Мистецько-педагогічні погляди в творчості соломії крушельницької

Процеси реформування національної системи освіти в Україні зумовлюють соціокультурні, економічні та суспільно-політичні реалії. Естетика, культура, духовність у “Національній доктрині розвитку освіти” визначені як пріоритетні напрями у вихованні особистості. Там зазначається, що “національне виховання спрямовується на залучення громадян до глибинних пластів національної культури і духовності” [1, с. 40]. Отже, в умовах відродження національної культури та її активного впровадження у педагогічну практику її виховного потенціалу, вивчення історії вітчизняної музичної педагогіки є особливо актуальним. У цьому аспекті повчальним є мистецько-педагогічний доробок великої українки Соломії Крушельницької.

Її становлення як митця, педагога, громадянського діяча відбувалося у складний період української історії. Австро-угорський, польський, радянський періоди; активізація національно-політичних, мистецьких, культурних та освітніх процесів на Західній Україні; відродження українства і поразки його визвольних рухів по-своєму впливали на її особистісний розвиток. Мистецько-педагогічні погляди С. Крушельницької формувались на ідеалах і традиціях свого народу. Вона, як визначна співачка і актриса, зберегла в собі свій природний стан, народність і культуровідповідність. Про це часто нагадувала зарубіжна критика. Так, в Італії на початку ХХ століття писали, що С. Крушельницька демонструє високе мистецтво, високе акторське вміння.

Блискуче опанувавши вершини світової класики оперного співу, вона ні на мить не переставала захоплюватися українською народною піснею, романсами, а особливо творами М. Лисенка. “Дістала-м Ваші пісні, котрі ласкаво привіз мені п. Яблоновський, і сердечно Вам дякую за них! При найближчій нагоді заспіваю їх де на концерті, ” – писала вона М. Лисенку, наголошуючи, що рада була б співати у Києві [2, с. 309]. С. Крушельницькій був притаманний не лише природний естетичний смак, але й вічний громадянський і патріотичний поклик до єдності України і українства. Дружба з М. Павликом, І. Франком, В. Стефаником, Л. Українкою пробуджували у співачки благородні почуття служити рідному народу: вона завжди прагнула сприяти культурному розвою свого народу. Кошти, які вона отримувала від укладених контрактів, часто надсилала на потреби українських справ.

Постійне прагнення пізнавати новий світ, людей, культури різних народів формувало її як гуманістку і істинну просвітительку. “Читаю вже по-французьки, - пише співачка в листі до М. Павлика, - і дуже займають мене речі Мопассана, Бурже, Превоста і др.... Научилася говорити по-іспанськи” [2, с. 320]. Завжди із захопленням і повагою згадувала культури народів і таланти тих митців, на основі яких виховувалася. Працюючи у Львівській консерваторії, педагог із вокального співу, професор С. Крушельницька уважно переймалася і тим, які риси людські та професійні мають бути властивими як для підготовки вокальних кадрів, так і для кваліфікованих викладачів співу.

Таким постає перед нами образ С. Крушельницької – це рідкісне явище, що поєднало в собі унікальний природний дар, витончений смак, людськість, громадянськість і є значущим для розвитку сучасної української мистецько-педагогічної освіти.