74. Взаємодія країн Центру та країн Периферії в умовах глобалізації

В економічній літературі до центру головним чином відносять розвинуті країни з ефективним ринковим господарством, які розвиваються по типу змішаної економіки (або соціального ринкового господарства), тобто країни з гнучким економічним механізмом, здатним динамічно адаптуватися до світогосподарської кон’юнктури, експортуючи високотехнологічну продукцію.

Периферія — це в основному країни, що розвиваються, які, зазвичай, мають сирови нну спеціалізацію, недостатньо ефективний механізм економічного саморозвитку, відносно низький рівень внутрішньої інтегрованості народного господарства.

Проблема країн периферії полягає також в обмеженні доступу до новітніх (насамперед інформаційних) технологій внаслідок їх зосередження в провідних ТНК.

Вважається, що постіндустріальне суспільство за власною економічною структурою не є самодостатнім, оскільки не може повністю взяти на себе функції індустріального і аграрного. Звідси — відокремлення центру від периферійної зони не є абсолютним, а відносним і реалізується в межах виконання периферійною зоною функції індустріального забезпечення центру продукцією та послугами. Існує і зворотний зв’язок, коли центр приймає на себе функцію часткового інвестиційного забезпечення периферійних країн. Проте капітал, що вкладається таким чином, спрямовується здебільшого не в сферу високих технологій, а в індустріальне виробництво з метою його індустріа­лізації та адаптації до потреб постіндустріальних країн. Активізації набув і процес абсорбції інтелектуального потенціалу з країн периферії

75. Глобальні виміри продовольчої проблеми.

У наш час питаннями, які є пов'язані з глобальною продовольчою проблемою займається продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО)-1945 р. Її мета – поліпшення харчування і підвищення життєвого рівня народів; підвищення продуктивності сільського господарства і поліпшення системи розподілу продовольства та продукції. За останні 50 років чисельність людей, що недоїдають і голодують, скоротилася майже вдвічі, проте чимала частина населення планети дотепер відчуває дефіцит продуктів харч-ня, причини:

політичні – невизначеність, насамперед, в бідних країнах щодо внутр. та зовн. аграрної політики; залежність рішень урядів бідних країн від іноз. орг-цій, які при наданні фін.допомоги диктують напрями проведення реформ;

економічні – залежність більшості бідних країн від ЕХ одного-двох видів с/г сировини за наявних тенденцій зниження на світовому ринку цін на них і, навпаки, підвищення цін на ІМ засоби вир-ва, без яких країна не в змозі нарощувати вир-во;

виробничі – падіння вир-ва в результаті внутрі. конфліктів, недостатня забезпеченість засобами вир-ва, слабкий менеджмент вир-ва, нерозвиненість інфраст-ри, великі втрати продукції під час збирання врожаю, його перевезення та зберігання.

Складовими частинами продовольчої проблеми є: глоб світової економіки, нестримне зростання чисельності населення, використання землі для виробництва сільськогосподарської продукції та збереження цього джерела поживних речовин для майбутніх поколінь, а також можливості науки щодо забезпечення подальшого зростання виробництва продуктів харчування.