Специфіка проведення профорієнтаційної роботи з дорослим населенням в державній службі зайнятості

Система професійної орієнтації державної служби зайнятості має свою специфіку, обумовлену основними завданнями служби, можливостями та переважаючою питомою вагою певного контингенту споживачів профорієнтаційних послуг, який складають дорослі люди з наявною професією, життєвим та професійним досвідом. Для них професійна орієнтація набуває характеру переорієнтації [3, с.146].

Професійна переорієнтація має свої особливості. По-перше – це наявність сформованих і закріплених у певному виді трудової діяльності знань, навичок, умінь, професійно важливих якостей. По-друге – зменшення з віком можливостей якісних змін особистості, утворення нових психологічних структур, які б відповідали вимогам іншого виду діяльності. Раніше набуті знання, навички і вміння виступають для таких людей як компенсатор зниження працездатності. Тому професійна переорієнтація особистості на новий вид діяльності потребує обов’язкового врахування вже сформованих наявних професійних якостей на основі існуючої системи ціннісних орієнтацій, поглядів, ідеалів. Тобто, професійна переорієнтація передбачає зміну життєвих планів, сформованих професійних якостей, внутрішніх смислових структур безробітного відповідно до нової професійної діяльності [4, с.9-10].

Труднощі даного процесу полягають в тому, що переорієнтовуються люди, які вже є спеціалістами в попередній професії, а також у тому, що вибір де термінується зовнішніми чинниками. Заданість таких умов засвідчує, передусім, початкову відсутність зв’язку нової діяльності суб’єкта з його досвідом та реальними професійними потребами, а також вимагає довільного формування мотивації вибору нової професії на основі розуміння наслідків неприйняття рішення. Це призводить до виникнення конфліктів смислової, операційно-технічної та пізнавальної сторін діяльності у процесі перекваліфікації, тобто при оволодінні новим фахом.

Професійна переорієнтація – тривалий, складний і суперечливий процес переходу особистості від однієї професії до іншої на основі вже набутих професійних якостей, важливої особистісної і суспільної цінності. Розпочинається переорієнтація, як правило, ще до звільнення з попереднього місця роботи, а завершується повним оволодінням новою діяльністю. В процесі переорієнтації для особистості характерний маргінальний (перехідний) стан, основними ознаками якого є: зниження адаптації до середовища, підвищена психічна напруженість, контрастність внутрішніх переживань, неадекватність оцінок і самооцінок, підвищена чутливість до зовнішніх впливів, зниження ефективності діяльності тощо [ 2].

В процесі професійної переорієнтації людина проходить три основні етапи: 1) завершення роботи на попередньому місці; 2) безробіття і вибір нового виду трудової діяльності; 3) оволодіння новою професією.

Велику роль в ситуації переорієнтації відіграє діапазон професійних і позапрофесійних інтересів, широта сфер діяльності, в яких людина випробувала свої сили і накопичила відповідні знання і вміння.

Ефективність дій особистості в ситуації вибору нової професії залежить від її активності, що дозволяє не впадати в повну залеєжність від соціальних вимог та установок і зберігати власну позицію. Такі якості як відповідальність і самостійність, що проявляються в умінні і готовності зробити обгрунтований вибір в будь-якій сфері життєдіяльності, професійна мобільність, професійна перспективна, соціальний оптимізм дозволяють людині швидше переорієнтуватися на нову професійну діяльність.

Аналіз стану професійної переорієнтації дорослих дозволяє говорити про відсутність системного наукового розгляду усього комплексу її психологічних аспектів. На думку В.П.Петрова „практична актуальність проблеми, її складність і специфічна прив´язаність до фундаментальних питань психологічного характеру говорить про те, що сьогодні необхідна цілісна і самостійна психологічна концепція професійної переорієнтації особистості. ЇЇ мета – виявити закономірності, механізми та латентну структуру процесу переходу дорослої людини до нової діяльності, розробити відповідний концептуальний апарат, створити теоретичну основу для розробки алгоритму самостійної діяльності особистості в ситуації професійної переорієнтації з урахуванням специфіки різних етапів цього процесу, а також конкретних форм для надання допомоги суб´єкту переорієнтації з боку відповідних служб”, організацій, установ 2, 83.

Відсутність у вітчизняній психології цілеспрямованих теоретичних та прикладних досліджень за даною тематикою веде до того, що підбір дорослій людині нової професії будується або на принципах “здорового глузду” і повсякденних уявлень щодо схожості різних видів діяльності, або за аналогією з виробленням професійних рекомендацій випускнику школи, який тільки починає професійний шлях, - через традиційне тестування і пошук у нього деяких природних схильностей; або, що буває у більшості випадків, - з урахуванням лише економічних показників (рівня заробітної плати, режиму праці, транспортної доступності місця роботи тощо). У результаті дорослій людині (і сформованому фахівцю) пропонують “усе забути та почати наново”.

Велику роль в ситуації переорієнтації відіграє діапазон професійних та позапрофесійних інтересів, спектр сфер діяльності, в яких людина випробувала свої сили і накопичила відповідні знання та вміння. Цінним для даної ситуації є також сформована готовність людини до зміни діяльності та стиль реагування на життєві обставини, що змінюються, а також труднощі, що зустрічаються.

У зв’язку з цим виникає проблема раціонального використання сформованих здібностей у людини-професіонала та проблеми виявлення професійних здібностей при переорієнтації дорослої людини на інший вид діяльності. Бо, як вже згадувалося, питання професійної переорієнтації розглядаються та вирішуються переважно як соціально-економічні, про що свідчить спрямованість більшості публікацій у періодичній пресі та наукових виданнях, особливості методичних підходів до оцінки можливостей безробітного і визначення “підходящої” для нього роботи або найбільш оптимального профілю перекваліфікації, а також зміст загальної концепції зайнятості, де основна увага приділяється питанням виплати допомоги по безробіттю, її розмірам і методиці обчислення, організації страхування на випадок безробіття, розрахункам перспективності різних професій у майбутній економіці тощо. Нажаль, питання переорієнтації, повторного працевлаштування та перепідготовки дорослих людей сьогодні ще недостатньо розроблені в психологічному плані.

Без належного аналізу і без урахування внутрішньоособистісних чинників у процесі переходу від однієї професії до іншої, адекватної оцінки станів конкретних людей та їх можливостей, що склалися до даного етапу вікового та професійного розвитку, психологічних особливостей видів діяльності, що змінюються, прогнозування на цій основі перспектив і психологічної “ціни” освоєння людиною нової професії – рішення з переорієнтації безробітних носять маніпулятивний характер і не можуть забезпечити необхідну її економічну та особисту доцільність. Особливого значення це набуває для людини, чий вибір пов’язаний з попереднім професійним навчанням. Для такої людини актуалізується ситуація професійного самовизначення.

Характер професійного самовизначення зумовлюється багатьма демографічними, соціально-економічними та психологічними чинниками, що притаманні конкретній особі або групі осіб. Слід зазначити, що саме наявність у дорослих безробітних спеціальних знань, умінь, навичок та виробничого досвіду є тією визначальною ознакою, яка найбільш суттєво відрізняє їх від учнівської молоді та впливає на професійне самовизначення.

“У період вибору професії в індивідуальній ситуації оптанта відбуваються певні зміни. Формується “орієнтувальна основа” дій з вирішення питань щодо вибору професії – здійснюється пошук та опрацювання інформації про обставини і основи вибору професійного шляху; зявляються нові “синтези здібностей” та формуються інтереси і схильності; змінюються стосунки з оточуючими, що повязано з обмірковуванням і обговоренням своїх професійних планів; зявляються нові синтези у самосвідомості, що стосуються усвідомлення рівня вибагливості до майбутнього статусу і карєрних досягнень” 2,29. З огляду на це, застосування у профорієнтаційній роботі щодо самовизначення загальноприйнятої формули вибору професії (“хочу – можу – треба”) доцільне для школярів, учнів та студентів навчальних закладів різних рівнів акредитації. Що ж до безробітних, то ця формула вимагає певних корективів, які, переважно, стосуються складової “можу”. Незважаючи на те, що традиційна структура цієї складової неповна (тут, наприклад, відсутня категорія професійного досвіду), вона змістовно переобтяжена (до неї входять знання, вміння, психічні процеси та типологічні особливості, здібності, стан здоров’я тощо) і не має достатньої внутрішньої динаміки та визначеного зв’язку елементів. Позбутися цих вад до певної міри можна шляхом виділення в структурі “можу” двох окремих самостійних складових “знаю” та “вмію”.

Схематично складова “знаю” визначатиме рівень та якість вже набутих загальноосвітніх і спеціальних знань, їх вплив на успішність процесу оволодіння теорією певної професії. Складова “вмію” може бути визначена як сукупність та ступінь розвитку різноманітних, в тому числі професійних, навичок та умінь, що сприяють засвоєнню нових виробничих дій. В цьому контексті складова “можу” поєднує професійні знання з уміннями та навичками у досвіді їх застосування в галузях виробництва, індивідуально-трудовій діяльності, на конкретних робочих місцях. Зміст складових “хочу” і “треба” залишиться без змін.

Важливість категорії професійного досвіду у самовизначенні безробітних незаперечна, і йому більше відповідає формула вибору професії із складовими “хочу”, “знаю”, “вмію”, “можу”, “треба”. Уявити її можна у вигляді п’ятикутника, внутрішнім осередком якого будуть психічні якості та здібності, ціннісні орієнтації, самосвідомість та типологічні особливості тощо, тобто те, що відрізняє одну людину від іншої та становить неповторність “я”. Тож, порівняно з традиційною вона не лише збереже психічне підґрунтя професійної визначеності, але й збагатить її рисами індивідуальності – “я хочу”, “я знаю”, “я вмію”, “я можу”, “мені треба”. Є всі підстави стверджувати, що така формула, завдяки належному врахуванню в ній спеціальних знань, вмінь, навичок та досвіду сприятиме підвищенню рівня активності професійного самовизначення безробітних [3].

Достатньо часто ми спостерігаємо у безробітних переоцінювання\недооцінювання ними корисності для подальшого працевлаштування раніше набутих спеціальних знань, навичок та досвіду, а також невміння визначати власний професійний потенціал. Це заважає прийняттю доцільних з погляду зайнятості рішень та призводить до помилок.

Є ще один суттєвий аспект у проведенні профорієнтаційної роботи з дорослими людьми, які мають професійний та життєвий досвід. Аналіз наукових літературних джерел з проблем здібностей свідчить, що на формування професійних здібностей впливають не тільки задатки, але й вікові особливості та попередній досвід. Перехід від однієї діяльності до іншої у зрілому віці має ряд суттєвих відмінностей від ситуації первинного професійного вибору молодої людини. З віком у людини відбувається зниження об’єктивних можливостей для розвитку, зміни особистості, утворення нових психологічних структур, а практичний досвід, знання, навички, інші професійно важливі якості, сформовані в попередній діяльності протистоять цьому процесу.

Для того, щоб надати такій людині рекомендації щодо подальшого професійного орієнтування необхідно враховувати той досвід, так би мовити, “набір робочих інструментів”- професійних здібностей, які вона має, бо це і буде основою для вибору нового виду діяльності, нової професії.

Найбільш дієвим інструментарієм при наданні профорієнтаційних послуг дорослим громадянам є профконсультаційна бесіда. Саме в бесіді з дорослою людиною є можливість визначити наявність відпрацьованих здібностей через з’ясування успішності в попередній діяльності. Така бесіда повинна включати чотири блоки: 1) об’єктиві данні про оптанта (вік, стать, освіта, наявність/відсутність професії, досвід роботи тощо); 2) продуктивність в попередній діяльності (як справлявся зі своїми функціональними обов’язками, чи виконував план, чи було кар’єрне зростання тощо); 3) задоволеність роботою (чи отримував задоволення від роботи, яким був настрій на роботу тощо); 4) нервово-психічні трати (втомлюваність, частота захворювань). Включення в бесіду питань за цими блоками надасть можливість оцінити успішність попередньої діяльності комплексно.

Питання бесіди в основному спрямовуються на з’ясування умінь та навичок, що їх набула людина за попередній професійний трудовий період та в результаті виконання інших видів діяльності, якими людині доводилось займатися поза професією (хобі, додатковий заробіток тощо, захоплення). Тобто таких, що швидко можуть активізуватися, перейти в стан оперативності, і, таким чином, слугувати базисом для формування нових професійних здібностей до нового виду діяльності. Така уніфікована бесіда може використовуватися спеціалістами з профорієнтації в якості зручного інструментарію, за допомогою якого можна оптимізувати процес консультування, зробити його більш компактним за часом при збереженні достатньої об’єктивності отриманої від клієнта інформації.

Також слід зауважити, що успішність та дієвість проведення профконсультаційної бесіди залежить від рівня підготовки і професіоналізму самого спеціаліста [3, с. 150-154].