1. 2. Кенотипізація літератури XX століття

За висловом Д.Донцова, будь-яка революція починається у сфері духовного: формуючись у метафізичному «просторі», вона сходить потім у площину фактів. Духовна революція Хвильового ґрунтується на усвідомленні трагічного зіткнення особистісних духовних запитів із безжалісною соціальною машиною, що не терпить ніяких відхилень від руху її механізмів. Відкинувши позицію «гвинтиків», мислитель відважно протистояв офіційній ідеології. Його слово виражало і тугу за втраченою свободою (особистою і національною) і провокувало співвітчизників на усвідомлений бунт. Предметом його зображення була ціннісна порожнина існування заідеологізованої «більшості», що перешкоджає справжній самореалізації [6].

Двадцяті роки XX століття ― період початку панування більшовиків. Для історії це був переломний момент, адже скинення царату, прихід більшовиків, безліч повстань, які трясли тоді Росію та Україну, не могли оминути й літературне життя. Зміна влади призвела до зміни світогляду тогочасного суспільства. І саме з цього періоду ми маємо таке нове в літературі поняття, як «кенотип».

Тож, «кенотип» ― це (kenotype, від грецького «kainos» ― «новий» та «typos» ― «образ», «відбиток») «новообраз», образна схема мисленнєвої діяльності, яка не має відповідників у колективному безсвідомому і своїм символічним значенням стосується майбутнього. У системі культурологічних понять кенотип повинен співвідноситися з «першообразом», «архетипом», звідки і виявляється його специфічне значення [5].

«Архетип» ― це (від грецького «arche» ― «початок» та «typos» ― «образ») праобраз, первісний образ, ідея. Цей термін у різних системах духовної діяльності має відмінне понятійне наповнення. Так, наприклад, у психології ― прадавній взірець колективної, збірної підсвідомості, який існує очевидно у свідомості людства і, передаючись з роду в рід, від покоління до покоління, впродовж тисячоліть у кінцевому підсумку мотивує вчинки і дії людини. Архетип активізується і виявляється у різних сферах духовного життя і поведінки людини через символи, образи уяви, які мають прихований сенс і потребують відповідного тлумачення [10, c.64].

Особливого значення архетипу надав у своїй діяльності відомий психолог Карл Юнг, учений співвідносив його з несвідомою діяльністю та активністю людини. За Юнгом, це певні первісні ідеї, які стоять поряд з інстинктами.

У літературі архетипи різні вчені уподібнюють до тих мотивів, образів, які походять від міфів, ритуалів [10, c.64]. Такі архетипи, як «невинне дитя», «філософський камінь» трапляються в багатьох творах, і їх початок можна знайти лише у підсвідомому.

Поруч з архетипами теоретики літератури та мистецтва часто використовують поняття «тип», вкладаючи в нього уявлення про конкретно-історичні закономірності [5]. Тип ― образ-персонаж, який концентрує в собі риси характеру, спосіб мислення, світоглядні орієнтації певної групи людей або нації, залишаючись яскраво індивідуальним, неповторним. Це зумовлено тим, що людина є біосоціальною істотою, яка успадковує природні задатки від батьків, несе в собі ознаки «колективного підсвідомого», формується як особистість у конкретному мікро- і макросередовищі [10, c.670].

Письменник, маючи за приклад реальних людей (прототипів), за допомогою творчої уяви, перевтілення, асоціативного мислення витворює постаті-персонажі, які можуть бути яскравими індивідуальними типами або схематичними рупорами ідей, масками-концептами, або винятковими індивідами, що не мають аналогів у дійсності.

Якщо в архетипному проявляється найвищий, доісторичний, позачасовий пласт «колективної душі», то в типовому відтворений хід історії. Однак архетипним і типовим не вичерпується зміст культурних форм і художніх образів. Хоча існують мотиви, які не задані історично, але спрямовані до сенсів історії, в якій розкриваються й такі «схеми», «формули», «зразки», які не мають аналогів у доісторичному несвідомому. Як протиставлення архетипам, культуру Нового часу і особливо XX століття пронизали нові духовні утворення, які називаються кенотипами. Кенотип ― це пізнавально-творча структура, що відображає нову кристалізацію загальнолюдського досвіду, що склалася за конкретних, досі невідомих історичних обставин, яка виступає як прообраз можливого чи майбутнього. Якщо в архетипі загальне передує конкретному, а в типі – співіснує з ним, то в кенотипі постає кінцева перспектива конкретного, яке виростає з історії і переростає її. Все, що виникає, має свій образ у майбутньому, про щось пророкує або застерігає, і ця «комора» образів значно багатша, ніж «скринька прототипів», в якій замкнене несвідоме давнини.

Кенотипи лежать на поверхні суспільної свідомості. Взяти хоча б такий кенотип, як метро, адже воно первісно мислилося як підземелля, де люди повинні перебувати після смерті. Але сьогодні навіть під землею перебувають живі люди, а не мертві, як це уявлялося колись. Тобто сучасність уже перетрактувала певні образи, які лежали у підсвідомості людства, тим самим створила нові системи символів.

Згідно з поширеним уявленням про архетипи, все нове ― це феноменальна оболонка «першосутностей», фонд яких залишається століттями незмінним. Однак сутність може бути так само нова, як і явище. У цьому випадку час не лише варіює та змінює задані архетипи. Він є творцем нових типів, причому не тільки таких, які залишаються узагальненням своєї епохи, але й таких, які знаходять позачасове значення. «Кенотипічність» ― це можливість універсалізації нового історичного досвіду, перспектива, звернена не до початку, а до кінця часів, як їх зростаюча смислова наповненість і місткість» [5].

У роздумах про сучасну культуру постійно спливають терміни «міфологема», «архетип», які підміняють суть справи. Історична спрямованість і універсальність, які зростають у сучасній свідомості, ― зовсім не архаїчного зразка, і ретроспективна термінологія не підходить.

Як зазначає М. Епштейн, введення поняття «кенотип» в принципі не суперечить теорії несвідомого, оскільки сам К. Юнг припускав у ньому можливість різких метаморфоз, що передбачають історичні зрушення. Несвідоме, за Юнгом, здатне до творчості нового, історично рухливого і продуктивного. Але тоді тим більше важливо виділити в ньому консервативні, охоронні шари, пов’язані з областю архетипів, і шари динамічні, творчі, які виробляють кенотипи [5].