2. Охарактеризуйте педагогіку вищої школи як науку і навчальний предмет.

Становлення педагогіки вищої школи як окремої галузі пед. знання та навч. дисципліни – це надзвичайно непростий і суперечливий процес в умовах зростання соц. та особистісної значущості вищої освіти. Цей процес стосується актуал. питань творення інтелектуального пед. капіталу щодо наук. забезпечення організації, функціонування і розвитку вищої школи, імплементації в навч.-вих. (наук.-пед.) й управлінську діяльність ВНЗ сучасних уявлень про закономірності і тенденції, що діють у сфері вищої освіти, їх перекладу на професійну мову цілком конкретних наук.-пед. й управлінських завдань і діянь відповідно до цивілізаційних потреб країни.

Загалом за діапазоном соціал.-культурницької значущості вищу освіту можна розглядати як візитну картку країни, індикатором і важелем її прогресу, а людей із вищою освітою – такими, що повсякчас його забезпечують. Іншими словами, наявна підстава іменувати вищу школу локомотивом людського буття, який водночас є дуже чутливим до цивілізаційних змін. Адже вища школа як вища освітня ланка повинна відгравати велику роль у здійсненні мрії класика педагогіки Я. А. Коменського стосовно того, що кожна людина має вчитися і навчатися новому впродовж усього свого життя. А саме для забезпечення соціального авангардизму вищої школи виняткове значення має педагогіка, яка слугує справі якісної підготовки фахівців, громадян, особистостей, їхній самореалізації.

Чітко сформована педагогіка вищої школи має прийти на допомогу вищій освіті, окремим ВНЗ, керівникам, викладачам, студентам у реалізації їхній місій, цілей, завдань. З’ясування та визначеність педагогіки вищої школи загалом обертаються її інституціалізацією в окремо взяту специфічну галузь пед. знання та навч. дисципліну з широким колом значущих для тих, хто навчається, викладає, управляє, проблем та завдань людського розвитку.

Педагог ВНЗ має працювати зі студентом так, аби він учився пізнавати світ крізь призму конкретної науки і готував себе до цілком конкретної фахової і загальнолюдської діяльності. А значущою для викладача є в такому разі його обізнаність з андрагогікою та акмеологією, його здатність організувати як самостійну, так і колективну роботу студентів, і звісно ж, спонукати їх самостійно підноситися до вершин потенційно можливого.

Існують різні та вельми значущі підстави, які у своїй сукупності дають змогу говорити про педагогіку вищої школи як про самостійну галузь пед. знання, розглядати її як інтелектуальний ресурс вищої освіти, використання якого є умовою та запорукою повнокровності її функціонування як соціально-культурного інституту.

Соціокультурна значущість педагогіки як науки хоч і багатопланова, однак у концентрованому змістовному своєму виражені може бути розкритою через означення притаманних їй функцій. Поміж цих функцій передовсім слід назвати ось які:

Системоутворювальну. Крім педагогіки вищої школи, жодна інша наука не вивчає діяльності сфери вищої освіти, окремих ВНЗ об’єктивно та предметно, системно й цілісно.

Критеріально-оцінювальну. У державній освітній політиці та управлінні вищою освітою педагогіка вищої школи відіграє роль інтелектуального ресурсу, що забезпечує визначення індикаторів та критеріїв й оцінювання реально зробленого в плані досягнення поставлених цілей, переведення визначальних ідей сучасної наукової картини світу та філософії освіти на мову педагогічних зусиль та управлінських нормативів.

Інкультурації. Педагогіка вищої школи вивчає і визначає шляхи ймовірного збагачення студентів заг. і проф. культурою. Тому остання перетворилась для них на справу надбання особистого життєвого важливого досвіду.