2.2 Теоретичні аспекти проведення фінансового аналізу

В широкому розумінні метод фінансового аналізу можна визначити як систему теоретико-пізнавальних категорій, наукового інструментарію і регулярних принципів дослідження фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання. Перші два елементи (система категорій та науковий інструментарій ) характеризують статичну компоненту методу, останній ( система регулярних принципів ) – його динаміку. Категорії фінансового аналізу – це найбільш загальні, ключові поняття даної науки. Серед них: фактор, модель, ставка,відсоток, дисконт, грошовий потік та ін..

Науковий інструментарій (апарат) фінансового аналізу – це сукупність загальнонаукових і конкретних наукових методів і моделей дослідження фінансової діяльності господарюючих суб’єктів.

Принципи фінансового аналізу регулюють процедурну сторону його методології та методики. До них належать:

• Системність;

• Комплексність;

• Регулярність;

• Послідовність;

• Об’єктивність та ін..

В економічній теорії та практиці існують різні класифікації методів економічного аналізу взагалі та фінансового зокрема.

За класифікацією розрізняють неформальні й формальні методи аналізу. Неформальні ( евристичні ) методи аналізу ґрунтуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв’язках та залежностях. До неформалізованих належать такі методи:

1. Експертних оцінок та сценаріїв;

2. Психологічні;

3. Морфологічні;

4. Порівняльні;

5. Побудови системи показників;

6. Побудови системи аналітичних таблиць.

Ці методи застосовують в основному для прогнозування стану об’єкта на перспективу в умовах неповно використаної інформації, неможливості обліку всіх чинників, спрощеної уяви про явище економічної діяльності, тобто в умовах часткової або повної невизначеності. Стан невизначеності характеризує відсутність будь-яких конкретних даних про можливі напрямки розвитку дій та про вірогідність здійснення кожного з них у майбутньому. Ці методи характеризуються певним суб’єктивізмом, оскільки в них велике значення мають інтуїція, досвід та знання аналітика.

До формалізованих методів фінансового аналізу належать ті, в основу яких покладено жорстоко формалізовані аналітичні залежності. Основні з них:

• Арифметичних різниць;

• Ланцюгових підстановок;

• Відсоткових чисел;

• Дисконтування;

• Балансовий;

• Диференційний;

• Логарифмічний;

• Виокремлення ізольованого впливу факторів;

• Інтегральний;

• Простих та складних відсотків та ін..

У процесі фінансового аналізу також широко застосовують традиційні методи економічної статистики та математико-статистичні.

Використання видів, прийомів і методів фінансового аналізу для конкретних цілей вивчення фінансового аналізу підприємства в сукупності становить методологію та методику аналізу.

Фінансовий аналіз здійснюють за допомогою різних моделей , які дають змогу структурувати та ідентифікувати взаємозв’язки між основними показниками. . Існують три основні типи моделей, які застосовуються в процесі аналізу фінансового стану підприємства:

1) дескриптивні;

2) предикативні;

3) нормативні.

Дескриптивні моделі (описового характеру) є основними для оцінювання

фінансового стану підприємства. До них належать: побудова системи звітних балансів, подання фінансових звітів у різних аналітичних розрізах, вертикальний і горизонтальний аналіз звітності, трендовий аналіз, аналіз відносних показників і коефіцієнтів, порівняльний, або просторовий аналіз, факторний аналіз, система аналітичних коефіцієнтів. Дескриптивні моделі ґрунтуються на використанні інформації бухгалтерської звітності.

Предикативні моделі – це моделі прогностичного характеру. Вони використовуються для прогнозування доходів та витрат підприємства, його майбутнього фінансового стану. Найпоширеніші з них:

1) розрахунки точки критичного обсягу продажу (аналіз беззбитковості);

2) побудова прогностичних фінансових звітів;

3) моделі динамічного аналізу (жорстко-факторні детерміновані моделі та регресійні моделі);

4) моделі ситуаційного аналізу.

Нормативні моделі – це моделі, які дають можливість порівнювати фактичні

результати діяльності підприємства з нормативними. Ці моделі використовуються, як правило, у внутрішньому фінансовому аналізі, їх сутність полягає у встановленні нормативів на кожну статтю витрат для відповідних технологічних процесів, видів виробів та з’ясуванні причин відхилень фактичних даних від цих нормативів.

Розглянемо сутність основних прийомів фінансового аналізу. До економіко-логічних належать прийоми: порівняння, деталізація, групування, середніх та відносних величин, балансовий прийом, горизонтальний та вертикальний аналіз, трендовий аналіз, прийом послідовного ізолювання факторів абсолютних та відносних різниць, розрахунки пайової участі.

До економіко-математичних прийомів, які найчастіше використовують під час фінансового аналізу, можна віднести інтегральний, графічний та кореляційно-регресійні прийоми.

Найважливішими спеціальними прийомами фінансового аналізу є порівняльний, або просторовий аналіз. Порівняння полягає в співставленні фінансових показників звітного періоду з їх плановим значенням (норматив, норма, ліміт) і з показниками попереднього періоду. Для того щоб за результатами порівняння можна було зробити правильні висновки, необхідно забезпечити відповідність показників та їх однорідність. Відповідність аналітичних показників має бути забезпечена за календарними строками, методами оцінки, умовами роботи, інфляційними процесами.

Деталізація як прийом широко використовується під час аналізу розподілу факторів і результатів господарської діяльності в часі та просторі. За його допомогою виявляються позитивний та негативний вплив окремих факторів, наслідки яких зазвичай взаємно протилежні.

Групування як засіб розподілу сукупності на однорідні за ознаками елементи, застосовується в аналізі для того, щоб розкрити зміст середніх підсумкових показників і вплив окремих одиниць на ці середні.

Середні величини краще відображають сутність того чи іншого процесу, закономірності його розвитку, ніж більшість окремо взятих позитивних та негативних відхилень. Середні величини широко застосовуються в аналізі, особливо при вивченні масових явищ, таких як середній виробіток, середні залишки. Застосовуються середньоарифметичні та середньо хронологічні зважені.

Відносні величини (проценти, коефіцієнти, індекси) дають можливість глибше зрозуміти сутність і характер відхилення від бази. Вони особливо необхідні для вивчення динаміки показників за ряд звітних періодів. Зростання чи зниження можна розрахувати відносно єдиної бази, взятої за вихідну, чи відносно ковзаючої бази, тобто попереднього показника.

Балансовий прийом застосовується у тому разі, коли потрібно вивчити співвідношення двох груп взаємопов'язаних економічних показників, підсумки яких мають бути рівними між собою. Найпоширенішим є прийом балансових зв'язків. Він використовується при аналізі фінансового стану підприємства для перевірки повноти та правильності зроблених розрахунків щодо визначення впливу окремих факторів на загальну величину відхилення за показником, що вивчається. В усіх випадках, коли дія фактора є самостійною, хоча й пов'язаною з іншими факторами, підсумок впливу окремих факторів повинен дорівнювати величині загального відхилення за показником. Якщо такої рівності немає, то це свідчить про неповне виявлення рівня впливу окремих факторів чи про помилки при його розрахунках.

Прийом послідовного вилучення факторів (ланцюгових підстановок) використовується для розрахунків величини впливу окремих факторів у загальному комплексі їх дії на рівень сукупного фінансового показника. Цей метод використовується тоді, коли зв'язок між показниками можна виразити математично у формі функціональної залежності. Сутність прийому ланцюгових підстановок полягає у послідовній заміні кожного звітного показника базисним, при цьому усі інші показники розглядаються як незмінні. Така заміна дає змогу визначити ступінь впливу фактора на сукупний фінансовий показник. Число ланцюгових підстановок залежить від кількості факторів, що впливають на сукупний фінансовий показник. Використання прийому ланцюгових підстановок потребує суворої послідовності визначення впливу окремих факторів. Ця послідовність передбачає, що передусім визначається вплив кількісних показників, які характеризують абсолютний обсяг діяльності, обсяг фінансових ресурсів, доходів та витрат, у другу чергу - вплив якісних показників, які характеризують рівень доходів та витрат, ступінь ефективності використання фінансових ресурсів.

Прийом різниць полягає в тому, що насамперед визначається абсолютна або відносна різниця (відхилення від базисного показника) за факторами, які вивчаються, і за сукупним фінансовим показником. Потім це відхилення (різниця) за кожним фактором перемножується на абсолютне значення інших взаємопов'язаних факторів. При вивченні впливу на сукупний показник двох факторів (кількісного і якісного) прийнятоперемножувати відхилення за кількісним фактором на базисний якісний фактор, а відхилення за якісним фактором – на звітний кількісний фактор.

Прийом відносних різниць (за різницею процентів, коефіцієнтів) застосовується у тому разі, коли результативний показник можна подати як добуток факторів (співмножників). Величина окремих факторів розраховується множенням різниці в процентах рівня виконання плану за двома взаємозв'язаними показниками на абсолютний планований рівень результативного показника.

Прийом пайової участі (пропорційного ділення приросту) використовується для деталізації факторів першого, другого і n-го порядків, вплив яких на результативний показник виражається не абсолютною сумою, а відносними показниками. Для розрахунку факторів визначається коефіцієнт пайової участі як відношення приросту результативного показника до суми факторних змін. Рівень впливу окремих факторів на результативний показник визначається множенням суми зміни даних факторів на коефіцієнт пайової участі.

Для вирішення конкретних завдань фінансового аналізу застосовується цілий ряд спеціальних методів, які дозволяють одержати кількісну оцінку окремих аспектів фінансової діяльності підприємства. Фінансовий аналіз використовує цілий ряд методівякзагальнонаукових і загальноекономічних, так і специфічних методів фінансового аналізу.

Можна виділити серед них шість основних методів фінансового аналізу:

 горизонтальний аналіз;

 вертикальний аналіз;

 трендовий аналіз;

 метод фінансових коефіцієнтів;

 порівняльний аналіз;

 факторний аналіз.

Горизонтальний (часовий) аналіз – порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом. Він дає змогу виявити тенденції зміни окремих статей або їх груп, що входять до складу бухгалтерської звітності. В основі цього аналізу покладено обчислення базисних темпів зростання балансових статей чи звіту про фінансові результати підприємства.

Вертикальний (структурний) аналіз – визначення структури підсумкових фінансових показників з виявленням впливу кожної позиції звітності на результат у цілому.

Форми вертикального (структурного) аналізу:

• Вертикальний (структурний) аналіз активів;

• Вертикальний (структурний ) аналіз капіталу передбачає визначення частки власного та позикового капіталу, склад власного і позикового капіталу, які використовують, за видами та склад позикового капіталу за строковістю зобов’язань тощо;

• Вертикальний (структурний) аналіз грошових потоків.

Трендовий аналіз – порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів і визначення тренда, тобто основної тенденції динаміки показника, очищеної від випадкових впливів та індивідуальних особливостей окремих періодів. За допомогою тренда формуються можливі значення показників у майбутньому, а, отже, ведеться перспективний, прогнозний аналіз.

Аналіз відносних показників (коефіцієнтів) – розрахунок відносин даних звітності, визначення взаємозв'язків показників.

Порівняльний (просторовий) аналіз – це як внутрішньогосподарський аналізі порівняння зведених показників звітності за окремими показниками підприємства, його дочірніх фірм, підрозділів, цехів, так і міжгосподарський аналіз та порівняння показників даного підприємства з показниками конкурентів, з середньогалузевими та середніми загальноекономічними даними.

Факторний аналіз – це аналіз впливу окремих факторів (причин) на результативний показник за допомогою детермінованих чи стохастичних прийомів дослідження. Причому факторний аналіз може бути як прямим (власне аналіз), тобто роздроблення результативного показника на складові частини, так і зворотним (синтез), коли його окремі елементи з'єднують у загальний результативний показник.

Використання рядів динаміки. Рядом динаміки називають часову послідовність значень економічних показників. Це хронологічні (моментні ) або часові (інтервальні) ряди значень показника, які дають змогу аналізувати особливості розвитку того чи іншого економічного явища. Ряди динаміки можуть бути побудовані за абсолютними, відносними або середніми величинами.

Для повної характеристики змін і тенденцій у динаміці використовуються такі додаткові показники: абсолютний приріст, темп зростання, темп приросту. Абсолютним приростом називається різниця між наступним та попереднім рівнями ряду динаміки:

(2.1)

Або

∆у= У𝑖‐У₀ (2.2)

Темп зростання називається відношення наступного рівня до попереднього або до будь-якого іншого, що його взято за базу порівняння:

(2.3)

Або (2.4)

Тем приросту називається відношенням абсолютного приросту до базисного рівня:

(2.5)

Або (2.6)

Темп приросту може бути розрахований як різниця між темпом зростання та одиницею (або 100%):

(2.7)

Усі ці показники можна обчислити базисним і ланцюговим способом.

З метою спрощення проведення аналізу фінансового стану використовують агрегований аналітичний баланс.

Агрегація – це ступінь узагальнення даних інформації з метою аналізу. Ступінь агрегації залежить від мети аналізу та рішення аналітика.

Отже, агрегований аналітичний баланс – це таблична форма, вихідними даними в якій є показники бухгалтерського балансу, укрупнені з метою аналізу.

Існують два підходи до побудови агрегованого аналітичного балансу:

1. Від аналізу господарських засобів до показників джерел фінансування господарських засобів;

2. У зворотному варіанті.

Фінансовий стан – це ступінь забезпечення підприємства необхідними фінансовими ресурсами для забезпечення ефективності господарської діяльності. Комплексна оцінка фінансового стану підприємства здійснюється за допомогою спеціальних інструментів – показників, що характеризують наявність, розміщення, ефективність використання окремих видів ресурсів. Метою такої оцінки є отримання характеристик майнового і фінансового стану і потенціалу суб’єкта господарювання з метою виявлення як внутрішніх резервів росту (ефективність діяльності), так і проблемних ділянок господарювання.

Для оцінки фінансово-господарської діяльності ТзОВ «Уніплит» нами будуть використані наступні групи показників:

1.Показники майнового стану підприємства.

Дану групу складають показники :

• Всього майна – цей показник дає загальну вартісну оцінку активів, які перебувають на балансі підприємства. Його зростання свідчить про збільшення майнового потенціалу підприємства;

• Величина власних обігових коштів (функціонуючий капітал) – характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних активів підприємства. Цей розрахунковий показник залежить від структури активів, так і від структури джерел коштів.

Головним та постійним джерелом збільшення власних оборотних коштів є:

• Прибуто;

• Позикові кошти;

• Обігові кошти;

• Необоротні активи;

• Коефіцієнт зносу основних засобів – показує, яка частка основних засобів про амортизована. Розраховується за формулою :

(2.8)

• Частка реальної вартості основних засобів в майні підприємства – показує, яку частку зі всіх активів складають основні засоби.

2.Показники фінансової стійкості.

Стійкість підприємства є умовою його життєдіяльності та основою стабільності становища. На неї впливають різні фактори.

За видами фінансової стійкості поділяється в залежності від факторів , які на неї впливають:

1) внутрішня стійкість – загальний фінансовий стан, при якому забезпечується високий фінансовий результат функціонування підприємства, в основі його лежить принцип активного регулювання на зміну як внутрішніх, так зовнішніх факторів впливу;

2) зовнішня – зумовлена стабільністю економічного середовища, де здійснює діяльність підприємства, що досліджуються;

3) загальна стійкість – такий рух грошових коштів, при якому забезпечується постійне перевищення грошових засобів над їх витрачанням.

Отже, фінансова стійкість – це досягнення стабільності перевищення доходів над витратами, яке забезпечує позитивні грошові потоки, вільне маневрування грошовими коштами і шляхом їх ефективного сприяння безперебійному функціонуванню підприємства.

Джерелами фінансування запасів можуть виступати:

1. власні обігові кошти:

(2.9)

де ВК- власний капітал; НА- необоротні активи;

2)постійні власні і довгострокові джерела фінансування:

(2.10)

де ЗНВіП – забезпечення наступних витрат і платежів; ДЗ – довгострокові зобов’язання;

3)загальні (основні) джерела фінансування:

(2.11)

де КЗ – короткострокові зобов’язання.

За результатами порівняння вартості запасів з відповідним джерелом фінансування можна виявити їх надлишок або нестачу:

(2.12)

(2.13)

(2.14)

При характеристиці типу фінансової стійкості доцільно приділяти окрему увагу розрахунку відносних показників, до яких відносять:

• коефіцієнт автономії, який обчислюють за формулою:

(2.15)

де ВК – власний капітал, ВБ – валюта балансу.

Рекомендоване значення показника становить .

• коефіцієнт заборгованості – показує частку позикових джерел фінансування.

(2.16)

Рекомендоване значення складає .

Запас фінансової стійкості – це характеристика того рівня захищеності основної діяльності підприємства, який є на даний час і яким можна скористатися у випадку форс-мажорних обставин (зміна або зменшення обсягу виробництва, реалізації, відмова постачальників, фінансова криза тощо). Запас фінансової стійкості визначається за допомогою спеціальних методів аналізу :

1. аналіз критичного обсягу реалізації;

2. визначення зони безпечності;

3. розрахунок показників операційного, фінансового, операційно-фінансового лівериджу.

Під час аналізу беззбитковості визначаються показники :

1. критичний обсяг реалізації;

2. запас міцності;

3. коефіцієнт запасу міцності.

Точку беззбитковості характеризує такий обсяг реалізації, при якому доходи підприємства довіряють понесеним витратам, фінансовий результат дорівнює нулю. Точка беззбитковості розраховується в натуральних і грошових вимірниках. Точку беззбитковості називають прогнозом рентабельності. Для її визначення виконують наступну послідовність дій :

1. визначають валовий прибуток ( виручка від реалізації мінус витрати );

2. всі витрати поділяються на постійні та змінні, отже, валовий прибуток дорівнює різниці між величиною виручки від реалізації та сумою постійних та змінних витрат;

3. роблять припущення, що прибуток в точці беззбитковості дорівнює нулю, тоді виручка рівна сумі постійних і змінних витрат;

4. Виручка = Ціна * Кількість (2.17)

Змінні витрати = Собівартість * Кількість (2.18)

Постійні витрати не змінюються, тому :

Ціна * Кількість = Собівартість * Кількість + Пост. Витрати (2.19)

5. Точка беззбитковості в натуральних одиницях :

(2.20)

6. Якщо і ліву, і праву частини рівняння домножити на ціну, отримаємо точку беззбитковості в грошовому виразі :

(2.21)

Маржинальний дохід ( валова маржа ) дорівнює сумі валового прибутку та постійних витрат.

Показник марж. доходу = Ціна – Собівартість (2.22)

Коефіцієнт марж. доходу = 1- Собівартість/Ціна (2.23)

(2.24)

(2.25)

3. Показники платоспроможності та ліквідності.

Фінансовий стан підприємства прийнято оцінювати з короткострокової (ліквідності і платоспроможності) і довгострокової (фінансової стійкісті) перспективи.

Ліквідність підприємства - це його здатність швидко продати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов'язань.

Ліквідність підприємства характеризується співвідношенням величини його високоліквідних активів (грошові кошти та їх еквіваленти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість) і короткострокової заборгованості.

Про незадовільний стан ліквідності підприємства свідчитиме той факт, що потреба підприємства в коштах перевищує їх реальні надходження. Щоб визначити, чи достатньо у підприємства коштів для погашення своїх зобов'язань, необхідно передовсім проаналізувати процес надходження коштів від господарської діяльності і формування залишку коштів після погашення зобов'язань перед бюджетом, позабюджетними фондами та виплатою дивідендів.

Аналіз ліквідності потребує також ретельного аналізу структури кредиторської заборгованості підприємства. Необхідно визначити, чи є вона "стійкою" (наприклад, борги постачальникам), чи є вона простроченою, тобто такою, термін погашення якої минув.

Аналіз ліквідності здійснюється на підставі порівняння обсягу поточних зобов'язань із наявними ліквідними коштами.

На практиці для ефективного вимірювання ліквідності застосовується відповідна система коефіцієнтів, які відображають співвідношення статей балансу та інших видів фінансової звітності.

Всі активи підприємства в залежності від ступеня ліквідності, тобто швидкості перетворення в кошти, можна умовно поділити на такі групи:

1. Найбільш ліквідні активи (А1) – суми по всіх статтях коштів, що можуть бути використані для виконання поточних розрахунків негайно. В цю групу включають також короткострокові фінансові вкладення (цінні папери).

2. Швидкореалізовані активи (А2) – активи, для обертання яких у наявні кошти потрібен певний час. У цю групу можна включити дебіторську заборгованість (платежі по якій очікуються протягом 12 місяців після звітної дати), інші оборотні активи.

3. Повільнореалізовані активи (А3) – найменш ліквідні активи. Це запаси, дебіторська заборгованість (платежі по якій очікуються більш як через 12 місяців після звітної дати), податок на додану вартість по придбаним цінностям тощо.

4. Важкореалізовані активи (А4) – активи, що призначені для використання в господарській діяльності протягом тривалого періоду часу. В цю групу можна включити статті I розділу активу балансу "Необоротні активи".

Перші три групи активів протягом всього господарського періоду можуть постійно змінюватися і відносяться до поточних активів підприємства. Поточні активи більш ліквідні, ніж всі інші активи підприємства.

Пасиви балансу по мірі зростання строків погашення зобов'язань групуються наступним чином:

1. Найбільш термінові зобов'язання (П1) – кредиторська заборгованість, розрахунки по дивідендах, інші короткострокові зобов'язання, а також позики, не погашені в термін (за даними додатків до бухгалтерського балансу).

2. Короткострокові пасиви (П2) – короткострокові кредити банків та інші позики, які підлягають погашенню на протязі 12 місяців після звітної дати.

3. Довгострокові пасиви (П3) – довгострокові кредити та інші довгострокові пасиви – статті ІІI розділу пасиву балансу "Довгострокові зобов'язання".

4. Постійні пасиви (П4) – статті I розділу балансу "Власний капітал".

Короткострокові і довгострокові зобов'язання, разом узяті, називають зовнішніми зобов'язаннями.

Підприємство вважається ліквідним, якщо його поточні активи перевищують його короткострокові зобов'язання.

Для оцінки реального ступеня ліквідності підприємства необхідно провести аналіз ліквідності балансу.

Ліквідність балансу визначається як ступінь покриття зобов'язань підприємства його активами, термін перетворення яких у гроші відповідає терміну погашення зобов'язань.

Для визначення ліквідності балансу варто зіставити результати по кожній групі активів і пасивів.

Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо виконуються умови:

А1 > П1

А2 > П2

А3 > П3

А4 < П4

Якщо виконуються перші три нерівності, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов'язання підприємства, то обов'язково виконується остання нерівність, що має глибокий економічний зміст і свідчить про наявність у підприємства власних оборотних коштів, тобто дотримується мінімальна умова фінансової стійкості.

Невиконання якоїсь із перших трьох нерівностей свідчить про те, що ліквідність балансу в тій чи іншій мірі відхиляється від абсолютної. При цьому нестача коштів по одній групі активів компенсується їх надлишком по іншій групі, хоча компенсація може бути лише по вартісній величині, оскільки в реальній платіжній ситуації менш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні.

Зіставлення найбільш ліквідних коштів і швидкореалізованих активів з найбільш терміновими зобов'язаннями і короткостроковими пасивами дозволяє виявити поточну ліквідність і платоспроможність. Якщо ступінь ліквідності балансу настільки велика, що після погашення найбільш термінових зобов'язань залишаються зайві кошти, то можна прискорити терміни розрахунків із банком, постачальниками й іншими контрагентами.

Показники ліквідності застосовуються для оцінки спроможності підприємства виконувати свої короткострокові зобов'язання.

Загальну оцінку платоспроможності дає коефіцієнт покриття, який в економічній літературі також називають коефіцієнтом поточної ліквідності, коефіцієнтом загального покриття.

Коефіцієнт покриття визначають за формулою:

(2.26)

Коефіцієнт покриття вимірює загальну ліквідність і показує, якою мірою поточні кредиторські зобов'язання забезпечуються поточними активами, тобто скільки грошових одиниць поточних активів припадає на 1 грошову одиницю поточних зобов’язань. Якщо співвідношення менше, ніж 1:1, то поточні зобов'язання перевищують поточні активи.

Встановлений норматив цього показника від 0,7 до 2,0.

Коефіцієнт покриття є дуже укрупненим показником, внаслідок чого в ньому не відображається ступінь ліквідності окремих елементів оборотного капіталу. Тому у практиці аналізу фінансового стану на українських підприємствах використовують також інші коефіцієнти ліквідності, два з яких подано нижче.

Коефіцієнт швидкої ліквідності (миттєвої ліквідності), який є проміжним коефіцієнтом покриття і показує яка частина поточних активів з відрахуванням запасів і дебіторської заборгованості, платежі по який очікуються більш як через 12 місяців після звітної дати, покривається поточними зобов'язаннями. Він розраховується за формулою:

(2.27)

Для підприємств України рекомендована величина цього коефіцієнта коливається у межах від 0,7до 0,8. Однак вона може бути надзвичайно високою через невиправдане зростання дебіторської заборгованості.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності визначається відношенням найбільш ліквідних активів до поточних зобов'язань і розраховується за формулою:

(2.28)

Цей коефіцієнт є найбільш жорстким критерієм платоспроможності і показує, яку частку короткострокової заборгованості підприємство може погасити найближчим часом. Загальноприйнята величина цього коефіцієнта в межах від 0,2 до 0,35.

Показники ліквідності важливі не тільки для керівників і фінансових працівників підприємства, але становлять інтерес для різних користувачів інформації: коефіцієнт абсолютної ліквідності – для постачальників сировини і матеріалів, коефіцієнт швидкої ліквідності – для банків; коефіцієнт покриття – для покупців, власників акцій і облігацій підприємства.

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості ( Кодз ) визначається як відношення виручки від реалізації ( ВР ) до середньої за період дебіторської заборгованості ( ДЗ ).

(2.29)

Коефіцієнт свідчить про розширення або зниження комерційного кредиту, що надає підприємство. Зростання означає збільшення швидкості сплати заборгованості підприємству, зменшення продажу в кредит. Зниження показника свідчить про збільшення обсягу кредиту, що надає підприємство, тобто зростання купівлі продукції в кредит покупцям.

Коефіцієнт оборотності кредитної заборгованості ( Кокз ) як відношення виручки від реалізації до середньої за період кредиторської заборгованості (КЗ):

(2.30)

Коефіцієнт свідчить про розширення або зниження комерційного кредиту, що надається підприємству.

Середній термін обороту кредиторської заборгованості ( Тобк ) як відношення календарного фонду часу за певний період до коефіцієнта оберненості кредиторської заборгованості за цей же період ( Кокз ):

(2.31)

Показник відображає середній термін повернення боргів підприємства.

Також для визначення платоспроможності підприємства використовують такі показники :

1. Коефіцієнт фінансової стійкості ( точніше нестійкості );

2. Коефіцієнт фінансової незалежності;

3. Коефіцієнт віддачі необоротних активів;

4. Коефіцієнт віддачі оборотних активів;

5. Коефіцієнт віддачі всіх активів.

Показники оцінювання ділової активності:

1. Фондовіддача – показує, скільки виручки припадає на одиницю основних фондів. Розраховується як відношення чистої виручки до основних виробничих фондів :

(2.32)

2. Коефіцієнт оборотності оборотних засобів – показує, скільки оборотів за звітний період ( як правило за рік ) роблять всі оборотні кошти :

(2.33)

ОК – обігові кошти;

3. Період одного обороту обігових коштів – визначає середній період від витрачання коштів для виробництва продукції до отримання коштів за реалізовану продукцію:

(2.34)

4. Коефіцієнт оборотності оборотних запасів – показує, скільки оборотів за рік зроблять оборотні запаси.

, (2.35)

де СВ – собівартість, СЗ – середні запаси;

5. Період одного обороту запасів – це період, протягом якого запаси трансформуються в кошти ( у днях ):

(2.36)

Оцінку фінансової стійкості підприємства доцільно здійснювати на основі комплексу показників платоспроможності.

Платоспроможність - здатність підприємства платити по своїм, зовнішнім зобов'язанням.

Платоспроможність характеризується достатньою кількістю оборотних активів підприємства для погашення своїх зобов'язань протягом року. Іншими словами це спроможність підприємства виконувати свої короткострокові та довгострокові зобов'язання за рахунок власних активів. Показники платоспроможності вимірюють рівень фінансового ризику підприємства, тобто ймовірність її банкрутства. У загальному випадку підприємство вважається платоспроможним, якщо його загальні активи перевищують його загальні зобов'язання.

Основними показниками, на основі яких визначають платоспроможність підприємства є наступні:

1. Коефіцієнт платоспроможності:

Кпл. = Власний капітал / Боргові зобов'язання підприємства

Коефіцієнт може як збільшуватися так і зменшуватися. Ця зміна залежить від джерел фінансування фондів, що формуються підприємством для розширення підприємницької діяльності. Саме співвідношення видів коштів (власних або залучених), що використовуються як джерела фінансування, показує фінансову стійкість підприємства, його можливість розвиватися за рахунок власних коштів.

2. Коефіцієнт заборгованості (обернена величина до коефіцієнту платоспроможності) розраховується:

Кзаборг. = Боргові зобов'язання / Власний капітал

Якщо визначений коефіцієнт більше 0,5, то це означає, що у підприємства значно зростає ризик несплати боргів. Фінансова стійкість підприємства під загрозою.

3. Коефіцієнт автономії - показник, який характеризує частку власних активів у загальній сумі всіх активів підприємства, використаних ним для здійснення статутної діяльності. Розрахунок даного показника:

К авт. = Власний капітал / Вартість майна

Мінімальне (нормативне) значення коефіцієнта автономії складає більше 0,5. Ця величина показника дозволяє припустити, що всі зобов'язання підприємства можуть бути покриті власними активами. Збільшення коефіцієнта автономії свідчить про зростання фінансової незалежності, підвищення гарантії погашення підприємством своїх зобов'язань. Чим вище значення коефіцієнта, тим кращий фінансовий стан підприємства.

4. Коефіцієнт фінансової стабільності - показник, який характеризує відношення власних і позикових коштів підприємства (скільки позикових коштів залучило підприємство в розрахунку на одну гривню вкладених у активи власних коштів. Даний коефіцієнт розраховується:

Кфс = Власний капітал / Позикові кошти

Нормальним вважається стан, коли коефіцієнт більше 1. Перевищення власних коштів над позиченими вказує на те, що підприємство має стійкий фінансовий стан і відносно не залежить від зовнішніх джерел.

5. Коефіцієнт фінансового левериджу - показник, який характеризує відношення довгострокових зобов'язань і джерел власних коштів підприємства. Даний коефіцієнт розраховується:

Кфл = Довгострокові зобов'язання / Власний капітал

Нормативне значення коефіцієнту фінансового левериджу не повинно бути більшим за 1.

6. Коефіцієнт забезпеченості власними засобами - показник, який характеризує рівень забезпеченості підприємства власними джерелами формування оборотних активів підприємства. Він показує скільки власних джерел формування оборотних активів підприємства приходиться на одну одиницю цих активів. Розраховується коефіцієнт забезпеченості власними засобами за даними балансу підприємства за відповідний звітний період у наступний спосіб:

Кзвз = Ш - А1 / А2;

де Ш - сума підсумку за розділом 1 пасиву балансу (рядок 380);

А1, А2 - сума підсумків активу балансу відповідно до розділів 1 і 2 (рядки 080, 260).

Нормальним вважається такий стан, коли коефіцієнт забезпеченості власними засобами перевищує 0,1. Це означає, що оборотні активи, які є у підприємства покриваються власними та прирівняними до них джерелами. Збільшення коефіцієнта буде означати, що у нього є надлишкові джерела формування оборотних активів, а його зниження вкаже на нестачу цих джерел. В обох випадках фінансовий стан підприємства буде нестійким.

Підприємство вважається неплатоспроможним також на підставі виявлення незадовільної структури балансу.

Виходячи з вище викладеного зробимо висновок про те, що в умовах ринкової економіки підприємства змушені самостійно вирішувати проблеми фінансового забезпечення власної виробничо-господарської та інвестиційної діяльності, тому до найважливіших завдань останніх належать питання забезпечення фінансової стійкості, платоспроможності, рентабельності. Можливість відслідковувати дані процеси пов'язана з ефективною організацією фінансів підприємств. Під останньою розуміють форми, методи, способи формування, використання ресурсів, контролю за їх кругообігом з метою досягнення економічних цілей, відповідно до чинного законодавства.

4. показники рентабельності.

Результативність діяльності будь-якого підприємства можна оцінювати як за допомогою абсолютних (економічний ефект), так і відносних (економічна ефективність) показників.

Ефект - це величина, яка характеризує результат виробництва або впровадження інновацій. Ефект проявлятися в зростанні прибутку, зниженні собівартості, зростанні обсягів продаж тобто у зміні абсолютних показників діяльності підприємства. За їх допомогою оцінюють динаміку розвитку підприємства. Такі розрахунки мають скоріше арифметичний, а ніж економічний сенс. Крім того, точність таких підрахунків завжди повинна співвідноситися з темпами інфляції.

Економічна ефективність - це зіставлення результатів із витратами. На відміну від ефекту, економічна ефективність обчислюється у відносних показниках. На останні практично не впливає інфляція, тому вони мають широке застосування в практиці аналізу господарсько-фінансової діяльності.

Рентабельність - відносний показник, що порівнює одержаний ефект з витратами або ресурсами, використаними для його досягнення. У сучасній вітчизняній і зарубіжній аналітичній практиці застосовується безліч показників рентабельності, які з різних позицій характеризують прибутковість діяльності підприємств. Велике значення при цьому має вибір оціночного показника (прибутку), що використовується в розрахунках. Найчастіше використовується чотири показника: валовий прибуток, операційний прибуток, прибуток до оподаткування, чистий прибуток.

Загальноприйнятих значень рентабельності, на які можна орієнтуватися при аналізі не існує. Тому зростання усіх показників рентабельності в динаміці розглядається як позитивна тенденція. Залежно від того, з чим порівнюється показник прибутку виділяють і групи коефіцієнтів рентабельності (рентабельність капіталу, рентабельність продажів та інша).

Практика рекомендує для оцінки рентабельності підприємства використовувати систему взаємопов'язаних показників рентабельності.

З цією метою необхідно використовувати дві основні групи показників рентабельності:

А) показники, розраховані на підставі поточних витрат (вартості продажу);

Б) показники, розраховані у зв'язку з використанням виробничого капіталу (виробничих активів).

Показники рентабельності групи "А" розраховуються на базі даних бухгалтерського обліку, прибутків та збитків і становлять систему коефіцієнтів:

1. Коефіцієнт граничного рівня валового прибутку (Ken)

Квп = Вп / Чо = 1 - Впр / Чоп де Вп - сума валового прибутку;

Впр - вартість продажу (реалізації продукції, робіт, послуг); Чоп - чистий обсяг продажу (реалізації) продукції.

2. Коефіцієнт граничного рівня прибутку від основної операційної діяльності (Коод)

Коод = Под / Чоп;

де Под - сума прибутку отриманого від основної операційної діяльності.

3. Коефіцієнт граничного рівня прибутку від усієї діяльності підприємства (операційної, фінансової, інвестиційної)(Квд)

Квд = П / Чоп;

де П - сума прибутку до виплат за довгостроковими зобов'язаннями і податкових виплат.

4. Коефіцієнт граничного рівня чистого прибутку (Кчп)

Кчп = Чп / Чоп;

де Чп - сума чистого прибутку після виплати відсотків за довгостроковими зобов'язаннями та сплати податків.

5. Критичний коефіцієнт рентабельності (Ккр)

Ккр = (Чоп - Зв) / Чоп;

де Зв - сума змінних витрат у складі вартості продажу.

Наведені розрахунки є підтвердженням адаптації вітчизняного обліку з міжнародною практикою, де вся підприємницька діяльність корпорацій, фірм і підприємств поділяється на три види (операційну (основну), інвестиційну, фінансову). Всі розраховані коефіцієнти мають одну базу обчислення - чистий обсяг продажу (Чоп) (валові надходження за вирахуванням суми повернення та дисконтних знижок).

Показники рентабельності групи "Б" розраховуються як відношення прибутку до коштів, вкладених у підприємство засновниками, акціонерами та інвесторами.

Зарубіжний досвід свідчить, що за даними звіту щодо прибутків (збитків) і балансового звіту доцільно розраховувати такі коефіцієнти:

1. Коефіцієнт віддачі на всю суму виробничих активів (Квва)

Квва = Чп / ВА;

де Чп - сума чистого прибутку після виплати відсотків за довгостроковими зобов'язаннями та сплати податків;

ВА - середньорічна величина всіх виробничих активів підприємства.

Коефіцієнт віддачі активів характеризує величину доходності всього потенціалу, яким володіє підприємство. Його називають показником майстерності використання капіталу менеджерами підприємства.

Даний показник з метою детальнішої оцінки віддачі активів може обчислюватися у різних модифікаціях: в чисельнику формули можуть використовуватись різні показники прибутку: валового, операційного, до і після вирахування податків і т.д..

2. Коефіцієнт віддачі від інвестиційного капіталу (Кік)

Кік = П / СА;

де П - сума прибутку до виплат за довгостроковими зобов'язаннями і податкових виплат;

СА - середньорічна сума всіх активів підприємства за мінусом короткострокових зобов'язань, або середньорічна сума капіталізованих коштів (акціонерний капітал + довгострокові зобов'язання).

Коефіцієнт віддачі інвестицій характеризує ефективність віддачі тільки частини всього капіталу - довгострокових інвестицій і капіталізованого прибутку підприємства. Цей коефіцієнт характеризує фінансовий стан підприємства в цілому. Наприклад, фінансова стійкість знижується, в умовах коли відсоткова ставка на позикові кошти перевищує величину цього коефіцієнта.

3. Коефіцієнт віддачі на акціонерний капітал (Как)

Как = Чп / СК;

де Чп - сума чистого прибутку після виплати відсотків за довгостроковими зобов'язаннями та сплати податків;

СК - середньорічна сума власного капіталу, представлена акціонерним капіталом.

Даний коефіцієнт відіграє важливу роль у комплексній оцінці фінансового стану акціонерного підприємства.

За допомогою показників рентабельності оцінюють можливості підприємств задовольняти потреби розширеного відтворення, та здійснювати капіталовкладення за рахунок внутрішніх джерел фінансування.

5. Показники положення на ринку цінних паперів.

Даний вид аналізу виконується в компаніях, зареєстрованих на фондових біржах і котирують там свої цінні папери. Аналіз не може бути виконаний безпосередньо з даними фінансової звітності - потрібна додаткова інформація. Оскільки термінологія з цінних паперів в нашій країні ще остаточно не склалася, наведені назви показників є умовними. 1. Дохід на акцію. Являє собою відношення чистого прибутку, зменшеної на величину дивідендів за привілейованими акціями, до загального числа звичайних акцій. Саме цей показник значною мірою впливає на ринкову ціну акцій. Основний його недолік в аналітичному плані - просторова неспівмірність зважаючи неоднаковою ринкової вартості акцій різних компаній. 2.Цінність акції. Розраховується як частка від ділення ринкової ціни акції на дохід на акцію. Цей показник служить індикатором попиту на акції даної компанії, оскільки показує, як багато згодні платити інвестори в даний момент на один рубль прибутку на акцію. Відносно високе зростання цього показника в динаміці вказує на те, що інвестори очікують більш швидкого зростання прибутку даної фірми порівняно з іншими. Цей показник вже можна використовувати у просторових (міжгосподарських) зіставленнях. Компаніям, які мають відносно високе значення коефіцієнта стійкості економічного росту, характерно, як правило, і високе значення показника «цінність акції». 3. Дивідендна прибутковість акції. Виражається ставленням дивіденду, що виплачується на акції, до її ринковою ціною. У компаніях, що розширюють свою діяльність шляхом капіталізірованія більшої частини прибутку, значення цього показника відносно невелике. Дивідендна прибутковість акції характеризує відсоток повернення на капітал, вкладений в акції фірми. Це прямий ефект. Є ще і непрямий (прибуток або збиток), що виражається в зміні ринковоїціни акцій даної фірми. 4. Дивідендний вихід. Розраховується шляхом ділення дивіденду, що виплачується за акції, на дохід на акцію. Найбільш наочне тлумачення цього показника - частка чистого прибутку, виплачена акціонерам у вигляді дивідендів. Значення коефіцієнта залежить від інвестиційної політики фірми. З цим показником тісно пов'язаний коефіцієнт реінвестування прибутку, що характеризує її частку, спрямовану на розвиток виробничої діяльності. Сума значень показника дивідендного виходу й коефіцієнта реінвестування прибутку дорівнює одиниці. 5. Коефіцієнт котирування акції. Розраховується відношенням ринкової ціни акції до її облікової (книжкової) ціні. Книжкова ціна характеризує частку власного капіталу, що припадає на одну акцію. Вона складається з номінальної вартості (тобто вартості, проставленої на бланку акції, по якій вона врахована в акціонерному капіталі), частки емісійної прибутку (накопиченої різниці між ринковою ціною акцій у момент їх продажу та їх номінальною вартістю) і частки накопиченої і вкладеної в розвиток фірми прибутку. Значення коефіцієнта котирування більше одиниці означає, що потенційні акціонери, здобуваючи акцію, готові дати за неї ціну, що перевищує бухгалтерську оцінку реального капіталу, що припадає на акцію на даний момент. У процесі аналізу можуть використовуватися жорстко детерміновані факторні моделі, що дозволяють ідентифікувати і дати порівняльну характеристику основних факторів, що вплинули на зміну того чи іншого показника. З представленої моделі видно, що рентабельність власного капіталу залежить від трьох факторів: рентабельності господарської діяльності, ресурсовіддачі та структури авансованого капіталу. Значимість виділених факторів пояснюється тим, що вони в певному сенсі узагальнюють усі сторони фінансово-господарської діяльності підприємства, зокрема бухгалтерську звітність: перший фактор узагальнює форму № 2 «Звіт про фінансові результати», другий - актив балансу, третій - пасив балансу.