2.Основи організації обліку необоротних активів

Для здійснення господарської діяльності підприємства та орга­нізації мають володіти засобами праці: будівлями, спорудженнями, устаткуванням, транспортними засобами, інвентарем та ін. У централізованих бухгалтеріях облік необоротних активів звичайно здійснює спеціальний відділ або сектор з обліку необоротних акти­вів. Він здійснює синтетичний і аналітичний облік наявності, руху, ремонту, поліпшення основних засобів і їх амортизації. При авто­матизації облікового процесу відділ готує дані для машинної обро­бки інформації та аналізує вихідні машинограми.

Організація обліку необоротних активів є складною, цілісною системою, яка поєднує документування операцій з руху об’єктів, складання регістрів аналітичного та синтетичного обліку, а також заповнення форм фінансової звітності.

Попередньою умовою організації обліку необоротних активів є:

• визначення їх об’єктом, що належить до необоротних активів

• класифікація з метою організації їх обліку

– оцінка об’єктів, що належать до необоротних активів

Об'єкт основних засобів, нематеріальних активів визнається активом,

якщо існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди від його використання та вартість його може бути достовірно визначена.

Приналежність певного об'єкту до основних засобів визнача­ється не його фізичною формою, а функціональним призначенням в процесі виробництва (виконання робіт, надання послуг). Основни­ми засобами виступають саме ті матеріальні цінності, що викорис­товуються на підприємстві як засоби праці.

До основних засобів у бухгалтерському обліку, згідно з П(С)БО 7, належать матеріальні активи, що підприємство утримує з метою використання у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, передачі в оренду іншим осо­бам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних фун­кцій, очікуваний термін корисного використання яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він більше за рік).

До основних засобів у податковому обліку, відповідно до Податкового Кодексу України, відносяться матеріальні активи, що призначені платником податку для використання в його господарської діяльності, вартість яких перевищує 2500грн. і поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання(експлуатації) яких із дати введення в експлуатацію становить понад 1 рік (або операційний цикл, якщо він триваліший за рік).

Інші необоротні матеріальні активи. Бібліотечні фонди, малоцінні необоротні матеріальні активи, тимчасові (нетитульні) споруди, природні ресурси, інвентарна тара, предмети прокату, інші необоротні матеріальні активи.

Підприємства можуть самостійно установлювати вартісні ознаки предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів.

Незавершені капітальні інвестиції

Нематеріальні активи - це об'єкти інтелектуальної, промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством. Основними ознаками нематеріальних активів є: відсутність матеріально-речової форми; використання протягом тривалого проміжку часу; здатність приносити користь підприємству; високий ступінь невизначеності розмірів можливого майбутнього прибутку завдяки їх використанню.

Ефективна організація бухгалтерського обліку необоротних матеріальних та нематеріальних активів має забезпечити досягнення цілей обліку, а саме:

- своєчасне відображення на рахунках бухгалтерського обліку повної інформації про оцінку, надходження, внутрішнє переміщен­ня і вибуття основних засобів;

- відображення даних про нарахування амортизації основних засобів за звітний період і їх знос з початку строку корисного вико­ристання;

- визначення витрат на підтримку об'єктів у робочому стані, їх відновлення і поліпшення;

- визначення фінансових результатів від реалізації та іншого вибуття основних засобів;

- накопичення інформації для складання звітності про основні засоби і капітальні інвестиції.

Організація класифікації необоротних активів.

Для правильної організації бухгалтерського обліку основних засобів та інших матеріальних необоротних активів, нарахування амортизації, для складання фінансової та статистичної звітності про їх склад та рух, а також для аналізу їх використання всі вони об'єднуються в однорідні групи. Таке групування називається класифікацією. Класифікація має полегшити поточний облік, надати можливість складання фінансової, статистичної, управлінської та податкової звіт­ності, забезпечити діючий внутрішньогосподарський контроль за на­явністю і рухом необоротних активів (табл.6.1).

Оскільки в Україні облікові дані надаються зовнішнім користувачам, які по-різному ставлять свої вимоги до такої інформації, то з цих позицій слід розрізняти два групування: перше - для цілей бухгалтерського обліку, друге - для цілей з метою оподаткування.

Для цілей організації бухгалтерського обліку необоротних матеріальних активів, їх спершу ділять на матеріальні активи та нематеріальні активи. В свою чергу до матеріальних активів належать: основні засоби, довгострокова дебіторська заборгованість, незавершені капітальні інвестиції, довгострокові фінансові інвестиції для яких у Плані рахунків призначені рахунки.

Одиницею обліку виступає об'єкт основних засобів, визначен­ня якого надано в п. 4 П(С)БО 7. Об'єкт основних засобів – це завершений пристрій із усіма пристосуваннями та приладами до нього; конструктивно відособлений предмет, призначений для ви­конання певних самостійних функцій; відособлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів одного або різного призначен­ня, що мають для їх обслуговування загальні пристрої, приналеж­ності, керування і єдиний фундамент, внаслідок чого кожен пред­мет може виконувати свої функції, а комплексно певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно.

Крім того, П(С)БО 7 надав можливість в якості самостійного об'єкту обліку виділяти окремі частини об'єкта основних засобів за умов, що вони мають різний термін корисного використання. За­стосування даного правила на практиці дозволяє досягти певних цілей, а саме:

—віднесення об'єктів обліку до визначеної класифікаційної групи є менш умовним;

—надходження і вибуття окремих частин розглядається не як заміна або ремонт всього об'єкта, а як самостійна динаміка;

—підвищення точності визначення терміну корисного викорис­тання основних засобів, що виділені в окремі об'єкти обліку;

—зростання ефективності контролю за збереженням основних засобів.

Класифікація основних фондів є складовою державної системи класифікації та кодування техніко-економічної і соціальної інформації. її застосування забезпечує організацію обліку та звітності в частині основних засобів; реалізацію комплексу облікових операцій з державної статистики основних засобів та здійснення міжнародних зіставлень за структурою і станом основних фондів; визначення норм амортизації за групами основних засобів та віднесення сум амортизації на витрати виробництва; визначення похідних економічних показників (фондоємність, фондоозброєність, фондовіддача), а також нормативів проведення ремонтів основних засобів.

Класифікатор основних засобів кожне підприємство розробляє самостійно. Він запроваджується наказом керівника. Одночасно призначають посадових осіб, відповідальних за його ведення і правильне застосування. Для розробки класифікатора основних засобів можна вибрати один з двох способів, який впливає на перелік інвентарних номерів:

А)з використанням кодів Державного класифікатора (ДК). ДК України побудовано за ієрархічним методом класифікації основних засобів із використанням послідовної системи кодування. Кожна позиція у КОФ містить шестизначний цифровий код і назву відповідних класифікаційних угруповань, що позначаються відповідною кількістю цифр.

Б) з використанням класифікації за обліковими групами. При присвоєнні восьмизначних номерів першими трьома знаками позначають номер субрахунку обліку основних засобів, четвертим – підгрупу і останніми чотирма – порядковий номер у підгрупі. Розробку класифікації основних засобів починають із формування груп та підгруп об’єктів.

Оптимальною величиною інвентарного номеру може бути десять знаків (розрядів), кожен з яких містить певну інформацію. Наприклад, легковий автомобіль ВАЗ-2107 може мати наступний інвентарний - номер -1050100001

Це означає:

10	5	01	00001
номер рахунку бухгалтерського обліку основних засобів (облікова група активів підприємства)	номер субрахунку бухгалтерського обліку основних засобів (облікова група основних засобів)	Номер підгрупи (класу)основних засобів	Порядковий номер об’єкта основних засобів відповідного класу

Інвентарний номер привласнюється для забезпечення контролю за станом і рухом основних засобів кожному об'єкту в момент його введення в експлуатацію, що проставляється на об'єкті стійкою фарбою і зберігається за ним протягом усього терміну його викори­стання. Інвентарні номери об'єктів основних засобів, що вибули, не привласнюються новим об'єктам мінімум 5 років.

Бухгалтерський облік нематеріальних активів ведеться щодо кожного об'єкта за 7-ми групами:

• права користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище тощо);

• права користування майном (право користування земельною ділянкою, крім права постійного користування земельною ділянкою, відповідно до земельного законодавства, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо);

• права на комерційні позначення (права на торговельні марки (знаки для товарів і послуг), комерційні (фірмові) найменування тощо);

• права на об'єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, комерційні таємниці, у тому числі ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо);

• авторське право та суміжні з ним права (право на літературні, художні, музичні твори, комп'ютерні програми, програми для електронно-обчислювальних машин, компіляції даних (бази даних), виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення тощо);

• незавершені капітальні інвестиції в нематеріальні активи;

• інші нематеріальні активи (право на провадження діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо).

Податковий облік нематеріальних активів ведеться щодо кожного об'єкта за 6-ми групами.

Для правильної організації обліку необоротних активів має значення єдиний принцип їх оцінки. Існують наступні види оцінки необоротних активів:

Первісна вартість - історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів. Склад первісної вартості залежить від способу одержання.

Залишкова (балансова) вартість - первісна вартість за вирахуванням зносу (знос 0з - це втрата ними своїх споживчих якостей, а отже, і вартості; величина зносу відповідає сумі нарахованої амортизації)

Справедлива вартість - сума, за якою може бути здійснено обмін активу або оплату зобов'язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами

Переоцінена вартість - вартість необоротних активів після їх переоцінки

Ліквідаційна вартість - сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов'язаних із продажем (ліквідацією).