2.2. Алюзії в творі

Твір насичений рядом алюзій, які привертають увагу читача для певних реалій та асоціацій пов’язаних з тлумаченням тексту. Взагалі, алюзія ― це (від лат. аllusion ― жарт, натяк) художньо-стилістичний прийом, натяк, відсилання до певного літературного твору, сюжету чи образу, а також історичної події з розрахунку на ерудицію читача, покликаного розглядати закодований зміст [10, с.29]. Так ми можемо виділити ряд християнських алюзій, які простежуються у тексті. Саме релігійні алюзії поєднують твори «Я (романтика)» та «Санаторійна зона». Так, анарх у листі до сестри перед самогубством проектує свій життєвий шлях на долю Христа: «Тоді я кладу цей терновий вінок на свою похилену голову і йду на Голгофу». Це означає, що у психіці революціонера постійно точиться боротьба цінностей, а християнський міф не остаточно подоланий комуністичним міфом [14, с.30].

У листі анарха до своєї сестри ми бачимо поєднання його з образом Ісуса Христа: «Я простягаю свої руки догори і падаю, умираю: ― Sіс transit Сlогіа myndi! (так минає земна слава) Так. Не рушу! Я хочу бачити Месію світової «кобилки»! Я омию його тіло в своїй прозорій крові. Розірву груди. Розшматую серце... книжники й фарисеї знову наздоганяють мій надзвичайний пафос. Я чую удари грому і падаю, стікаючи кров’ю. Це бачу, мов крізь сон... Але уперто й неухильно з терновим вінком на голові йду і йду на Голгофу» [19, с.426-427]. Тобто опис своїх страждань анарх співставляє зі стражданнями Христа. Саме таким бачиться вихід. Йому потрібне переродження, і лише так він зможе рухатися далі.

Християнська культурна традиція розуміє емпіричну смерть як основу буття, що відродиться тотальним воскресінням праведників після Суду Божого. Установка на можливу смерть як на буття особистісно можливого органічного транслюється у сфері містики. «Відчуття певного, ще тільки народжуваного... але яке переживається як повна присутність, є містичне відчуття». Анарх «остаточно вирішив, що вже не існує, що мешкає на тому боці реальності. І він не тільки примирився з цим, йому радісно було.» [22, с. 58].

Як зазначає С. Гуцол: «Міфологема символічної смерті-оновлення корінням озивається до образів есхатології, передбаченням про «кінець світу», але й «відродженням» з праху, подібно до птиці Фенікс. В її основі лежить стародавня ідея циклічності світових процесів, яка набула розголосу в язичній культурі» [ 4].

До того ж ми бачимо й алюзію на яблука з саду Едем. Саме ця подія стала однією з відправних точок руху образу анарха. З Біблії відомо, що яблука були заборонені, та Єва, яку спокусив Змій, зірвала їх. За це Адама та Єву було вигнано з раю. Дещо подібне ми можемо простежити і в образі анарха: «І випадок з яблуками не більше як причіпка, і без усього випадку він повинен був зупинитися на цій фігурі. Тепер анарх майже не почував колишньої незадоволеності, не думав про те, чим жив раніш, він уже не думав про це міщанство, яке оточувало його. Анарх тепер враз якось примирився з цим, принаймні зараз він не відчував тоски за минулим. Тепер перед ним поставало щось більш безвихідне і гостре, як метрапанжеве обличчя, і це невідоме враз розрубало плутанину колишніх понять, але воно й враз здвинуло його з мертвої крапки »[19, с 405-406) Тобто, це стало для нього початком його нових думок про самогубство, про те, що варто з нинішнім життям якось інакше жити або ж рвати. Усвідомлення космічного божевілля буття починається в анарха зі значущої сцени з яблуками (власне, до цієї сцени важко помітити схильність до психічної хвороби в цього персонажа), яка поряд із прозорими біблійними алюзіями має інше символічне значення [8]. Можна припустити, що Карно й анарх ― це одна роздвоєна особистість, тільки анарх ― це «людське» начало цієї особистості (саме людське, а не добре, бо абсолютного добра в героях М. Хвильового не існує), а Карно ― «зле». Адже усі цинічні вислови Карно є відповіддю на «романтичні» ідеї анарха; важко собі уявити двох абсолютно різних людей, які б так синхронно роздумували в одному напрямку.

Іншою релігійною алюзією в творі є натяк на образ Савонароли. Так називала Майя анарха. Образ Савонароли викликає у читача інший комплекс асоціацій: зацикленість на своїх принципах, негнучкість світосприйняття, відверта ворожість до тих, хто відмовляється дотримуватися раз і назавжди вибраної канонізованої лінії. Згадаймо, адже Савонарола запам’ятався в історії не лише впровадженням низки позитивних для Флоренції реформ, а й нетерпимістю до всього «світського», вогнищами, у яких горіли «неугодні» книги та витвори мистецтва, саме він перетворив Флоренцію з «міста веселощів» на «місто покаяння». Екскурси в минуле анарха закріплюють паралелі із Савонаролою-фанатиком, підкреслюючи неоднозначне ставлення до героя повісті [8].

Наведене вище є підтвердженням того, що санаторійна зона являє собою замкнуте коло, з якого людям вже не суджено вийти, вони тут застрягли, і те, що вони мислять одноосібно і єдиним виходом бачать лише смерть, ще більше втягує їх у закритий простір. «Ми останні з могікан, остання фаланга зайвих людей» [18, с.377]. Ці слова є підтвердженням системи зайвих образів і того, що кожен з героїв, а особливо анарх, живе побудованими ілюзіями, як і Савонарола.

У цій повісті можна простежити ще й вплив рутинного життя на героїв З цього випливає ще одна алюзія, яка проходить крізь увесь твір, а саме погляд на Схід. Визволенням від рутини, оновленням, історичним вибухом марить і анарх: «Ми бачимо, що західна цивілізація гниє, і в ній гниє людськість І ми знаємо: скоро прийде новий Спаситель, і предтечею йому буде Аттіла. Предтеча пройде з огнем і мечем мятежною грозю по ланах Європи, і тільки тоді (тільки тоді) свіжі потоки прорвуть напружену атмосферу» [19, с.425]. Тобто з'’являються прожекти майбутнього, в яких реалізуються ідеї, що вкотре нібито мають змінити якість буття. Для анарха ― це анархізм [ 2 ]. «Дивіться на Схід!.. Ти найдеш тут Месію, і імя йому ― майбутній анархізм» [19, с. 425].

Сам М. Хвильовий з його ідеями «азіатського ренесансу», гаслом «геть від Москви» близький до анарха. Як бачимо, у надрах рутинності формуються передумови майбутніх історичних зрушень ― феноменальних виявів людства. Проте героям автора не вдається щось змінити реально. Вони тікають. Як анарх та Хлоня у смерть [2, с.76 -77].

Слід звернути увагу і на образ «загірної комуни», який також можна вважати алюзією. «Загірна комуна» проходить повністю крізь увесь твір. Санаторій стояв на горі. Кожен з героїв певний час свого перебування в ньому проводив саме на «командній висоті», всіх вона манила своєю свободою. «Командна висота стояла над рікою. Далі летіли степи» [ 19, с.361]. « А я ходив на командну висоту, ― одразу почав патетично Хлоня. ― Знаєте, товаришу, відтіля маячать воістину прекрасні далі. Я тепер розумію, чому ви туди ходите» [19, с. 386]. Для кожного це образ волі, якої так не вистачає. Це образ омріяного устрою, спокою. Але вони відсторонені від того. Цей же образ «загірної комуни» ми можемо простежити і в творах інших письменників. Взяти хоча б «Магічну гору» Томаса Манна, у якій так само пишеться про відсторонених людей, які живуть у туберкульозному санаторії. Санаторій стоїть на горі, і так само там лікуються «зайві люди».

Хоча слід зазначити, що ця відкинутість від світу і штовхає героїв на певні пошуки. Знову в дію вступає інертна повсякденність: девальвуючи спрацьовані уявлення, коли здається, що революція потрапила в «раковину з калом», вона штовхає до пошуків нових альтернативних універсальних ідей. І знову в головах «фанатиків революції» народжується вища реальність («загірна комуна» чи щось схоже), яку спробують «приземлити» в суспільній історії, але її доля, шлях феноменального утвердження та рутинного занепаду, очевидно, будуть тими ж, що й раніше [2, с. 79].

«Для цього твору, ― пише Ю. Безхутрий, ― характерне модерністичне світобачення, яке заперечує видиму моністичність буття і його естетичні моделі, натомість міфологізуєїї, розширюючи художній і семантичний простір». Тому і твір М. Хвильового (який відноситься до молодого покоління модерністів) має багате символічне підтекстуальне значення. Як зазначає М. Наєнко: «М. Хвильовий мав намір ширше розгорнути апокаліптичний мотив, спричинений фальшивістю комуністичної ідеології» [12, с.160].