такі групи, як сім'я, група друзів, група найближчих сусідів. Пізніше Кулі запропонував певну ознаку, яка дозволила б визначити істотну характеристику первинних груп — безпосередність контактів.
Друге з історично запропонованих ділень малих груп — це ділення їх на формальні і неформальні.
Вперше це ділення було запропоноване Э. Мэйо при проведенні їм знаменитих Хоторнськіх експериментів. Згідно Мейо, формальна група відрізняється тим, що в ній чітко задані всі позиції її членів, вони наказані груповими нормами.
Прикладом формальної групи є будь-яка група, створена в умовах якоїсь конкретної діяльності: робоча бригада, шкільний клас, спортивна команда і т.д.
Усередині формальних груп Э. Мэйо виявив ще і «неформальні» групи, які складаються і виникають стихійно, де ні статуси, ні ролі не наказані, де заданої системи взаємин по вертикалі немає. Неформальна група може створюватися усередині формальної, коли, наприклад, в шкільному класі виникають угрупування, що складаються з близьких друзів, об'єднаних якимсь загальним інтересом, таким чином, усередині формальної групи переплітаються дві структури відносин.
Але неформальна група може виникати і сама по собі, не усередині формальної групи, а поза нею: люди, що випадково об'єдналися для ігор у волейбол де-небудь на пляжі,, або тісніша компанія друзів, що належать до абсолютно різних формальних груп, є прикладами таких неформальних груп.
Тому в соціальній психології народилися пропозиції, що знімають цю дихотомію. З одного боку, були введені поняття формальна і неформальна структури групи (або структура формальних і неформальних відносин), і розрізнятися стали не групи, а тип, характер відносин усередині них. У пропозиціях Мейо містився саме такий сенс, а перенесення визначень «формальна» і «неформальна» на характеристику груп було зроблено достатньо довільно.
З іншого боку, була введена радикальніша відмінність понять «група» і «організація», що характерна для розвитку соціальної психології останніх двадцяти років. Не дивлячись на велику кількість досліджень з соціальній психології організацій, достатньо чіткого розділення понять «організація» і «формальна група» до цих пір не існує. У ряді випадків йдеться саме про те, що всяка формальна група на відміну від неформальної має риси організації.
Третя класифікація розводить так звані групи членства і референтні групи. Вона була введена Р. Хайменом, якому належить відкриття самого феномена «референтної групи».
У експериментах Хаймена було показане, що частина членів певних малих груп (в даному випадку це були студентські групи) розділяє норми поведінки, прийняті зовсім не в цій групі, а в якійсь інший, на яку вони орієнтуються. Такі групи, в які індивіди не включені реально, але норми яких вони приймають, Хаймен назвав референтними групами.
В даний час в літературі зустрічається двояке вживання терміну «референтна група»: іноді як група, що протистоїть групі членства, іноді як група, що виникає усередині групи членства.